Олександр Кацуба – про газ, інвестиції та “енергетичний хаб Європи”

Україна зможе прожити без імпорту газу?

Глава НАК "Нафтогаз" Олексій Чернишов заявив, що Україна зможе пройти зимовий період лише на своєму газі. Чернишов каже, що це завдяки тому, що, з одного боку, скоротилося споживання, а з іншого – бачимо рекордні обсяги буріння та зростання видобутку. Це правда?

- Загалом можна і так сказати, що обидві складові правда. Ринок справді став набагато прозорішим і на нього легше вийти. З іншого боку – споживання різко впало. Тому оголосити газовий баланс Великою Перемогою язик не повертається, бо ми втратили третину економіки. Але успіхи галузі, наперекір війні, є. І в міру повернення контролю за тимчасово окупованими територіями ми можемо й надалі нарощувати видобуток.

Йдеться насамперед про Крим та Чорноморський шельф?

Підписуйтесь на Telegram-канал delo.ua

- Так. Але не слід думати, що це буде швидкий процес. Ми не знаємо, в якому стані отримаємо інфраструктуру кримського та чорноморського видобутку після росіян. На відновлення видобувної та транспортувальної інфраструктури можуть піти роки.

Наскільки реально для України позбутися залежності від газу та нафти у довгостроковій перспективі? "Успіх" 2023/2024 опалювального сезону не буде разовим?

- Це залежить від державної політики, чи буде вона й надалі ставати лояльнішою для інвесторів. Крім того, нам потрібно радикально спростити доступ технологій та спеціалістів на наш ринок. Ну і, звичайно, від того, як розвиватиметься війна і наскільки швидко вдасться убезпечити хоча б західну частину країни.

На українському нафтогазовому ринку взагалі є приклади іноземних інвестицій? Не російських, звісно.

- Так є. І зараз активно газ добувають чехи, є інтерес італійських, британських компаній, гравців з Близького Сходу, американців. Але за інвесторів треба боротися, а наша інвестиційна політика не відрізняється послідовністю усі роки незалежності.

Що треба поміняти, щоб інвестори не боялися вкладати в український нафтогазовий сектор?

- Насправді не так і багато. Якщо говорити про ключове, то насамперед забезпечити стабільність правил гри. Після закінчення війни на ринку потрібен баланс між інтересом держави зібрати більше податків і стимулом розширення видобутку. У 2018–2020 існувала програма підтримки галузі. Вона створювала стимули бурити нові, глибокі та надглибокі свердловини. Я б також активізував роботу з укладання угод щодо поділу продукції з потенційними інвесторами. Це дозволить нарощувати видобуток на заході країни, а потім – на сході та півдні. Ще важливий акцент – це робота з місцевою владою. Місцеві депутати, правоохоронці повинні припинити дивитися на інвестора як на джерело особистого збагачення, а не на партнера суспільства та країни. Для залучення інвесторів потрібні низькі ризики втрати інвестиції. Уряд повинен комунікувати, що будь-які стимули запроваджуються на чітко визначений термін і не можуть бути відкликані чи змінені передчасно. Для цього регулювальні документи мають передбачати норми, що Україна зобов'язується не змінювати ставки стимулювання чи інші гарантії протягом встановлених термінів – на 5-10 років.

А що стосовно фахівців та технологій?

- Цей виклик на сьогодні, мабуть, можна порівняти з викликом з безпеки. Хоча і має більш довгострокові причини та наслідки. У СРСР професійна нафтогазова освіта в принципі формувалася в Україні, і до розпаду СРСР саме Україна готувала левову частку ТОП-фахівців для нафтогазової промисловості по всьому колишньому СРСР. В останні 30 років українська освіта в принципі не показала особливих успіхів.

Не лише в енергетиці.

- Так, але в енергетиці особливо. Крім того, до 2013-2014 більшість найперспективніших випускників профільних вишів прямо чи опосередковано працювали на російські компанії, які могли запропонувати більше грошей. З початком війни, особливо повномасштабної, якась частина фахівців повернулася на батьківщину, але більшість тих, хто залишив Росію, шукають щастя на безпечніших і зрозуміліших ринках. Тому з фахівцями, особливо у геологорозвідці та бурінні, у нас уже зараз великі труднощі.

Що заважає залучати іноземних спеціалістів?

- Безпека. Ну і немає у нас стільки грошей, особливо зараз, щоби конкурувати з американцями чи арабами.

І що робити?

- Проблему може вирішити лише держава та великі держкомпанії, якщо вони збережуться. Потрібні програми обміну для навчання фахівців, а також ширші інвестиції у професійну профільну освіту. Приватні компанії, що займаються здобиччю, не можуть дозволити собі подібні вкладення. Тому тут крок – за державою та профільними асоціаціями, які мають довести свою дієздатність.

З сучасними технологіями розвідки – видобутку так само?

- Сучасні технології розвідки та видобутку можуть прийти лише з великими інституційними інвесторами. Або ми повинні інвестувати в прикладні наукові дослідження з геології та технологій видобутку. Але на друге держава зараз не має грошей. Тому слід зосередитись на інвестиціях.

Російському впливу на енергетичний ринок України покладено край?

- Ні. Я розумію, що така відповідь може шокувати, але Росія продовжує намагатись впливати на наш ринок. Тільки зараз переважно через гібридні методи, бо російське політичне лобі практично обнуляється після 24 лютого (2022 – ред.). Росія інформаційно атакує проєкти видобутку ресурсів на території України, проводить кампанії, що дискредитують, проти галузі, активно включає “екологічну тему”. Це, в принципі, не дивно. Вони воюють із нами на всіх фронтах.

Повернення на газовий ринок

Ви 4 роки працювали у державних газових компаніях на початку 10-х років. Потім пішли у сферу фінансового бізнесу. Як ви вирішили повернутися на газовий ринок? І чому саме зараз?

- Було б неправильно говорити, що я взагалі йшов з газового ринку. Контакти та інтерес нікуди не поділися, я все ще вважаю, що українська газова промисловість є перспективною і може розвиватися досить динамічно.

Навіть під час війни? Ракетних атак не боїтеся?

- Боїмося, звісно. Але якщо система протиповітряної оборони розвиватиметься як за минулий рік, ми впевнені, що Сили оборони зможуть захистити й громадянську інфраструктуру, і українську енергетику. Тому зараз, коли багато хто готовий дешевше продати фізичні активи, хороший час для розширення. Тим більше загалом зараз працювати на ринку простіше, ніж 5 або 10 років тому.

Інші гравці ринку скаржаться на високі податки на газову галузь. Вас це не зупиняє?

- Податкове навантаження зараз йде по верхній планці, це правда. Але зараз обставини екстраординарні. Армію фінансують з українського бюджету, з наших податків. Виживання України, українців, українського бізнесу залежить від того, скільки нам дадуть зброї та від того, скільки ми самі зможемо забезпечувати ЗСУ. Тож треба платити. Але – з іншого боку – зараз набагато менше бюрократичної тяганини, ринок став набагато прозорішим. А прибутковість нафтогазового ринку все одно дає змогу довгостроково окупати інвестиції.

Наприклад? 

- Наприклад, наразі доступ до перспективних ділянок для розвідки та видобутку розігрується на електронному аукціоні. Процес отримання ліцензії також цифровізований. Виграв аукціон – платиш державі – і далі працюй. Тому, загалом, зараз робота з державою стала простішою та чистішою. Якщо раніше, умовно, перевагу в торгах за родовища мали старі гравці, які знають, як працює бюрократія, то зараз входження нових учасників ринку залежить від бажання та можливості інвестувати, а також від технічної та менеджерської готовності.

Менеджерська та технічна готовність. Це ви про те, що на ринку багато недосвідчених гравців, які хочуть заробити швидкі гроші?

- Недосвідчених в енергетиці, у газовій промисловості. Тому що ми давно спостерігаємо потік бізнесменів, які після успіху в одних сферах йдуть у газовий ринок, знаходять собі партнерів різного ступеня надійності або ведуться на розводи про гігантські родовища, де інвестиції відіб'ються за перший місяць. Є колишні чиновники, які рішали для себе перспективні ділянки, але потім розуміли, що в цій галузі не можна просто заробити. Потрібно розуміти процеси, технологію, ринок.

І що зрештою?

- А зрештою у нас виникає ситуація, коли понад 200 потенційних родовищ фактично заморожено. Там або взагалі не було розвідки, або вона була недостатньою, або інвестор просто закинув ділянку. Чи не потягнув видобуток, розчарувався результатом, не знайшов необхідний менеджмент. У результаті країна недоотримує чимало газу та нафти, які могли б не лише забезпечити наші потреби. Але й експорт забезпечили б.

Що з цим робити?

- Я думаю, що найкраще рішення – це встановити граничний термін у 3-5 років, з яким інвестор має провести роботи з розвідки та освоєння родовища. Не зміг – поверни державі назад, забери гроші мінус пеня за простій та дай іншим працювати.

Скільки зараз видобуває ваша компанія? Чи це комерційна таємниця?

- Ні, не таємниця. Десь 1,5 мільйона кубів (кубічних метрів газу – ред.) на місяць.

Ви великий гравець для нашого ринку?

- Набагато ближче до середнього. У нас на ринку є кілька компаній, які видобувають понад мільйон кубів на день.

Майбутнє української енергетики. "Енергетичний хаб Європи"

Відійдімо убік від газового ринку та поговоримо про енергетичну стратегію України загалом. Влітку заступник глави Офісу президента Ростислав Шурма презентував ідею зробити Україну енергетичним хабом Європи. Збільшити генерацію електроенергії у 7 разів до 2050 року, видобуток газу – у 4 рази, нафти – у 7 разів тощо. Наскільки, на вашу думку, це взагалі реалістично?

- Це дуже амбітна декларація, але це поки що не можна назвати планом. Тому що потрібна системна деталізація. Сам собою такий проєкт вимагатиме розвитку всієї української економіки, її збільшення в кілька разів. Плюс – кілька сотень мільярдів інвестицій. Мільярдів доларів, звісно ж.

З чого варто почати?

- Для початку – переробити поточну енергетичну стратегію, яку Міненерго ухвалило перед початком війни. І яка виглядала дивно вже навіть на той момент. Скоріше була набором декларацій, аніж реалістичним поглядом на проблему. Крім того, важко повірити, що великі інвестори прийдуть у галузь без системних реформ у базових сферах управління державою.

Тобто ми знову повертаємося до інвестиційної привабливості та системних реформ?

- Так, але не лише. Ми знову повертаємось до теми спеціалістів. Щоб виробляти обладнання, будувати нові підприємства, розробляти та виробляти реактори та турбіни – а це заявлено у плані Шурми – мають бути фахівці. Від вчених та інженерів до тих, хто робитиме все це на заводах. Крім того, щоб у всій цій енергетиці взагалі була потреба, Україна має думати не лише про експорт, а й про споживання. Металургія, машинобудування, хімічна промисловість, технології енергозберігання. Це все потребує державної індустріальної політики та залучення інвестицій саме у цю галузь.

Як вам ідея закрити всі вугільні електростанції, яка також міститься в концепції енергетичного хаба?

- Мені складно це коментувати, я не фахівець у вугіллі та технології вугільних ТЕС. Ймовірно, для інтеграції до ЄС та зниження вуглецевого сліду це важлива складова. Тому на ній робиться особливий наголос.

Наскільки можна щось робити для розвитку енергетики під час війни? Ракетні атаки, безпілотники минулої зими залишали мільйони українців без світла. Чи є сенс для інвестора взагалі щось вкладати в таких умовах?

- Зрозуміло, вкладення за таких умов – це великий ризик. Але є речі, які можна і потрібно робити вже зараз. Енергетики модернізують мережі, розподіл, системи захисту від перепадів. Держава та місцеве самоврядування могли б зосередитися на енергозбереженні. Технології енергозбереження в принципі швидко окупаються і дозволяють скорочувати витрати бюджету та бізнесу вже зараз. Крім того, гадаю, ви бачили, як наші партнери презентували перелік реформ, на які чекають від України. Всі ці реформи допомагають залучати інвесторів – зовнішніх та внутрішніх – практично за будь-яких умов. Так, якщо нівелювати військові ризики, інвестицій буде більше. Але важливим є внутрішній базис для залучення грошей. Зрештою, у Південної Кореї, Тайваню, Ізраїлю військові загрози існують завжди. А збудувати суперуспішні економіки вони змогли.

Ми постійно говоримо про практичні кроки для розвитку енергетики та економіки загалом. На вашу думку, чи мають українці щось змінити в собі?

- Насамперед – припинити жити мріями. Це є актуальним і для бізнесу, і для політиків, для всіх. На нас чекає дуже велика робота, щоб реформувати інститути, залучити інвесторів, повернути людей, які за кордоном ховаються від війни. Тому чим раніше ми усвідомлюємо складність завдання і розкладемо його на дрібні кроки, які нам усім треба зробити – тим швидше ми від мрій перейдемо до реалізації плану. Війна зараз окрім викликів дає нам перевагу, нам готові допомагати ставати кращими. Потрібно скористатися цим вікном можливостей.