Від еліти Лондонської біржі до банкрутства: як упала головна "блакитна фішка" України Ferrexpo

Delo.ua дослідило, як компанія, що продавала свою продукцію по всьому світу й роками ділилася прибутком з акціонерами, опинилася за крок від банкрутства. Історія Ferrexpo — це історія про те, як доля публічної компанії виявилася нерозривно сплетена з долею її власника.

Що таке Ferrexpo і що вона продає

Ferrexpo — це гірничорудна група, чий основний бізнес полягає у видобутку залізної руди та її переробці на залізорудні окатки. Це не сталь і не звичайна руда, а проміжний продукт: кульки спеченого збагаченого концентрату з високим вмістом заліза, які металургійні заводи завантажують у доменні печі. Це сировина для виробництва сталі, і Ferrexpo експортує її на сталеливарні підприємства Європи, Близького Сходу та Азії.

Серцем компанії був і залишається Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат у місті Горішні Плавні. Це підприємство залишається найбільшим український виробник і експортер залізорудних окатків. Згодом до групи додалися ще Єристівський та Біланівський ГЗК. Основними споживачами полтавської продукції традиційно були металурги Австрії, Польщі, Румунії, Чехії, Словаччини, країн колишньої Югославії, Болгарії та Італії, а частка експорту сягала не менш ніж 90% усієї реалізації.

Юридична конструкція групи, на перший погляд, заплутана: Ferrexpo plc зареєстрована у Великій Британії, операційний центр розташований у Швейцарії, а всі виробничі активи — в Україні. Швейцарська Ferrexpo AG була створена ще в листопаді 2001 року в місті Баар як торгівельна компанія, яка є ексклюзивним дилером продукції Полтавського ГЗК. Наприкінці 2005 року вона сконцентрувала понад 60% акцій комбінату, а британська "обгортка" знадобилася згодом — для виходу на Лондонську біржу та доступу до міжнародного капіталу. Саме поєднання українського активу із західною пропискою й зробило Ferrexpo винятковою для свого часу компанією.

Хто такий Костянтин Жеваго

За всією цією структурою стояла одна людина — Костянтин Жеваго. На піку своєї публічності його називали наймолодшим українським мільярдером. Він був народним депутатом Верховної Ради від третього до восьмого скликань, спершу пов'язаним з Блоком Юлії Тимошенко, і будував бізнес-імперію, у якій Ferrexpo була головним, але далеко не єдиним активом.

До орбіти Жеваго входили банк "Фінанси і Кредит", один з найбільших у країні на той час, автомобільний холдинг "АвтоКрАЗ" (єдиний в Україні виробник великовантажних автомобілів), шинний завод "Росава", фармацевтична корпорація "Артеріум" ("Галичфарм" і "Київмедпрепарат"), суднобудівний завод "Залив" у Криму та інші підприємства. Але саме Ferrexpo стала його вітриною перед західним світом — активом, який він вивів на найпрестижнішу біржу Європи.

Ця персоналізація бізнесу згодом виявиться ахіллесовою п'ятою. У випадку Ferrexpo власник і компанія були пов'язані настільки тісно, що коли почалися проблеми в Жеваго, вони майже автоматично ставали проблемами компанії.

Тріумф на Лондоні

Навесні 2007 року Ferrexpo оголосила про первинне публічне розміщення акцій (IPO) на Лондонській фондовій біржі. Український фондовий ринок відреагував миттєво: акції Полтавського ГЗК за один день подорожчали на 8%, а капіталізація комбінату, який напередодні оцінювали в 1,3 млрд доларів, зросла приблизно на 100 млн доларів лише на новині.

15 червня 2007 року ціну розміщення встановили на рівні 140 пенсів за акцію. Компанія розмістила 12% акцій — 72,5 млн паперів — і залучила близько 213 млн фунтів стерлінгів валових надходжень. Для Жеваго блокуючий пакет обернувся приблизно 460 млн доларів. Це було перше IPO української металургійної компанії на основному майданчику Лондонської біржі, і воно вдалося: інвестори високо оцінили компанію, а капіталізація сягнула близько 3,1 млрд доларів, завдяки чому Ferrexpo включили до кошика авторитетного індексу FTSE 250.

Підготовку до розміщення близько двох років вела Ernst & Young. Ставка спрацювала на тлі світового піку попиту на акції гірничодобувних компаній: папери, розміщені по 1,4 фунта, згодом зросли до 2,4, а потім і до 2,8 фунта. За перші місяці після IPO акції Ferrexpo подорожчали на 88%, тоді як сам індекс FTSE 250 за той самий період знизився. На піку, влітку 2008 року, компанія коштувала так дорого, що на короткий час навіть увійшла до елітного індексу FTSE 100 — «вищої ліги» Лондонської біржі.

Гроші йшли на амбіції. Ferrexpo планувала кардинально наростити видобуток — з приблизно 29 млн тонн до 100 млн тонн на рік до 2018 року, розробити нове Єристівське родовище, збудувати нову збагачувальну фабрику й вийти на нові ринки, зокрема китайський. Загальні інвестиції до 2018 року оцінювали в 4,6 млрд доларів.

Перше падіння: як застава акцій ледь не коштувала компанії

Уже наприкінці січня 2008 року з'явився перший тривожний сигнал, значення якого тоді мало хто оцінив. Костянтин Жеваго заклав близько 73% акцій Ferrexpo, щоб отримати кредит на 2,2 млрд доларів. Це були гроші, потрібні на грандіозні інвестиційні плани та, за деякими даними, на спробу купівлі болгарського меткомбінату "Кремиковці". Формально захід виглядав як звична світова практика — залучення коштів під заставу активів. Консультанти навіть переконували, що застава не несе ризиків для інших акціонерів, адже діяльність компанії відокремлена від справ її власника.

Реальність виявилася жорсткішою. Восени 2008 року вдарила світова фінансова криза. Акції Ferrexpo, які ще влітку сягали майже 9 доларів за папір, за три місяці впали більш ніж утричі. У середині вересня індексний комітет Лондонської біржі виключив компанію з FTSE 100. Але це була найменша з проблем.

Річ у тім, що обвал вартості застави запустив фатальний механізм. Коли ринкова ціна закладених акцій стала значно меншою за суму кредиту, банк отримав право вимагати або збільшення застави, або продажу частини паперів. У результаті на початку жовтня 2008 року Жеваго був змушений продати чеській вугледобувній компанії NWR понад 20% акцій Ferrexpo — на той момент вони коштували вже менш ніж 1,5 долара. До кінця року папери впали ще майже вчетверо — до 40 центів. Відносно ціни IPO акції подешевшали в сім разів, а відносно липневого максимуму 2008-го — більш ніж у двадцять.

Український мільярдер тоді ледь не втратив контроль над власною компанією. Але Ferrexpo пережила цю першу, суто ринкову "смерть". Уже за підсумками 2009 року її папери показали чи не найбільше зростання серед усіх акцій у лістингу основного ринку Лондонської біржі — капіталізація зросла в рази на тлі глобального відновлення і низької бази порівняння. У цей період акції компанії скуповували, зокрема, власники групи "Приват" Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов, які сконцентрували близько 10%.

Роки "блакитної фішки"

Наступне десятиліття стало для Ferrexpo відносно спокійним і успішним. Компанія закріпилася як надійний експортер і, що особливо цінували інвестори, як стабільний платник дивідендів. Виплати відбувалися щороку, а в окремі роки по кілька разів. У 2021 році сукупні дивіденди сягнули 105,6 цента на акцію — це був пік щедрості компанії до своїх акціонерів. Саме поєднання лістингу на престижній біржі, регулярних виплат і статусу одного з найбільших експортерів країни закріпило за Ferrexpo репутацію української "блакитної фішки" — надійного, передбачуваного паперу.

Ця репутація протрималася до 2022 року. Останні дивіденди компанія виплатила в липні 2022-го, після чого виплати за 2021 рік уже впали на 75% — до 26,4 цента на акцію. За 2022 фінансовий рік рада директорів вирішила не пропонувати дивідендів узагалі, пославшись на непередбачувану ситуацію в Україні.

Друге падіння: коли проблеми власника стали проблемами компанії

Задовго до повномасштабного вторгнення над імперією Жеваго почали згущуватися хмари — і цього разу удар прийшов не з ринку, а з правового поля.

Усе почалося з банку "Фінанси і Кредит". У вересні 2015 року банк визнали неплатоспроможним, а в грудні того ж року вирішили ліквідувати. За версією слідства, Жеваго як бенефіціар банку організував розтрату 113 млн доларів: підконтрольна йому офшорна компанія відкрила кредитні лінії в іноземних банках, банк "Фінанси і Кредит" став поручителем, а коли офшор не виконав зобов'язань, іноземні банки списали ці кошти з кореспондентських рахунків українського банку. У вересні 2019 року Жеваго повідомили про підозру, і він опинився у всеукраїнському, а згодом і в міжнародному розшуку. Наприкінці 2022 року його затримали у Франції — але Париж двічі, у 2023 і 2025 роках, відмовив Україні в екстрадиції.

Крах банку потягнув за собою ланцюг стягнень. Національний банк почав відсуджувати майнових поручителів "Фінансів і Кредиту" — Білоцерківську ТЕЦ, Київський суднобудівно-судноремонтний завод, шинний завод "Росава", нерухомість "Київмедпрепарату" в центрі Києва. Імперія Жеваго почала розсипатися.

Паралельно під удар потрапило саме право власності на головний актив. У 2002 році чотири кіпрські компанії, що раніше входили в російську групу VS Energy, продали свої частки в Полтавському ГЗК особам, пов'язаним із Жеваго. Через серію допемісій і примусового викупу акцій міноритаріїв єдиним власником комбінату стала Ferrexpo. Колишні акціонери роками намагалися оскаржити ту угоду 2002 року щодо 40,19% акцій. У 2015-му Вищий господарський суд остаточно відмовив їм, але восени 2020 року вони спробували знову — і у вересні 2022 року Північний апеляційний суд визнав договір недійсним, поставивши під сумнів контроль Ferrexpo над власним комбінатом.

Далі тиск лише наростав. У лютому 2023 року Шевченківський суд Києва заблокував рахунки Полтавського ГЗК за клопотанням Офісу генпрокурора у справі про ймовірне ухилення від сплати рентних платежів. Навіть після часткового зняття арешту рахунків комбінат міг забезпечити лише близько 20% роботи; мешканці Горішніх Плавнів підписували петиції на захист містоутворюючого підприємства.

Кульмінація настала у 2025 році. 12 лютого Рада національної безпеки і оборони запровадила безстрокові санкції проти Жеваго — як проти найбільшого акціонера Ferrexpo. Формально санкції були персональними й не поширювалися на саму компанію. Але вже у березні податкова служба зупинила відшкодування експортного ПДВ підприємствам групи, прямо посилаючись на ці санкції. Для експортера, що живе з повернення ПДВ, це стало ударом по обіговому капіталу: компанія була змушена скоротити виробництво до чверті потужності й недовиробити близько 4 млн тонн продукції за рік. Держава також ініціювала передачу 49,5% акцій Полтавського ГЗК у державне управління.

Ferrexpo намагалася відмежуватися від свого власника, наголошуючи, що Жеваго лише один з акціонерів, а більшість голосуючих акцій належить міжнародним інвесторам, зокрема найбільшим світовим банкам, інвестиційним, пенсійним і суверенним фондам, включно з BlackRock. Компанія називала те, що відбувається, тиском на бізнес через персональні санкції проти акціонера.

Фінал: війна, гроші й порожні порти

На все це наклалася війна. Російські удари по енергетичній інфраструктурі та портах зробили роботу експортера, залежного від чорноморської логістики, вкрай хиткою. У січні 2026 року Ferrexpo вперше повідомила про тимчасову зупинку операційної діяльності через відключення світла. У лютому Господарський суд Полтавської області відкрив провадження у справі про банкрутство Полтавського ГЗК. Компанія почала розпродавати активи — зокрема перевантажувальне судно Iron Destiny за 7,7 млн доларів.

Наприкінці квітня 2026 року коло замкнулося на тій самій біржі, з якої почалося сходження. Не встигнувши вчасно докапіталізуватися й опублікувати звіт за 2025 рік, Ferrexpo попередила про призупинення лістингу та торгів своїми акціями на Лондонській фондовій біржі з 1 травня 2026 року. Компанія, що колись стала першою українською на основному майданчику Лондона, фактично залишала його.

Фінансовий стан групи погіршувався на очах. Чиста грошова позиція скоротилася з 47 млн доларів на початок 2026 року до 25 млн наприкінці березня і лише 21 млн на кінець червня. Виробництво за перше півріччя 2026 року становило 1,38 млн тонн окатків, що на 36% менше, ніж роком раніше; за весь 2025 рік випуск упав на 47%, до 3,22 млн тонн. Одне з суден компанії з вантажем окатків зазнало російського удару й дрейфувало Чорним морем, поки його не вдалося вивести із зони ризику; вартість того вантажу оцінювали в 5–6 млн доларів.

І нарешті рішення тимчасово зупинити виробництво зовсім. Наявних коштів, попередила компанія, вистачить лише до середини вересня, а відновлення роботи залежить від залучення нового обігового капіталу, якого поки немає.

Історія цієї компанії — це той випадок, коли українську компанію із західною пропискою погубила не так ринкова кон'юнктура, як нерозривний зв'язок із власником. Двічі компанія опинялася на межі: спершу, коли застава акцій Жеваго під особисті кредити ледь не позбавила його контролю в кризовому 2008 році, а потім, коли санкції, кримінальні справи й розшук того самого Жеваго перетворилися на зупинку ПДВ, блокування рахунків, спроби націоналізації та, зрештою, зупинку виробництва.

Компанія роками намагалася довести, що вона щось більше за свого мажоритарія, що серед її акціонерів глобальні фонди й банки, а її працівники — це тисячі жителів Полтавщини. Але побудована навколо однієї фігури модель виявилася надто крихкою: коли впав власник, за ним посипалася й "блакитна фішка", яка колись відкрила Україні двері на Лондонську біржу.