Українські підлітки погано уявляють своє професійне майбутнє, але готові ризикнути — ректор KSE Тимофій Брік

Про освіту в Україні та перспективи українців

Як виглядають можливі життєві сценарії нинішніх українських підлітків, які скоро мають вступати до вишів: для тих, хто залишається в Україні, і тих, хто наразі знаходиться за кордоном?

— Ми маємо справу з унікальним поколінням — підлітки, які зростають у часи турбулентності, але й з новими можливостями. Для тих, хто залишився в Україні, одним зі сценаріїв є пошук якісної освіти тут, орієнтація на онлайн-формати, фокус на гнучких навичках і, водночас, включеність у національний проєкт відбудови.

Наші дослідження говорять, що тільки чверть підлітків хочуть за кордон. Інші хочуть розвиватись в ІТ, медицині, торгівлі. Невелика цифра, тільки третина з них, знають, яку професію обрати. В інших країнах дослідження говорять, що така цифра в середньому складає 60%. Це означає, що підлітки погано уявляються своє професійне майбутнє, але вони готові ризикнути. З таким поколінням складно працювати, бо вони відкриті до змін та ризиків, але не точно знають чого хочуть.

Для тих, хто за кордоном, з’являється можливість отримати іноземну освіту, але постає дилема: залишитися чи повернутися? І тут держава має створювати стимули для повернення: зокрема, через прозорий ринок праці, освітні програми, підтримку молодих спеціалістів.

В якому стані наразі знаходиться система освіти в Україні, і зокрема вищої освіти? Що з нею не так? Що ми не так робили останні 30 років?

— Проблем багато, але я хотів би поговорити про одну, яку ми рідко озвучуємо, — це культура. Звикли говорити, що немає грошей, людей, політичної волі. Але я бачу, що зараз багато людей в університетах приймають хибні рішення чи поводяться так, що люди не хочуть бути в університетах. Наприклад харасмент і сексуальні домагання. Чи неспроможність працювати з іноземними грантами. Або плагіат.

Це все ситуація, що люди приймають неякісні рішення, спираючись на свій світогляд, упередження, шаблони поведінки, яка зараз вже не є сучасною. Там, де є інша культура (Український католицький університет, "Могилянка", Київська школа економіки, Американський університет Києва, а також університети Альянсу українських університетів), там є інший якісний результат в плані взаємодії між студентами та викладачами і науковцями. Я думаю, що боротьба за якісну культуру зараз дуже важлива.

В яких напрямках має розвиватися сучасна освіта в Україні?

— Я би виділив три напрями:

• Робота над сучасною міжнародною культурою (академічна доброчесність, меритократія, підзвітність).
• Тісний зв'язок з ринком праці, дуже сильна прив'язка до практики (потрібно готувати інженерів для потреб відбудови, правників та економістів для євроінтеграції, медиків та психологів для реабілітації).
• Іновації. Не може Україна стати сильною, якщо не буде мати власних оригінальних ідей та технологій. Тобто освіта має бути пов’язана з наукою.

Наскільки складним є процес створення якісної освіти, затребуваної реальною економікою?

— Це дійсно складно. Я казав про культуру, бо це щось, що мені наболіло, і я про це намагаюсь говорити з іншими. Але також є питання грошей та бізнес моделі. Хто і як може заплатити за якісну освіту? Як зробити, щоб талановиті спеціалісти мали високі зарплати, працювали в сучасних кампусах, щоб студенти мали все для розвитку?

Якщо під час війни бюджет обмежений, то держава починає говорити про укрупнення університетів. Але університети упираються. Тобто сама спільнота дає інерцію проти змін. Якщо йде мова про гроші донорів, меценатів, грантів, то виникає питання: чи всі університети спроможні працювати з такими грошима (вміють їх отримати та використати, чи є якісна підзвітність, наглядові ради)?

І при цьому витримати баланс, щоб готувати і спеціалістів для ринку праці (прикладний аспект), і науковців-інноваторів (науковий аспект). Це все дуже складно і мало хто зможе виграти цю гонку з європейськими університетами, коли Україна буде інтегруватись в ЄС.

Ви очолюєте KSE. Чим вона не така, як інші виші в Україні?

— В першу чергу це не тільки університет. Це також велика благодійна фундація, великий дослідницький інститут, бізнес школа і університет. Ці окремі напрямки мають якось між собою координуватись, тому ними керує президент, а він підзвітний наглядовій раді. У нас є юридичні особи в США та Україні, тобто ми підзвітні та проходимо аудити в двох країнах. Все це є гарантією якості.

Університет може отримати фінансову підтримку фундації, але за ці кошти гарантують, що наймуть якісних міжнародних професорів та будуть вчити талановитих дітей. Також університет дуже драйвовий та гнучкий, він постійно експериментує. Це особлива культура, де відчувається, що ти реально можеш побудувати щось класне з нуля. Більшість топ менеджерів (ректор, директори фундації та інституту) починали як молодші аналітики та асистенти, які побудували собі кар'єру за 5-8 років. Студенти тут можуть брати участь у відборі викладачів та організовувати поїздку KSE в Давос. Більшість керівників не мають кабінетів, планьорки проходять англійською мовою і всі спрівробітники є дуже креативними та сучасними людьми.

На жаль, в Україні зараз мало університетів з такою атмосферою. І ми єдиний університет, який купив Гольф клуб для кампусу, щоб повернути це місце громаді.

На розвитку яких освітніх напрямків ви робите акцент і чому?

— Ми раніше мали фокус на економіці. Тепер ми кажемо: "Kyiv School of Everything". Тобто ми заходимо в будь-який напрямок, який потрібен зараз Україні для безпеки та розвитку (психологія – щоб лікувати травму, право – щоб боротись за справедливість та євроінтеграцію, інженерія – щоб мати інновації та безпеку, математика – щоб мати фундаментальну науку, урбаністика – щоб відбудувати міста). Це все дуже треба під час та після війни.

Що з наукою в Україні? Наскільки в Україні важко бути науковцем?

— На жаль, наука в Україні сильно недофінансована. Сучасна наука в світі робиться навіть не одним університетом і не однією країною. Це величезні альянси та консорціуми. Не може один університет в Україні змагатись проти консорціуму університетів ЄС.

Нам треба розуміти, що ми маємо масштабуватись та об'єднуватись. Тому треба працювати великими командами, об'єднувати ресурси. Зараз в Україні є багато позитивних змін (утворили Національний фонд наукових досліджень, йдуть розмови про спеціальний податковий режим для нових наукових парків, типу Дія.City). Але загалом це складний шлях. Хоча є впевненість, що наші військові технології будуть дуже важливими для світу.

Які книги ви би порекомендували прочитати кожному українцю?

— Українцям було би корисно прочитати легкі, але вдумливі книги про самих себе: "Брама Європи" Сергія Плохія чи "Схід українського сонця" Катерини Зарембо. Також варто почитати книжку про економічне зростання, інститути та культуру "Вузький коридор" від нобелівських лауреатів Дарона Аджемоґлу та Джеймса Робінсона. І я раджу читати будь-які книжки видання "Віхола". Можна буквально випадково обирати будь-яку книгу.

Читайте також велике інтерв’ю Тимофія Бріка для Delo.ua про те, як повернути в Україну біженців.