Приватна ППО від 20 млн грн: хто захищає український бізнес від обстрілів і що буде з ринком після війни

Захист серйозного об'єкта може коштувати від 20 млн грн. Залежно від конфігурації повноцінна система для великого промислового майданчика оцінюється у суму від $250 тис. до $500 тис. і більше. Потенційно йдеться про мільярдний ринок, хоча його фактичний оборот, кількість клієнтів і суми контрактів залишаються закритими.

Delo.ua дослідило, хто вже працює у приватній ППО, що саме купує бізнес, як держава контролює застосування зброї та чи збережеться ця модель після війни.

• Понад 50 компаній отримали допуск, але бойове чергування несли одиниці
• Чому приватна ППО не є приватною армією
• Скільки коштує захист підприємства
• Що чекає на ринок

Понад 50 компаній отримали допуск, але бойове чергування несли одиниці

Станом на 16 липня заявки на участь в експерименті, за даними Міноборони,  подали 62 підприємства, 51 отримало спеціальний статус, але бойове чергування несли групи лише чотирьох компаній. Відомство повідомляло про понад 50 знищених ударних дронів "Шахед" і розвідувальних Zala.

"Уповноважене підприємство" — це компанія, якій Міноборони дозволило створити власну групу ППО та працювати у складі державної системи повітряної оборони. Такий статус може отримати як спеціалізований оператор, що продає послуги іншим, так і завод, енергетична компанія чи оператор інфраструктури, який захищає власний об'єкт.

Тому 51 уповноважене підприємство не означає ані 51 постачальника послуг, ані таку саму кількість платних клієнтів. Єдиного відкритого реєстру діючих груп, їхніх замовників, контрактів і результатів немає.

Приблизно у 20 компаній, залучених до цього напряму, оцінив в ексклюзивному коментарі Delo.ua Ігор Федірко — виконавчий директор Української ради зброярів. Проте до них належать не лише оператори, а й виробники дронів, радарів і засобів РЕБ, постачальники обладнання та системні інтегратори. Компаній, здатних побудувати захист під ключ і забезпечити цілодобове чергування, значно менше.

Серед операторів найбільше незалежних підтверджень мають Carmine Sky та Gvardiia. Агентство Reuters описало, як Carmine Sky поєднує дрони-перехоплювачі з дистанційними турелями, оснащеними кулеметами M2 Browning. Gvardiia формує мобільні групи та навчає пілотів — підготовка оператора з нуля займає близько трьох тижнів.

Carmine Sky працює через ТОВ "Кармін Скай". За даними ЄДР, 55% компанії належить директору Єгору Корнієнку, ще 45% — Ігорю Сребродольському. Статутний капітал становить 6,98 млн грн. У 2025 році підприємство задекларувало 3,34 млн грн доходу та 1,52 млн грн чистого прибутку. Однак компанію зареєстрували лише у вересні 2025 року, тому ці показники ще не відображають заробітків на приватній ППО.

За брендом Gvardiia стоїть ТОВ "Служба охорони "Гвардія". Власником 90% і кінцевим бенефіціаром є Владислав Гальчевський, ще 10% належить директору Валерію Кочерзі, свідчать реєстрові дані. Статутний капітал становить 5 тис. грн, а дохід за 2025 рік у звітності не зазначений. Компанія перейшла до бойової роботи вже у 2026 році.

Про вихід на ринок також заявили SHERIFF, Triarius і "Генерал Черешня". SHERIFF пропонує комплексний захист — від акустичного виявлення та РЕБ до перехоплювачів і турелей, але не розкриває, яка юридична особа холдингу отримала дозвіл. Triarius повідомляла про звернення приватних компаній і державних операторів критичної інфраструктури, проте не називала клієнтів і суми договорів.

З брендом "Генерал Черешня" пов'язане ТОВ "Центр досліджень безпілотних систем", власником якого є Ярослав Гришин. Статутний капітал компанії становить 53,42 млн грн. У 2024 році вона отримала 657,96 млн грн доходу та 224,36 млн грн чистого прибутку. Але ці показники стосуються всього виробництва безпілотників, переважно для Сил оборони, а не лише приватної ППО.

Кількість клієнтів оператори приховують із міркувань безпеки. Forbes Ukraine у власному дослідженні писав про два приватні контракти Carmine Sky, але без назв і вартості. BBC News Україна згадувала "Київводоканал" серед об'єктів, які захищала Gvardiia. Решта публічно названих підприємств переважно фігурують як потенційні замовники.

Чому приватна ППО не є приватною армією

Назва "приватна ППО" умовна. Приватними можуть бути гроші, обладнання та працівники, але не рішення про відкриття вогню. Постанова Кабміну №1506 дозволяє підприємству сформувати власну групу, але вона працює лише у загальній системі ЗСУ. Повітряне командування визначає район чергування, дозволені засоби та цілі. Застосувати РЕБ, турель або дрон-перехоплювач група може тільки після команди військових.

За алгоритмом Міноборони підприємство проходить перевірку, погоджує з Повітряними силами склад і район роботи групи, купує обладнання, навчає людей та інтегрується в єдину систему управління ППО. Оператори залишаються цивільними працівниками, а участь у групі не передбачає автоматичного бронювання від мобілізації.

Компанія оплачує зарплати, навчання, закупівлю та обслуговування техніки. Придбане обладнання залишається її власністю. Після змін, ухвалених у березні 2026 року, військові частини також можуть тимчасово передавати приватним групам незадіяне державне озброєння і боєприпаси.

Економічні передумови такого ринку з'явилися ще восени 2022 року, коли Росія почала масово застосовувати "Шахеди". Бізнес фінансував прожектори, тепловізори, автомобілі та зв'язок для військових мобільних груп, але не мав права створювати власні бойові підрозділи.

Корпоративний сегмент юридично з'явився у листопаді 2025 року. У березні 2026 року Міноборони вперше підтвердило бойові перехоплення приватними групами Shahed і Zala у Харківській області.

Попит підтримує масштаб загрози. У липні Росія застосувала проти України понад 9000 ударних дронів і ракет. Українська ППО перехопила понад 5300 цілей. Для заводів, енергетики, складів і логістичних вузлів повітряний захист перетворюється на умову безперервної роботи.

Оператор приватної ППО продає не окремий дрон або кулемет, а весь ланцюжок: "виявити — розпізнати — передати цілевказівку — уразити". Така система протидії безпілотникам, або counter-UAS, поєднує сенсори, захищений зв'язок, програмне забезпечення, засоби РЕБ і кінетичні перехоплювачі.

"Цінність цієї моделі в тому, що підприємство формулює конкретну місію, а виробники конкурують уже не окремими виробами, а комплексними рішеннями", — пояснює Федірко.

Тобто приватна ППО є додатковим локальним ешелоном проти ударних і розвідувальних дронів, а не корпоративним аналогом Patriot.

Скільки коштує захист підприємства

Фінанси приватної ППО складаються з початкової закупівлі обладнання, його інтеграції, постійного утримання групи та витратних засобів ураження. Оцінки починаються приблизно від 20 млн грн. 

"Залежно від конфігурації система захисту великого промислового майданчика може коштувати від $250 тис. до $500 тис. і більше. До цього потрібно додати витрати на операторів, навчання, технічне обслуговування та нові перехоплювачі", — зазначає Федірко.

Це не єдиний тариф. Гривневі і доларові орієнтири стосуються різних конфігурацій та частково перетинаються. Ціна залежить від площі об'єкта, рельєфу, маршрутів атак, дальності виявлення, кількості постів і типу засобів ураження.

Якби кожне з 51 уповноваженого підприємства власним коштом придбало хоча б один комплект за 20 млн грн, загальна сума становила б 1,02 млрд грн. Але це лише ілюстративний розрахунок, а не фактичний оборот: бойові групи мають лише окремі підприємства, а частину техніки може надати держава.

Найдешевшим засобом фізичного знищення цілі залишаються дрони-перехоплювачі. Українські апарати цього класу коштують від $1000 до $2000, тоді як Shahed — близько $30 тис. Отже, сам перехоплювач у 15–30 разів дешевший за ціль.

Проте це не означає, що в стільки ж разів дешевше коштує гарантоване перехоплення. Повна собівартість охоплює сенсори, зв'язок, чергування, ремонт і невдалі запуски. РНБО оцінює середню успішність місій українських перехоплювачів у понад 60%, але не розкриває детальну методику розрахунку.

Для порівняння, у 2025 році обсяг державних контрактів на українські дрони-перехоплювачі перевищив 3 млрд грн. Зіставного показника для приватного сегмента немає.

Основними клієнтами можуть стати промислові, енергетичні, аграрні та логістичні компанії, для яких зупинка виробництва коштує дорожче за систему захисту. Для малого бізнесу поріг у десятки мільйонів гривень здебільшого непідйомний. Виходом може стати кластерна модель, коли одна група захищає промислову зону, порт або логістичний вузол із кількома підприємствами.

Невирішеним залишається питання відповідальності. Правила мають визначити, хто компенсуватиме шкоду, якщо перехоплений дрон або уламки впадуть на житловий будинок чи сусіднє підприємство: власник групи, держава або військове командування, яке дозволило застосування. Без такого механізму бізнесу складніше інвестувати в систему, яку він фінансує, але використовує за командою держави.

Що чекає на ринок

У найближчий рік головним показником буде не кількість виданих дозволів, а число груп, які реально вийшли на цілодобове бойове чергування. Розрив між понад півсотнею уповноважених підприємств і кількома активними операторами показує основні проблеми: високу вартість радарів, підготовку персоналу, інтеграцію з Повітряними силами та доступ до військового цілевказання.

Ринок, імовірно, консолідуватиметься навколо кількох інтеграторів із підтвердженою статистикою перехоплень. Вони продаватимуть не комплект обладнання, а довгострокову послугу — оцінку загроз, проєктування, встановлення, чергування, ремонт, навчання та поповнення запасу перехоплювачів.