Жовтневі домовленості Міноборони з Nokia та ICEYE відкрили ще один напрям співпраці. Водночас залежність від зовнішнього оператора — лише один із ризиків. Російський апарат небезпечно зблизився із супутником ICEYE, який забезпечує радіолокаційну зйомку. Цей інцидент показує, що витрачатися доведеться також на захист і резервування космічної інфраструктури.

Dilo проаналізувало, які супутникові проєкти Україна розвивала раніше, чим відрізняються нинішні ініціативи, скільки можуть коштувати три моделі незалежності та на який результат реально розраховувати у 2027 році.

• Що Україна вже запустила і про що домовилася з Nokia
• Від "Либеді" до UASAT: спроби були й раніше
• Три моделі незалежності — три різні рахунки
• Скільки коштує зв'язок без власної орбітальної мережі
• Сотня супутників: що показує відкрита цінова арифметика
• Де вироблятимуть апарати та хто заплатить
• Скільки часу потрібно: уроки OneWeb і російського "Рассвета"
• Власний супутник теж потребує захисту
• Що реально отримати у 2027 році

Що Україна вже запустила і про що домовилася з Nokia

Міноборони, Nokia та ICEYE 22 жовтня підписали лист про наміри щодо співпраці у створенні суверенного супутникового зв'язку. Оголошена мета — дати державі можливість володіти супутниками, наземною інфраструктурою та терміналами й контролювати їхню роботу. Ціни, кількості апаратів та обов'язкового графіка постачання в повідомленні немає.

У загальній програмі Nokia та ICEYE перші запуски супутників зв'язку очікуються у 2028 році. Наявні радіолокаційні апарати ICEYE виконують інше завдання — знімають поверхню Землі. Вони не перетворюються автоматично на мережу широкосмугового інтернету.

Паралельно розвивається приватна ініціатива OBRIA за участю української HIMERA та данської GomSpace. Її тестовий супутник OBRIA NANO запустили 1 жовтня у межах місії SpaceX Transporter-18. Він проходить орбітальні випробування.

В інтерв'ю "Оборонці" співзасновник HIMERA Міша Рудомінський назвав орієнтир — щонайменше 100 серійних апаратів масою близько 250 кг кожен. Пріоритетними користувачами мають стати армія та державні інституції. Заявлені можливості включають передавання відео з малою затримкою та роботу терміналів під час руху. Однак ще належить перевірити відповідність швидкості Starlink.

Від "Либеді" до UASAT: спроби були й раніше

Україна планувала власну супутникову систему зв'язку задовго до повномасштабної війни. Найвідоміший приклад — "Либідь", створення якої уряд започаткував у 2007 році. Це мав бути геостаціонарний телекомунікаційний супутник для телебачення, інтернету та передавання даних. Така архітектура відрізняється від Starlink: один апарат на великій висоті може обслуговувати значну територію, але сигнал проходить довший шлях, що збільшує затримку.

Під проєкт залучили канадський кредит на $292,4 млн із державними гарантіями. За матеріалами НАБУ, реалізація зупинилася у 2018 році, а наприкінці 2019 року Україна завершила погашення кредиту. Його гривневий еквівалент перевищив 6 млрд грн. Бюро розслідувало ймовірне виведення $8,24 млн. Це сума конкретного епізоду за версією слідства, а не оцінка всіх втрат проєкту.

Супутниковий зв'язок залишався й у державних планах. Концепція космічної програми 2018 року передбачала використання українських та іноземних геостаціонарних апаратів. Попередні 25 млрд грн стосувалися всієї програми й не означали виділення цієї суми на аналог Starlink. У наступній концепції, схваленій 2021 року, уряд визнавав проблеми управління галуззю, майже відсутнє державне замовлення та невиконання попередніх стратегічних проєктів.

Водночас Україна зберігала інженерні компетенції. У січні 2022 року запустили створений КБ "Південне" супутник "Січ-2-30". Однак він призначався для спостереження за Землею, а не широкосмугового зв'язку.

Низькоорбітальні приватні плани також з'явилися до жовтневих домовленостей. У грудні 2025 року подали заявку на мережу UASAT-NANO. У лютому 2026 року засновник STETMAN Дмитро Стеценко розповів DOU про намір запустити 120 апаратів у 2027 році. У квітні GomSpace оголосила домовленість зі STETMAN щодо створення спільного підприємства UASAT.

Три моделі незалежності — три різні рахунки

Супутникова незалежність має кілька рівнів. Можна зменшити залежність від одного постачальника, отримати контроль над окремим сегментом партнерської системи або самостійно управляти всім угрупованням.

Перший варіант дозволяє швидше створити резерв. Другий розподіляє капітальні витрати між учасниками. Третій потребує найбільших початкових вкладень і постійного фінансування.

Навіть у третьому випадку залишаються зовнішні постачальники компонентів, пускових послуг і технологій. Практичне питання — наскільки Україна контролює доступ до мережі, її налаштування та обслуговування пріоритетних користувачів.

Скільки коштує зв'язок без власної орбітальної мережі

Відкритий орієнтир дають польські закупівлі Starlink для України. У відповіді польського Міністерства цифровізації парламенту від квітня 2025 року зазначені місячні тарифи з податками: 529 злотих за стандартну послугу та 1384 злотих за спеціальний абонемент.

Для умовних 10 тисяч активних підключень це:

• за стандартним тарифом — 63,5 млн злотих на рік;
• за спеціальним — 166,1 млн злотих на рік.

Це приблизно 14,5 млн та 37,8 млн євро відповідно. За незмінної ціни протягом десяти років — близько 145 млн або 378 млн євро лише за послуги. Крім цього, до рахунку потрібно додати обладнання, його заміну, електроживлення, інтеграцію та підтримку. Закупівля другого незалежного каналу створює додаткові витрати, навіть якщо він більшість часу залишається резервним.

Водночас замовнику послуг не потрібно самостійно оплачувати розробку супутника, будівництво заводу та поповнення орбітального угруповання. Ці витрати оператор розподіляє між усіма клієнтами.

Сотня супутників: що показує відкрита цінова арифметика

Співзасновник HIMERA Міша Рудомінський оцінює подальший розвиток OBRIA десятками та сотнями мільйонів євро, а довгостроковий масштаб — потенційно мільярдами. Порядок можливих витрат можна показати через два відкриті орієнтири.

Виробництво — у вересні 2026 року Eutelsat оголосила закупівлю додаткових 229 супутників OneWeb з оцінкою інвестицій близько 1 млрд євро. Просте ділення дає приблизно 4,37 млн євро на апарат. За такої середньої вартості 100 супутників означали б близько 437 млн євро.

Запуски — заявлена сотня апаратів по 250 кг — це 25 тонн. У програмі попутних запусків SpaceX оприлюднена ціна становить $350 тисяч за 50 кг на сонячно-синхронну орбіту та $7 тисяч за додатковий кілограм. Механічний розрахунок за масою дає $175 млн, або приблизно 156 млн євро. Реальний контракт залежатиме від потрібних орбіт, графіка, способу розгортання та пакетних умов.

Таким чином, умовне поєднання цих двох орієнтирів дає близько 590 млн євро за виготовлення сотні апаратів і запуски. Для партнерського сегмента з умовних десяти аналогічних за ціною апаратів такий самий розрахунок становив би приблизно 59 млн євро. Але десять супутників не можна автоматично вважати достатніми для безперервного зв'язку.

Окрім апаратів і запусків, повний фінансовий план має охоплювати:

• розробку системи, програмного забезпечення та випробування;
• наземні станції, центр керування, резервне живлення й кіберзахист;
• абонентські термінали, монтаж та ремонт;
• експлуатацію, персонал і поповнення угруповання.

Ціни цих складових для OBRIA поки не оприлюднені. Проте їхній вплив легко показати: кожна тисяча євро вартості комплекту на 10 тисяч користувачів додає 10 млн євро. Кожні 10 млн євро щорічної експлуатації — ще 100 млн за десятиліття.

Оновлення супутників створює окремий великий рахунок. Якщо за обраний період знадобиться повністю замінити угруповання, у наведеному порівняльному сценарії лише повторні виробництво та запуски додадуть близько 590 млн євро за незмінних цін. Строк служби серійних апаратів OBRIA публічно не визначений, тому дату такої заміни розрахувати неможливо.

Де вироблятимуть апарати та хто заплатить

Перший OBRIA NANO виготовила GomSpace у Данії. Це невеликий апарат, на якому перевіряють технології та управління майбутньою системою. За листопадовими даними, демонстратор важить близько 10 кг. Запланований серійний супутник буде у 25 разів важчим. Тому вартість тестової місії не можна просто помножити на кількість майбутніх апаратів.

Наступним етапом партнери називають локалізацію виробництва супутників і наземних терміналів в Україні. Водночас вони ще не розкрили частку українських компонентів, потужність майбутнього виробництва та остаточну конструкцію серійного апарата.

Перший етап профінансували учасники консорціуму. У коментарі dev.ua HIMERA повідомила про намір залучати зовнішніх інвесторів і кредити для наступних етапів. Конкретні суми та графік фінансування залишаються нерозкритими.

Щодо державних коштів важливо розрізняти бюджет галузі та фінансування конкретної мережі. Початкові видатки Державного космічного агентства на 2026 рік становили 963,6 млн грн. У червневій Бюджетній декларації плановий показник на 2027 рік — близько 1 млрд грн. Це суми для всього відомства.

При цьому проєкт держбюджету на 2027 рік 28 жовтня прийняли за основу. Оголошеної державної суми на будівництво саме OBRIA чи реалізацію домовленостей із Nokia та ICEYE на 2026 або 2027 рік немає в наведених повідомленнях учасників.

Скільки часу потрібно: уроки OneWeb і російського "Рассвета"

Між виробництвом окремого супутника та створенням мережі може минути багато років. OneWeb почала роботу у 2012 році, перші шість апаратів запустила у 2019 році, а угруповання для глобального покриття завершила у 2023 році. 

Водночас купівля вже освоєної технології здатна скоротити строки: ICEYE наводить приклад постачання Польщі власної радіолокаційної системи менш ніж за рік. Однак це система спостереження, а не нова мережа широкосмугового зв'язку.

Російське "Бюро 1440" випробувало перші апарати "Рассвет-1" у 2023 році. До пакетних запусків перейшло у 2026 році, а другий такий запуск компанія оголосила в липні. Ще у вересні 2024 року РБК оприлюднив попередню оцінку: 445 млрд рублів до 2030 року. За курсом на дату публікації це приблизно $4,9 млрд.

План передбачав 292 робочі супутники й загалом 383 запущені, включно з апаратами на заміну. Це попередній фінансовий план, а не підтверджені фактичні витрати. Для України показові дві обставини: мережа потребує серійного виробництва протягом кількох років, а її бюджет має включати заміну апаратів уже під час розгортання.

Власний супутник теж потребує захисту

Про небезпечне зближення російського "Космоса-2612" із ICEYE-X36 повідомило 5 листопада Reuters. Держдеп США охарактеризував маневри як поведінку, що відповідає операціям зі зброєю на орбіті. Аналітик Integrity ISR Грег Гіллінгер припустив, що це могла бути репетиція атаки.

Водночас саме зближення не доводить наміру атакувати. ICEYE-X36 продовжує працювати. Йдеться про радіолокаційний супутник, а не про апарат майбутньої системи зв'язку Nokia та ICEYE.

Для українського проєкту висновок практичний: у фінансовому плані потрібні резервні можливості, спостереження за орбітальною обстановкою та здатність пережити втрату частини інфраструктури.

Зменшити залежність можуть також наземні канали. Наприклад, Militech Group розробила LTE-модем "ГРІМ" для безпілотних систем. Компанія представила його на Brave1 ще у травні, а в листопаді повідомила DOU про формування партій постачання від 500 пристроїв протягом 2026 року.

Виробник заявляє дальність до 45 км, однак результат залежить від покриття мобільних мереж, антен та умов застосування. Такий модем може забезпечувати резерв для окремих завдань, але сам потребує працездатної наземної інфраструктури. Економічний сенс такого підходу — розподіляти навантаження між різними каналами та зменшувати наслідки відмови кожного з них.

Що реально отримати у 2027 році

За сприятливих умов розгортання OBRIA може тривати від одного до двох років, за оцінкою Рудомінського. Таким чином, поява наступних апаратів та початок серійного розгортання у 2027 році можливі. 

Безперервне покриття всієї України в цей строк залишається оптимістичним сценарієм, який потребує успішних випробувань, фінансування, виробничої готовності та доступних запусків. Окремий напрям Nokia та ICEYE орієнтується на перші супутники у 2028 році.

Найдоступніший найближчий результат для України — резервування послуг кількох операторів і поступове нарощування національного контролю над обладнанням та управлінням зв'язком. Партнерська мережа дозволяє розділити витрати, а власне угруповання потребує довгострокового інвестиційного рішення.

Повну систему можна посилити за участю приватного капіталу, партнерського фінансування та гарантів. Проте її доцільність визначатимуть кількість забезпечених користувачів, доступність зв'язку та вартість його підтримання протягом років. 

Однак за нинішньої моделі фінансування повноцінний "свій Starlink" Україні наразі не по кишені. Власне угруповання потребує сотень мільйонів євро початкових вкладень і постійних витрат на експлуатацію та заміну супутників. Оприлюднені плани поки не містять підтвердженого фінансування, яке покривало б увесь цей цикл.