- Категорія
- Бізнес
- Дата публікації
- Змінити мову
- Читать на русском
Сергій Вовченко, "Молочний Альянс": хочете дарма викинути гроші – побудуйте новий молокозавод
Проблеми молочної галузі в Україні давно відомі – це скорочення поголів’я ВРХ, відсутність держпідтримки, конкуренція з дотаційною продукцією з ЄС, низька купівельна спроможність населення. Але є і точки для росту – в цьому напрямі можна розвиватися і заробляти за умови грамотних інвестицій і планування. Про життя молокопереробників детально розповів в інтерв’ю для Delo.ua Сергій Вовченко – голова наглядової ради холдингу "Молочний Альянс", на якому виробляється продукція під брендами "Яготинське", "Пирятин" та "Славія".
Сергій Вовченко (64 роки): український підприємець.
Закінчив у 1982 році Запорізький машинобудівний інститут (тепер Національний університет "Запорізька Політехніка"), а у 1990 – Київську Вищу партійну школу.
У 1992 році Вовченко, разом з колишніми комсомольськими робітниками Федором Шпигом та Олександром Деркачем стає співзасновником банку "Аваль", де займав керівні посади до продажу фінустанови австрійській групі Raiffeisen у 2005 році.
Далі у 2006 році компаньйони створили банк "Престиж", якій пізніше продали австрійському Erste Bank.
Після цього Вовченко з партнерами остаточно залишили банківський бізнес та створили холдинг "Молочний Альянс", в який входять Яготинський молокозавод, завод дитячого харчування "Яготинське для дітей", Пирятинський сирзавод та Золотоніський маслокомбінат. У 2008 році стає головою наглядової ради холдингу.
Про проблеми молокопереробників: гроші, сировину, рентабельність
Баштанський сирзавод на Миколаївщині простоює з початку великої війни. Плануєте відновити виробництво?
– Ще 17 березня 2022 року в підприємство прилетіла перша ракета. Розвалило один корпус. Ракета не здетонувала, але пробила дах і застряла між технологічним обладнанням. Через два тижні був другий прильот. Зрозуміло, що вже після першого обстрілу ми були вимушені зупинити виробництво, а після другого закрили підприємство. Наступні два роки підтвердили правильність цього рішення.
Справа тут в сировині. 62% сирого молока ми брали в Херсонській області. Зараз там корів майже не залишилося, навіть на деокупованих територіях. В Миколаївській області поголів'я корів зменшилось більш ніж наполовину. Возити сировину з центральної України економічно недоцільно, тому і відновлювати роботу заводу немає сенсу.
До того ж в Баштанці були сильні бої, місто бомбили. Через активні бої звідти виїхало до 70% населення, з яких половина потім повернулася. Спеціалістів в місті немає. Зараз і в більш безпечних регіонах їх не вистачає. Крім того, росіяни постійно обстрілюють Миколаїв, а від Миколаєва до Баштанки 45 км. Повторно ризикувати персоналом ми не хочемо.
Тому основне технологічне обладнання ми вивезли на інші підприємства, і там запустили виробництво продуктів, які виготовляла Баштанка.
Чи вистачає сировини для інших заводів холдингу?
– Без Баштанки наші підприємства в Золотоноші, Пирятині, Яготині та Згурівці можуть переробляти 1600 тонн сирого молока на добу. Фактично ми переробляємо 800 тонн/добу, підприємства недозавантажені. Тому ми чесно сказали обласній і місцевій адміністраціям Миколаївщини, що у нас не вистачить ресурсу відновити сирзавод за рахунок інших заводів. Це сувора правда воєнного сьогодення.
Загалом, ринку зараз вистачає молока, але якби його експортували – то з сировиною була б катастрофа. Зараз встановилася нестійка рівновага, коли в закупівлі сире молоко коштує 12-15 грн/л без ПДВ, і це дорого як для експорту, так і для українських реалій.
По сиру з ЄС конкурувати важко. Ми купуємо літр базисного молока за 18 грн/л з ПДВ. На кілограм сиру треба 10 кг молока, тобто тільки сировина коштує 180 грн, а в структурі витрат це 60%. Додаємо ще 40% і отримуємо собівартість сиру у 240 грн/кг. Сир має ще дозріти в камері з відповідною температурою і вологістю повітря, його треба порізати та розфасувати, це теж гроші.
Ми закладаємо рентабельність сиру в 10%, і даємо ритейлеру знижку для кращої обертаємості товару. З "накруткою" торговельної мережі звичайний український сир коштуватиме 300 грн/кг, тоді як польський лежить на полиці по 250 грн/кг.
По кисломолочних і цільномолочних продуктах конкурувати простіше. В них короткий термін реалізації, і ЄС не встигає його завезти з запасом по строку зберігання.
В ЄС 30% загального бюджету йде на підтримку АПК. Там це скоріше соціальний проєкт, а в Україні тваринництво і переробка це чистий бізнес без держдотацій. Тому ми лобіюємо не переробну галузь, а виробництво молока. Буде в Україні більше молока – буде менша ціна і легше стане кінцевому споживачу.
Чому тоді переробники не вирощують ВРХ самостійно ?
– Питання в тому, де взяти гроші. Щоб мати 800 тонн молока власного виробництва на добу і повністю завантажити заводи, нам треба одноразово вкласти $200 млн і через три роки отримати молоко. У нас таких грошей немає, і ні в кого в галузі стільки немає.
Куди інвестує "Молочний Альянс", і куди б порадили інвестувати молокопереробникам?
– Якщо хтось хоче дарма викинути гроші, можна побудувати новий молокопереробний завод. Вкладати кошти потрібно саме в модернізацію, удосконалювати технології. Ми на 2024 рік запланували капітальних інвестицій приблизно на 250 млн грн. Це буде нове технологічне обладнання, заміна зношеного устаткування, лінії для виробництва нових продуктів.
Наприклад, ми 14 років випускали на заводі дитячого харчування молоко, кефір і йогурти у 200-грамових скляних пляшечках. Зараз попит на цей формат зменшився, всім зручніше носити пластикові пляшечки. Тому хочемо придбати фасувальну лінію для пластику, але це дорога "іграшка" за €1,6 млн. До неї потрібна ще лінія групової упаковки пляшок, тому весь проєкт коштуватиме €2,3 млн. Переробка – це завжди дорого.
Ми вклали десятки мільйонів доларів, щоб наші підприємства відповідали європейським вимогам. Три заводи офіційно сертифіковані для експорту в Європу, дуже серйозні були перевірки підготовки персоналу, документації, сировини, обладнання, санітарних норм тощо.
Чи може молочний бізнес розраховувати на гроші від програми Ukraine Facility?
– Загалом, так. Ми туди подаватися не будемо, тому що власними грошима себе забезпечуємо.Там досить складна система конкурсу і відбору отримувачів, тому поки що не цікавимося ініціативою.
А як щодо державної "5-7-9%"?
– У нас немає "довгих" грошей і позик. Ми колишні банкіри, і дуже обережно до цього ставимося.
Ми беремо короткострокові позики для поповнення обігових коштів. Середньоденна заборгованість торгівлі перед нами складає близько 950 млн грн, половину з яких ми "перекриваємо" власними коштами, а половину – обіговими коштами банків.
Ліміт позики по "5-7-9%" – всього 160 млн грн на весь холдинг. Якби стільки було б на кожний завод – це було б прекрасно. В нас в банку Credit Agricole та Укрсиббанку відкриті кредитні лінії на більшу суму. Але в них відсоткова ставка з комісією перевищує 20% річних, тому 9% від держави це суттєва допомога бізнесу.
Про те як і хто має відновлювати поголів’я корів
Як себе показала ініціатива зі створення молочних кооперативів для селян?
– Це незручно. В українських реаліях великотоварне виробництво завжди дає кращу ефективність, тому фермеру з 40-50 голів ВРХ нереально конкурувати з компанією на 4 тис. голів. У великого виробника завжди більше ресурсів, краща кормова база, більш досвідчені спеціалісти.
Практика збору молока у селян, як це було у 2000-х, теж не працює. Тоді приватні підприємці відкривали в селах пункти приймання молока, а ми цистерною на 20 тонн збирали молоко в підприємців. В одному селі вдавалося зібрати 0,2-0,5 тонни, тобто машина мала щоранку об’їхати 12-15 сіл. Це було незручно, особливо влітку, коли температура сирого молока не повинна перевищувати 8 градусів.
Інша справа – працювати з великими холдингами, коли молоковоз на одній фермі набирає повну цистерну сировини з стабільними показниками якості, жирності, білку, мікробіології. Таке молоко коштує дорожче, але і сировину від населення треба доводити до кондиції, тому по факту ціна виходить те на те.
Зараз для виготовлення сиру ми беремо на один із заводів лише 3% молока від населення, вся інша сировина надходить від великотоварних виробників.
Поголів’я ВРХ в Україні скорочується вже багато років. Чи є ризик взагалі його втратити?
– На сьогодні такої проблеми немає. Ми закінчили 2023 рік з прибутком, і наша рентабельність склала всього 7%, тоді як рентабельність виробництва сирого молока досягає 42%. Бізнес це розуміє, і великі молочні компанії нарощують виробництво.
Поголів'я ВРХ скорочується за рахунок господарств населення. Але там виробництво не дорівнює переробці, на заводи завжди надходило менше половини надоєного "у дворах" молока.
У великотоварному секторі поголів'я трохи скоротилось з початком великої війни, але зросла продуктивність корів. Сьогодні ніхто не хоче тримати корів з продуктивністю менше 7 тис. л/рік, стада формують з худоби, яка дає 10-12 тис. л/рік. Якщо ще буде державна підтримка – галузь однозначно розвиватиметься.
В Україні зараз не 50 млн населення, а орієнтовно 35 млн, тому сировини людям вистачить. Молодь не хоче займатися тваринництвом, а старшому поколінню здоров'я не дозволяє. Зараз в кожному райцентрі є магазини, і селянам зручніше закупитись молоком на тиждень і не мати мороки з коровою.
Чи бачите ви дисбаланс на користь виробників молока з боку державної політики? Маю на увазі законопроєкти №9162 і №9163 про "молочний внесок", коли переробники діляться прибутком для популяризації споживання молока.
– Ми перехопили цю ініціативу у АВМ і ВАР, це вони хотіли рекламувати споживання молока за гроші переробної галузі. Немає сенсу через ЗМІ мотивувати людей купляти молоко, це можна зробити лише шляхом його здешевлення.
Раніше АВМ була ініціатором всіх слухань в галузі, але ми змінили тренд. Зараз в СМПУ входять не тільки молокопереробники, серед наших членів і великі виробники, такі як "Астарта" і УМК. Ми об'єднали зусилля, щоб показувати позитивний приклад, як забезпечити майбутні покоління здоровою їжею. Людина так створена, що без молока здорові діти не виростуть, а рослинний білок ніколи не замінить тваринний.
Зазвичай точку зору на проблеми галузі озвучує СМПУ. Чи в усьому співпадає позиція "Молочного Альянсу" і асоціації?
– Я - активний член Ради директорів СМПУ. Буду відвертим, без мого погодження рішення не приймаються, тому, звичайно, я згоден з позицією спілки. Її позицію формують найбільші молокопереробні холдинги – "Молочний Альянс", "Люстдорф", "Галичина", "Молокія", "Терра Фуд", Білоцерківський молочний комбінат, "Волошкове поле".
Серед задач організації, наприклад, переговори з Польщею. Ми нещодавно провели переговори з виконавчим директором Європейської молочної асоціації (EDA) Олександром Антоном про блокування кордонів і продовження безмитного ввозу продукції на територію Європи до червня 2025 року. Будемо запрошувати його для подальших переговорів в Україну, в одну із західних областей або в Київ, якщо дозволить ситуація з безпекою.
Про молокопереробку в часи великої війни
Зараз будь-якому бізнесу не вистачає робочих рук. Як "Молочний Альянс" вирішує питання персоналу, мобілізації, бронювання?
– Наші підприємства віднесені до переліку критично важливих, і 50% чоловічого персоналу у нас бронюються.
ТЦК приходять практично кожного дня і переглядають списки працівників з дефіцитними військовими спеціальностями: мовляв, нам потрібен цей чоловік, бо він служив танкістом або артилеристом. Або потрібен оператор дронів, а у нас є ІТ-шник. Звісно, ми з розумінням до цього ставимося, бо державу потрібно боронити.
У нас 124 чоловіки з холдингу воюють. На превеликий жаль, є загиблий і є поранені.
Дефіцит працівників однозначно є. Водіїв дуже не вистачає. Мотивуємо чоловіків за 60 років, щоб вони продовжували працювати, якщо здоров'я дозволяє. Можна в великотонажний молоковоз посадити і жінку за кермо, але це вже від повної безвиході. Їй, умовно, треба дітей вранці в дитсадок або школу відправити, а вона буде змушена о 4 ранку їхати на ферму забирати молоко з вранішньої дойки. Це важка робота.
Зараз по жіночому персоналу ситуація стабілізувалася – хтось виїхав з України, інші продовжують працювати. В молочній галузі профільні спеціалісти, технологи і лаборанти в основному жінки, тому там дещо легше. Стосовно КВП дещо складніше. Там працювали досить молоді чоловіки, тому зараз на місці перенавчаємо старших чоловіків і жінок для заміщення цих вакансій.
По зарплатам ми завжди орієнтуємося на середній розмір по галузі і регіону, намагаємося платити більше середньої по регіону. На "мінімалці" у нас ніхто не працює, а всі зарплати "білі". Данило Гетманцев писав, що "Яготинський маслозавод" сплатив найбільше в галузі податків за 2023 рік, а весь холдинг - близько 600 млн грн.
Нещодавно країна-агресор відновила атаки по енергооб'єктах. Як компанія підготувалась до можливих відключень електрики?
– До великої війни на всіх заводах були резервні дизель-генератори потужністю до 100 кВт. Цього було достатньо щоб викачати молоко із ємностей і перевезти на інший завод. В Яготині був старий корабельний генератор потужністю близько 500 кВт.
Через обстріли довелося на кожен завод придбати по два генератори, зараз сумарна номінальна потужність генерації на Яготинському заводі у нас 1,6 МВт. Це з запасом, бо для стабільної роботи заводу нам достатньо 1,2 МВт. Маємо ємності для дизпалива, тому можемо працювати автономно. Єдиний недолік – вартість власної генерації набагато дорожча за енергію з мережі.
Які нові продукти варто очікувати у 2024 році?
– Ринок і споживач спонукає нас створювати щось нове. Тому кожного тижня працює дегустаційна комісія: технологи розробляють, маркетологи радять нові напрямки. Тому кожного місяця у нас виходять нові продукти: напрямки вершкових і питних йогуртів, а також розширюються лінійки безлактозної продукції.
Торік ми випустили безлактозний кисломолочний сир та безлактозне масло двох видів жирності. Воно користується попитом, хоча і коштує дорожче. У 2024 році продовжимо роботу, щоб відповідати вимогам ринку.
Як логістичні проблеми вплинули на обсяги експорту компанії?
– На жаль, Польща нас видавила з багатьох ринків, ми не конкуруємо з ними по ціні. Тому в ЄС продаємо переважно для експатів, котрі хочуть українського і не дивляться на ціну. Наприклад, в США ми експортуємо до 35-40 тонн "молочки" на місяць. В основному для діаспори, тому що багато де її вважають найсмачнішою і просять про поставки.
Росіяни нас витиснули і з ринку Казахстану. Якщо до великої війни експортували туди до тисячі тонн сиру на місяць, то зараз за щастя відправити 300 тонн. Причина в вартості логістики – раніше через РФ вона займала 12-14 днів, а зараз веземо через Румунію, Туреччину, Грузію і Азербайджан. Далі машини поромом перетинають Каспійське море і потрапляють в Казахстан. Тобто продукт їде 45-47 днів в одну сторону, і така логістика додає $1 на кілограм сиру.
Стабільно експортуємо в Молдову цільномолочну продукцію і сири. Але ємність цього ринку невелика, туди веземо близько 60 тонн молочних продуктів на місяць.
У скільки оцінюєте втрати від блокади польського кордону?
– Саме ми не постраждали, оскільки через Польщу немає експорту. В 2023 році незначні обсяги везли через Румунію – сухі молочні продукти, в основному сироватку.
Криза на кордоні створила іншу проблему. В Україні наприкінці минулого року виник дефіцит вершкового масла. Для нашого споживача нам вистачало того, що виробляється в Яготині і Золотоноші. А от для виробництва плавлених сирів ми були змушені закупити 200 тонн масла в Європі. Поставка мала відбутися за два тижні, а прийшов товар через два місяці. Це змусило нас трохи понервувати, що доведеться свої запаси пускати на плавлені сири і, відповідно, менше відвантажувати на прилавки торговельних мереж. Тому ми постраждали в ритмічності постачання, але в грошах збитки ще не підрахували.
Загалом яка ситуація для "Молочного Альянсу" по імпорту і експорту?
– Восени 2022 року ми активно везли продукцію в ЄС. Тоді там була важка ситуація, через засуху і дорогу сировину їхнє масло і сири стали дорожчими за українські. В нас їх активно купували, тому що по якості ми не поступаємося європейцям. 2022 рік в умовах війни ми закінчили з прибутками: внутрішній ринок зі збитками, а експорт з прибутком. В результаті ми перекрили збитки і трохи заробили.
І навпаки, в 2023 році сприятливих умов на зовнішньому ринку не було, тому експортні операції завершили зі збитками. Внутрішній ринок дав прибутки, які сумарно перекрили збитки, тому свій відсоток рентабельності ми змогли заробити. Стосовно 2024 року ще подивимося – ситуація може дуже сильно змінюватися.