Як відновити бізнес, майже зруйнований ворожими атаками: кейс компанії M‑TAC

Олександре, ваш бізнес сильно постраждав від обстрілів, ви про це раніше розповідали. Як це відобразилося на доходах компанії?

— У 2023 році дохід компанії склав близько 1,38 млрд грн. У 2024 році, через війну, перебої з постачанням і складнощі на виробництві, доходи трохи впали до 1,37 млрд грн. Але вже у 2025 році ситуація покращилася — доходи підросли до 1,39 млрд грн. 

Завдяки чому вам вдалося втримати свій рівень, якщо у вас були такі значні збитки від обстрілів?

— Якщо чесно, у житті трапляються і складніші виклики. Я це прийняв як реальність. На момент удару в нас працювало три фабрики: одна основна в Києві та дві у Львові. Удар прийшовся саме по київській фабриці й складу матеріалів. Це було сучасне виробництво на 4000 кв м з окремим розкрійним цехом і складом, повністю оснащене новітнім обладнанням. Цех і склад були знищені повністю.

Ми втратили понад 90% запасів матеріалів — згорів річний запас сировини. Це було дуже боляче і морально, і фінансово. Загальні втрати ми тоді оцінювали більш ніж у 12 мільйонів доларів. Для будь-якого бізнесу це величезна сума. 

Щоб відновити виробництво, нам довелося повністю розміститися у старому цеху, з якого, власне, колись і починався М-ТАС. Простір був обмежений і обладнання розміщували буквально “на головах”, щоб налагодити роботу. Зараз у нас працює одна фабрика в Києві та три у Львові.

Чи було майно застраховане і чи вдалося отримати хоча б якусь компенсацію?

— Обладнання було застраховане частково, адже воно перебувало в заставі у банку за кредитними зобов’язаннями. Але страховка не спрацювала. Страхова компанія визнала війну форс-мажорною обставиною, яка не входить до умов покриття. У результаті компенсацію не отримали ні ми, ні банк. 

Раніше ви розглядали продаж частки компанії. Були пропозиції? Продали? 

— Пропозиції були. До нас зверталися Dragon Capital і фонд Orexim. З Dragon Capital ми вирішили не співпрацювати, а от з Orexim історія була реальною й серйозною. Вони надали нам інвестиції на лояльних умовах, без глибокого втручання в управління бізнесом. Домовленість була проста: ми повертаємо кошти, і фонд виходить зі структури компанії.

Ви раніше казали, що вони покрили близько 20% ваших збитків. Це так?

— Насправді на той момент сума була більшою. Я не люблю називати точні цифри, але можу сказати, що фонд закрив значну частину витрат. Водночас цих грошей усе одно було недостатньо. Крок за кроком ми розрахувалися з Orexim, і фонд повністю вийшов зі структури компанії. Зараз ми працюємо самостійно та продовжуємо розвиток бізнесу.

Тобто ви вже повністю виконали всі фінансові зобов'язання перед  партнерами?

— Так, офіційно ми закрили всі питання. Але життя підкинуло новий виклик — склад, який ми орендували, власники вирішили продати за 2–3 мільйони доларів. Грошей, щоб викупити, у нас немає, і нас реально могли просто виселити. А це був наш центральний склад. І знову фонд прийшов нам на допомогу: вони вирішили викупити склад, а нам запропонували трохи вищу оренду. Зараз цей процес триває. Для нас це було нормальне рішення — дорожча оренда не смертельна, головне, що ми не опинилися на вулиці. У нинішніх умовах війни це чесно і безпечніше. А як буде далі — покаже час.

Чи відрізняється виробництво у Києві та Львові?

— Так, відрізняється. У Києві виробництво зосереджене на малих партіях: доробки, експериментальні серії, тестування нових продуктів. Львів це — потік. Там працюють приблизно 850 людей, і все робиться у великій кількості для серійного випуску.

А як зараз витрати через генератори та перебої з електроенергією впливають на собівартість продукції?

— Так, генератори стоять давно і працюють всюди. Їх вистачає, але споживання велике — на всіх фабриках разом може йти понад тонну дизпалива на день. Ці витрати, звичайно, закладаємо у вартість продукції.

На скільки відсотків це підвищує собівартість?

— Точно важко порахувати, бо собівартість продукції зростає не тільки через паливо, а через комплекс інших факторів. Це і логістика, і брак кваліфікованих працівників, і затримки з постачанням матеріалів. До цього додаються високі зарплати, подорожчання електрики, а доставка тканин і матеріалів займає більше часу — іноді на місяць довше, що збільшує витрати на відсотки та заморожені ресурси. Цього року загалом собівартість зросла близько 7%. Сьогодні це реалії виробництва в Україні.