$150 млн на продовження: на що розраховує Lionsgate

П'ять попередніх фільмів "Голодних ігор" зібрали близько $3,3 млрд у світовому прокаті. Найуспішнішою стала стрічка "У вогні" 2013 року, яка принесла $865 млн.

Проте останній приквел "Балада про співочих птахів і змій" показав, що впізнавана назва не гарантує повторення попередніх результатів. За бюджету $100 млн фільм зібрав $337,4 млн. Нова частина, за оцінками індустрії, коштуватиме понад $150 млн.

Для студії це інвестиція з кількома джерелами потенційного повернення коштів. Кінотеатральний прокат створює першу хвилю доходів, після чого фільм переходить на цифрові платформи, у домашній перегляд, телевізійні каталоги та міжнародні ліцензійні пакети.

Водночас касові збори не дорівнюють доходу студії. Частину виручки отримують кінотеатри й дистриб'ютори, а виробництво та просування потребують окремих витрат. Тому оцінювати перспективи фільму лише за його бокс-офісом недостатньо.

Каса — лише частина доходу: як заробляє Lionsgate

Фінансова звітність Lionsgate показує, що кінотеатральний прокат не є найбільшим джерелом доходу її кіновиробничого напряму.

За фінансовий 2025 рік, який завершився 31 березня, Motion Picture сегмент компанії отримав $1,59 млрд доходу. Структура виглядала так:

Джерело: річний звіт Lionsgate Studios Corp. за 2025 фінансовий рік.

Найбільшу частку забезпечили домашні медіа — $658,2 млн. Із них $598,2 млн припало на цифровий сегмент, який охоплює цифрове поширення фільмів, зокрема купівлю та оренду. Ще $347,3 млн компанія отримала від телевізійного напряму, а $401,5 млн — від міжнародної дистрибуції.

Ці показники стосуються всього Motion Picture сегмента, а не окремо "Голодних ігор". Проте вони демонструють принцип роботи бізнес-моделі: фільм може приносити гроші через різні канали навіть після завершення кінотеатрального прокату.

Основні джерела доходу студії:

• Кінотеатральний прокат. Студія отримує частину коштів від продажу квитків відповідно до домовленостей із кінотеатрами та дистриб'юторами.
• Домашні медіа. Глядачі купують або орендують цифрові копії фільмів, а також фізичні видання.
• Стримінгові й телевізійні ліцензії. Платформи та телеканали отримують права на показ контенту на визначений період і на певних територіях. У фінансовій звітності Lionsgate цей напрям відображається, зокрема, у телевізійних доходах.
• Міжнародна дистрибуція. Студія продає права на показ фільмів за межами домашнього ринку. У деяких угодах передбачені гарантовані мінімальні платежі, а в інших виплати залежать від результатів прокату на конкретній території.

Окремо працює ліцензування інтелектуальної власності: персонажі, назви й візуальні елементи франшизи можуть використовуватися в товарах, рекламі та розважальних проєктах.

Чому франшиза цінніша за один фільм

Головна перевага франшизи — можливість повторно використовувати вже створену інтелектуальну власність. Студії не потрібно щоразу будувати аудиторію з нуля: вона має впізнаваних персонажів, історію та глядачів, які вже зацікавлені у продовженні.

Для Lionsgate це особливо важливо через вартість її кінобібліотеки. У 2023 році Rosenblatt Securities оцінювала бібліотеку студії в $5,2 млрд. Керівництво компанії також говорило інвесторам про плани випускати два-три великі проєкти на рік, які мають збільшувати її вартість.

Новий фільм у такій системі виконує кілька функцій: приносить доходи від власного прокату, повертає увагу до попередніх частин і створює можливості для повторного ліцензування старого контенту.

Показовий приклад — маркетинг "Світанку перед жнивами". Навколо прем'єри з'явилися колаборації з SHEIN, BURGA та Stila Cosmetics, а попередні фільми повернули в кінотеатри. У Лондоні також організували тематичну експозицію The Capitol Experience.

Це не означає, що всі партнерські активації безпосередньо приносять Lionsgate однаковий дохід. Частина з них працює передусім на впізнаваність і продаж квитків. Проте вони показують, як студія може розвивати комерційний потенціал однієї історії за межами кіноекрана.

Водночас така модель має ризики. Якщо бюджет продовження зростає, а інтерес аудиторії падає, сама впізнаваність бренду не врятує фінансовий результат. "Балада про співочих птахів і змій" з її $337,4 млн зборів стала нагадуванням, що навіть успішна франшиза має межі комерційного потенціалу.

Українське кіно: від окремого хіта до франшизи

Український кіноринок поки не має масштабів Голлівуду, але окремі проєкти вже використовують схожу логіку: розвивають знайомі історії, шукають міжнародних партнерів і виходять за межі кінотеатрального прокату.

Один із прикладів — "Скажене весілля". Перша частина 2018 року коштувала 10,8 млн грн і зібрала в прокаті 54,9 млн грн. Друга мала бюджет 15 млн грн і принесла 41,2 млн грн касових зборів.

Франшиза також вийшла на міжнародний ринок: литовська адаптація 2020 року стала першим експортованим українським кіноформатом, а друга частина виходила в Польщі.

Іншу модель демонструє "Мавка. Лісова пісня". Анімаційний фільм 2023 року зібрав в Україні 156 млн грн, а світові касові збори перевищили $20 млн. Проєкт від початку задумували як мультиплатформний всесвіт. Серед напрямів розвитку — анімаційний серіал-приквел, над яким працюють Animagrad і французька TeamTO.

Однак розвиток бренду не гарантує однакового успіху кожного наступного релізу. Ігрове фентезі "Мавка. Справжній міф", яке вийшло у 2026 році, залучило партнерів SOVA, INTERTOP, МАТRO і "Світоч". Автори заявили бюджет у $1 млн без державного фінансування.

До 31 березня стрічка зібрала 21,5 млн грн в Україні та продала 111 824 квитки. Міжнародні касові збори перевищили українські в 1,5 раза. Результат був значно скромнішим за показники анімаційної "Мавки".

Це показує, що впізнаваний бренд допомагає залучати партнерів і привертати увагу, але не гарантує, що глядачі однаково сприймуть інший жанр або формат.

Чого бракує українським франшизам

Головна відмінність української моделі від голлівудської — не лише в розмірі бюджетів. Важливими є масштаби міжнародної дистрибуції, доступ до капіталу та системна робота з інтелектуальною власністю.

Українські продюсери вже використовують кілька інструментів: створюють продовження, продають формати іншим країнам, залучають бренди та розвивають історії на різних платформах. Проте перетворити ці інструменти на стабільну бізнес-модель складніше.

Для цього потрібні довгострокове планування, чітко оформлені права на персонажів і сюжети, міжнародні партнерства та можливість отримувати доходи з різних каналів після завершення прокату.

Досвід Lionsgate показує, що цінність кінофраншизи визначається не лише касовими зборами окремої частини. Це також права на контент, можливість повторного продажу, міжнародне ліцензування та здатність повертати аудиторію до знайомої історії.

Українські проєкти вже мають приклади такого підходу. Наступне завдання для ринку — навчитися будувати навколо успішних фільмів довгострокову комерційну модель, у якій прем'єра стає не фінальною точкою, а початком нового циклу доходів.