Зберігання цінностей у банківських сейфах. Як це працює і які існують ризики

Мільйони громадян, виїжджаючи за кордон, звичайно ж, хотіли б, щоб їхні цінності опинились під надійною охороною банків, але, як правило, вільних сейфів знайти годі. Як каже у коментарі нам фінансовий експерт Андрій Львов, у банках постійно забиті близько 95% комірок.

З іншого боку, банки самі зацікавлені мати велику кількість сейфів, бо непогано на цьому заробляють. Наприклад, перед відкриттям чергового відділення працівники банку, коли заходять у приміщення, яке бажають орендувати, відразу зважають на те, чи є там можливість для встановлення сейфів.

Одна з головних вимог – армовані стіни (з прокладками у вигляді металічних сіток). І в абсолютній більшості випадків банки навіть не розглядають приміщень, де неможливо встановити шафи із сейфами.

"Зазвичай такі армовані кімнати заставляються шафами з сейфами повністю. Наприклад, оренда відділення складає 30 тис. грн на місяць. Один сейф генерує по 300 грн щомісяця. В одній шафі їх може бути 50. Іншими словами, три шафи вже цілком покривають оренду і комунальні послуги", – каже Львов.

Вартість же самої послуги дійсно складає орієнтовно 300 грн на місяць, але ціна так само залежить і від розміру сейфів.

Як це працює і в чому ризик

Клієнт, підписуючи з банком угоду, бере в оренду сейф і зобов’язується не зберігати у ньому певні речі.

До прикладу, у пам’ятці для клієнта щодо вмісту скриньки Приватбанку чітко прописано: "Заборонено зберігати в банківському сейфі: зброю; боєприпаси; вибухові матеріали; хімічні, радіоактивні та наркотичні речовини; інші предмети, що не належать до цінностей або документів".

Опісля підписання угоди клієнту видають ключ від комірки, куди він відразу чи потім кладе речі на зберігання.

Доступ до комірки наступний. Клієнт, прийшовши до банку, підтверджує особу і йде до приміщення з сейфами у супроводі банківського працівника. Якщо користувач приносить на зберігання якийсь пакунок, перевіряти його вміст ніхто не має права, бо йдеться про банківську таємницю.

Загалом можливі два варіанти. Або клієнту виносять комірку, яку той відкриває і кладе у неї речі, або він проходить вже безпосередньо до сейфів. У другому випадку сейф відкривається двома ключами: клієнта і банківського працівника. Після цього працівник іде, а камери спостереження вимикаються.

Якраз ця банківська таємниця і ставала нерідко причиною пограбувань банківських сейфів. Схема проста: зловмисник, орендуючи почергово кілька сейфів, робив дублікати ключів від них. А потім одного дня, користуючись відсутністю працівників і відеонагляду, крав речі з усіх комірок, до яких був ключ.

Що ж стосується ключів банківського працівника, то тут попередньо робилися або зліпки, або, якщо злодій був асом, орудував відмичками. Траплялися і випадки, коли злочинці проходили до приміщень із сейфами через підроблені паспорти.

Але головне те, що усі вони користувались конфіденційністю процедури зберігання речей. Великий спалах таких злочинів припав на 2017-2019 роки, але широкий загал про такі тенденції не знав, оскільки банки вкрай неохоче про це повідомляли зі зрозумілих причин.

Варто додати, що в теорії є два види угоди: оренда сейфу і відповідальне зберігання. Якщо у першому випадку мала місце крадіжка майна, то банк жодної відповідальності за це не несе. У другому ж випадку банк вимушений піти на повне матеріальне відшкодування.

Якщо у першому випадку банк може і не знати, що клієнт зберігає у сейфі, то у другому – проводиться опис і реєстрація майна, переданого на зберігання. Але банки вкрай неохоче беруть на себе відповідальність, тому угод другого типу в Україні майже не укладають.

"За 15 років, скільки працюю у банківській системі, в різних банках, цієї послуги я не зустрічав, хоча теоретично вона існує. І я навіть не знаю, який банк сьогодні її надає", – зізнається Андрій Львов.

Початок широкомасштабної війни вніс свої корективи

З початком широкомасштабного наступу армії РФ безліч орендарів банківських комірок зіштовхнулися з новою проблемою. Справа в тому, що банки мають прийняти усі міри для збереження майна клієнта. Тому, з огляду на форс-мажорні обставини, вони просили орендарів негайно забрати речі.

Якщо ж клієнт своїх речей не забирав (або не бажав, або не міг, або не було змоги з ним зв'язатись), банки, закриваючи відділення, сейфи евакуювали у більш безпечні місця разом з цінностями. Як правило, за сотні і тисячі кілометрів до інших міст.

У таких випадках, коли ситуація дещо з початку війни стабілізувалась, орендар комірки міг отримати свої речі аж за кілька місяців, коли банківське відділення, яке його обслуговувало, знов відкрилось.

До слова, банк лишає за собою право відкривати скриньку за відсутності клієнта. На це є кілька чітких підстав: якщо клієнт не сплачує за послугу більше місяця або якщо банку надходить запит від нотаріуса чи правоохоронних органів на надання опису вмісту скриньки.

Але є і третя підстава – порушення клієнтом умов угоди, про що йшлося вище.

У Приватбанку її формулюють так: "Клієнт зобов'язується не розміщувати в скриньці зброю, легкозаймисті, отруйні, наркотичні та інші речовини і предмети, вилучені з обігу відповідно до законодавства України, а також предмети, зберігання або користування якими може викликати заподіяння шкоди банку, самому клієнту або іншим особам".

Однак, як вже було сказано, наявність заборонених речей у сейфі належить встановити, чому перешкоджає та сама банківська таємниця.