Працював на кількох роботах і одночасно навчався: як медику швидкої допомоги вдалося стати айтішником

Відкрийте нові горизонти для вашого бізнесу: стратегії зростання від ПриватБанку, Atmosfera, ALVIVA GROUP, Bunny Academy та понад 90 лідерів галузі.

12 грудня на GET Business Festival дізнайтесь, як оптимізувати комунікації, впроваджувати ІТ-рішення та залучати інвестиції для зростання бізнесу.

Забронювати участь

Сьогодні тисячі українців замислюються над зміною діяльності на користь айти, адже сфера ще ніколи не була настільки привабливою для претендентів — середні зарплати там   вагаються   у районі 2000-4000 доларів (54-108 тисяч грн).

І при цьому на ринку, що швидко зростає, — сильна нестача кадрів: незважаючи на те, що за останній рік кількість айтішників в Україні   виросло   на 50 тисяч і досягло позначки 250 тисяч, ІТ-фахівців все ще не вистачає. Попит на них стабільний   перевищує пропозицію на 25-30%, а значить для світчерів ( з тих, хто змінив професію, —   Delo.ua)   робота знайдеться.

Delo.ua дізналися у Володимира, як йому вдалося кардинально змінити професію та стати айтішником та отримувати сьогодні замість низької зарплати медика 13 доларів на годину.

Як серіал надихнув стати медиком

Мені 34. Живу в Херсоні, є дружина та кішка Пушинка. Граю в настільні ігри, люблю зі студентства рок-музику, граю на гітарі. У школі дуже любив математику, навчався на "відмінно" та отримав червоний атестат. Без проблем вступив до коледжу на бюджет на фельдшера-акушера і навіть попрацював за фахом кілька років.

Медицину я вибрав тому, що надивився серіалу "Швидка допомога". Мої батьки - викладачі, я спочатку придивлявся до їхніх професій, але вони заявили, що "тільки через їхній труп". Зрештою я зупинився на медицині. Вчитися було не складно, мені подобалося, а згодом ці знання навіть знадобилися: не лише на роботі, а й у побуті.

Як працював у в'язниці, на фабриці та у приймальному спокої

Після закінчення навчання я мав відпрацювати три роки у держустанові. Мій батько на той момент працював у в'язниці, допоміг мені туди влаштуватися медбратом на зарплату в районі 800-900 грн. У 2006 році для медиків це були непогані гроші, вищі за середню зарплату в галузі, яка становила 400-500 грн. У в'язниці я працював майже рік.

Ув'язнені намагалися передавати через мене якісь речі, але, звісно, я на таке не погоджувався. Проте з багатьма ми знаходили спільну мову. Один ув'язнений і зовсім приходив до мене щодня і говорив "Вова, я ох*евший!", Інший постійно мені показував запальничку, яка нібито завжди запалюється з першого разу, але вона щоразу спалахувала тільки з другого. Місце призначалося для хворих на туберкульоз, а тому я незабаром пішов звідти — не хотілося ризикувати здоров'ям.

Перейшов до брата, який працював на меблевій фабриці. Там я розпорошував клей, ламінував фасади. Незабаром зарплата зросла до двох тисяч, на той час це були чудові гроші, на які можна було нічого не відмовляти. Пішов до кризи — не було замовлень, виробництво дуже впало, були скорочення, а нам затримували зарплати. І знову повернувся до медицини, влаштувавшись на тисячу грн. Деякий час я поєднував роботу на фабриці та медиком, але потім назовні пішов з виробництва.

Як вивчився на айтішника

У цей час мене батьки вмовили вступити до інституту, для них було важливо, щоб я здобув вищу освіту. Вступив на заочку на факультет "Комп'ютерні системи та мережі". Працював у приймальному відділенні лікарні та паралельно навчався. Коли половина групи купувала іспити та заліки, я майже все здавав сам. Фізично не вистачало часу підготуватися лише до одного-двох іспитів.

Поєднувати навчання і роботу було дуже складно, але я не скажу, що в мене була зникла молодість — на відпочинок часу все ж таки вистачало. В інституті я навчався чотири роки, з них два працював медиком, а ще два — продавцем-консультантом у магазині комп'ютерної техніки. Був навіть час, коли я працював і в магазині, і в лікарні, і навчався.

Як знадобилося навчання у вузі

Я переїхав із орендованої квартири у Херсоні до батьків у село Великі Копані та залишився взагалі без роботи. Батьки вирощували овочі, я їм допомагав та отримував за це трохи грошей. Там вчитися було набагато простіше. Я вчив C++ та assembler. Коли освоїв C++, зрозумів, що завдання для заліку досить прості, тому почав шукати якісь книги з більш складними завданнями. На той момент безкоштовних онлайн-курсів було мало, тому я знаходив умовно корисні відскановані підручники. Вони були старими і написане у них не завжди спрацьовувало. Запитати, що не так, не було в кого, тому доводилося дуже довго самостійно розбиратися.

Раніше я не замислювався про роботу за фахом, навчався, бо мене змусили батьки. У мене була позиція, що скоринка про вищу освіту навряд чи знадобиться у житті. Але коли я розібрався з C++, почав з'ясовувати, який в Україні є попит на розробників. На той момент саме таких програмістів потрібно не так багато — було лише кілька оголошень, і то потрібні були досвідчені. Натомість шукали w eb-розробників. Тому я почав вивчати web: HTML та PHP. З ними було простіше, оскільки я вже був знайомий з C++ – вивчивши одну-дві мови, інші зрозуміти легше. Виходить, на поверхневе вивчення C + + я витратив місяці три, а потім переключився на інтернет.

Про перший досвід у програмуванні та потрібні навички для розробки

Саме в цей момент знайомий покликав мене вступити до групи фріланс-розробників, які хотіли писати web-ігри. Вони запропонували мені в цьому взяти участь не за зарплату, а за світле майбутнє – за досвід та частку прибутку, якщо гра буде успішною. В рамках цього проекту на поглиблене вивчення та практику HTML та PHP у мене пішов рік. Крім того, під кінець нашої співпраці хлопці брали якісь проекти з розробки сайтів і я навіть трохи брав участь у цьому та навіть за гроші.

На мою особисту думку, для навчання програмування все ж таки потрібна схильність до точних наук. Це сприяє навчанню. Ну і я не пригадаю гуманітаріїв, які мали піти в розробку.

Під час життя у батьків я встиг попрацювати у школі медбратом та педіатром. Я брав із собою на роботу ноубук і доки не було пацієнтів, навчався розробці. Навчання в інституті я закінчив вже працюючи в айті. Я захистив на п'ятірку диплом бакалавра, але не став йти до магістратури, бо розумів, що потрібні знання в мене вже є.

Про те, як росла зарплата на позиції айтішника

Після вивчення web переїхав назад до Херсона та почав шукати вакансії web-розробника. Мене взяли на роботу до веб-студії Altima. Спочатку я подавався на back-end-розробника PHP, здав тестове завдання, але мені відмовили. У компанії хотіли, щоб кандидат виконав його за канонами. Найцікавіше те, що це завдання зробив навіть не я, а мій знайомий програміст.

Але буквально через тиждень я подався на іншу позицію, яку вони опублікували – на front-end-розробнику JavaScript та HTML. На цей раз моє тестове прийняли, зрозуміли що крім back-end я ще й front-end, а це завжди добре. Перша зарплата була 350 доларів, це було непогано. Я працював в офісі, мені допомагали колеги і все подобалося. Там я пропрацював років зо три. За цей час зарплата піднялася лише до 500 доларів у рамках індексації.

Якоїсь миті я освоїв новий для себе Framework і навіть зробив на ньому один сайт. У нашому місті якась людина шукала програміста, який працює з таким Framework. Він був готовий платити більше, тому я ризикнув перейти до нього. І не пошкодував. За фактом я перейшов до аутстафера, який продавав мої послуги іншим компаніям, хоча моїм безпосереднім керівником він був.

Якщо в попередній компанії мені платили близько 3,5 доларів за годину, то тут оплата зі старту була вже 5 доларів за годину. При цьому цифра зростала швидше ніж на першому місці. Близько двох років я пропрацював через аутстаффера на компанію TajesJump, поки кількість роботи не зменшилася з 150 до 80 годин. Це сталося, оскільки керівник фірми брав він занадто багато завдань і встигав роздавати роботу програмістам. Я перейшов до іншої компанії, де моя зарплата замість 10 доларів за годину склала 12-13.

У цей час навіть пройшли два відео-співбесіди — щоб зрозуміти, чого стою, що зараз питають. Трохи хвилювався, але ж це не корову програти, тим більше робота в мене була і про співбесіди я домовлявся не через потребу. На першому онлайн-зустрічі я не відповів на половину запитань, але мені все одно зробили оффер. До другого я вже добре підготувався, відповів на всі запитання, але мені відмовили.

Як змінилося життя після переходу в айті

У тій компанії я працюю і сьогодні. Нині вона називається Overdose Digital. Я працюю безпосередньо на фірму без посередництва аутстаффера. З ним припинив співпрацю, коли навантаження виросло, я став техлідом, а зарплата не змінилася. Зараз я на позиції t ech l ead f ull s tack d eveloper, мені платять, звичайно, більше, ніж раніше. Основні замовники нашої компанії з Нової Зеландії та Австралії. Раніше я не спілкувався з ними, але зараз практикую дзвони з менеджментом та клієнтами. Ось тут мені знадобилася англійська. Не думав, що він мені знадобиться у житті, тому його не знав. Іронічно, адже моя мама та сестра — викладачі англійської мови. Щоб вирішити проблему, фірма найняла англійця репетитора, котрий двічі на тиждень нас тренує.

Мені дуже подобається моя нинішня робота та колектив, ні за які гроші не піду звідси. Є така цитата: "Знайди роботу до душі і ти не працюватимеш жодного дня". Це про мене, я справді майже не втомлююся від роботи. Нинішнє становище не порівняти з роботою у приймальному спокої, де я дуже втомлювався. Тут і фізично легше, і морально простіше через колектив. До того ж дуже рятує видалення. Не доводиться витрачати час на дорогу — прокинувся ти вже на роботі. Можна дотримуватись здорової дієти. З мінусів — хіба дружина відволікає. Крім того, ми купили квартиру та машину — якби я працював медиком, ніколи б на них не заробив.

Що потрібно знати тим, хто хоче піти у розробку

• Потрібно багато часу

Вважаю, що новачкові важко перейти в айті — у мене на це пішло близько року безкоштовної роботи. Тому тим, хто хоче стати програмістом, знадобиться дуже багато часу та завзятості .

• Потрібен ментор

Я порадив би початківцям шукати для себе якісь курси з розробки — мені дуже не вистачало якоїсь допомоги та пояснень. Самостійно дуже важко розбиратися, потрібно щоб була людина, якій можна ставити запитання .

• Потрібний терпець

Потрібно приготуватися до того, що навчання та перехід будуть важкими та довгими. У морально неготових до цього нічого не вийде.