"Я писала по пʼять матеріалів на день": Севгіль Мусаєва про свої перші роки в Delo.ua

Скажи, що ти пам’ятаєш з того періоду, коли прийшла в нашу редакцію?

— Це був лютий 2008 року. Я пам’ятаю кабінет головної редакторки Галини Панченко і заступника редактора Миколу Підвезяного. 

Ще памʼятаю, що з першого місяця почала порушувати дедлайни.

Микола щовечора питав мене: "Севгіль, де текст?" Пам’ятаю також систему премій: перший місяць я потрапила на дошку пошани й отримала премію.

Тоді на медійному ринку була шалена конкуренція: три щоденні ділові газети. Якщо ексклюзив виходив у "Комерсанті" чи "Економічних ізвестіях", усі в Delo.ua були засмучені. І я також, особливо коли це стосувалося паливно-енергетичної теми, якою я опікувалася.

Коли ти приїхала в Київ, скільки тобі було років?

— У 2008 році,  мені тоді був 21 рік. Я ще навчалася в університеті на 4-5 курсі. Поєднувати навчання й щоденну газету було складно. Перша половина дня — робота, друга — університет. Часто пропускала пари, але це був неоціненний досвід.

Які свої публікації пам’ятаєш?

— Найбільше запам’яталася історія про "Укртранснафту". Креатура Коломойського, Олександр Лазорко, був призначений директором цього підприємства за уряду Юлії Тимошенко. Інтрига полягала в тому, що Ігор Коломойський мав надати медійну підтримку Юлії Тимошенко у передвиборчій кампанії (він контролював телеканал 1+1 - ред.). Цей текст активно обговорювали.

Пам’ятаю кримські матеріали — наприклад, про Ласпі (бухта в Криму - ред), де виділили 20 гектарів землі під житло. Були інші гучні земельні розслідування. 

Наприклад, історія з Жуковим островом у Києві — прокуратура подала в суд щодо кордонів острова. Тим часом забудовники, серед яких був співвласник “Росукренерго” Дмитро Фірташ, дуже активно почали цю землю використовувати.  Це було мінірозслідування — треба було дізнатись, які рішення проводилися там, як ділили ту землю.  

Я туди приїжджала, пам'ятаю, ходила по Жуковому острову, тому що мені завжди важливо було також побачити, як виглядає об'єкт розслідування, чи там на шахту поїхати, чи на завод металургійний. І дуже багато їздила, в тому числі коли була репортером Delo.ua.

Ще один яскравий сюжет — "Мистецький арсенал". Таємний тендер на 1,3 млрд грн виграла австрійська компанія "Штрабаг", а я про це дізналась. Це було резонансно.

Що тобі дала робота в Delo.ua?

— Я була надзвичайно продуктивною. Мій рекорд — пʼять матеріалів в одному номері газети: три замітки, спецпроєкт і велике інтерв’ю.

Зараз, коли журналісти мені кажуть, що не можуть один текст написати за тиждень, я кажу, що у свої найкращі роки писала три замітки в газету щодня. Тому не треба мені казати, що ви з чимось можете не впоратися.

Робота в Delo.ua навчила швидкості, дисципліни, розумінню дедлайнів і того, що щоденна газета має давати ексклюзив щодня. Конкуренція змушувала знаходити теми, які мали суспільне значення і викликали резонанс.

Якщо подивитися ширше: які виклики ти бачиш для журналістики зараз?

— Зараз дуже мало журналістів, які спеціалізуються на одній темі. Ми мали змогу зростати й занурюватися в окрему сферу. Я працювала з темами про паливно-енергетичний комплекс, формувала базу контактів і знань.

Сьогодні журналісти пишуть і про аграрку, і про фармацевтику, і про все одразу. Це не дає глибини. Немає щоденних газет, друкована ера минула. Конкуренції майже немає, а вона дуже мотивувала. Через це важко знайти людей й утримати їх у професії, щоб не пішли в піар чи комунікації.

Як думаєш, в майбутньому про що писатимуть українські видання?

— Я сподіваюся, що про відбудову України після війни та виклики на шляху до ЄС. Дуже хотілося б бачити тексти про те, як наші оборонні компанії підкорюють світові ринки й укладають великі контракти.

Глобально я хвилююся, щоб журналістику не знищив штучний інтелект. Але водночас вважаю це викликом, який змусить нас працювати якісніше й шукати нову роль.

І що б ти побажала Delo.ua у ювілей?

— Я хочу побажати вибудувати сильну бізнес-модель, адже якісна журналістика завжди дорога. Бажаю класних рекламодавців, сильних журналістів, ексклюзивних тем і високої цитованості. Найголовніше — щоб після ваших матеріалів відбувалися справжні суспільні зміни.