Чи торгує Трамп майбутнім технологій США?

Серед ключових побоювань — можливе зниження техно-геополітичної переваги Америки через передачу критично важливих технологій за кордон. Про це пише Delo.ua з посиланням на статтю New York Times.

Це відбувається на тлі зростаючої глобальної конкуренції у сфері ШІ, де великі держави — Китай, США, ЄС, а тепер і країни Перської затоки — змагаються за лідерство у розробці та впровадженні передових систем. Вашингтон раніше активно просував політику технологічного націоналізму, посилюючи контроль над експортом передових чипів і обладнання до таких країн, як Китай, Росія та Іран. Наприклад, з 2022 року включно по цей рік адміністрація США суттєво обмежувала експорт графічних процесорів Nvidia серій A100 і H100 до КНР, посилаючись на ризики військового використання штучного інтелекту та зміцнення оборонних спроможностей суперника.

На цьому тлі угода з ОАЕ виглядає парадоксальною. Передача сотень тисяч потужних чипів, що є основою для тренування великих мовних моделей (LLM) та обробки даних на рівні, необхідному для державного ШІ, викликає запитання: чи не втрачає США монополію на "нафту XXI століття" — обчислювальні потужності?

Важливо розуміти, що компанія G42 — головний отримувач чипів у Еміратах — вже неодноразово потрапляла в поле зору американських розвідувальних структур. Її зв’язки з Китаєм, зокрема співпраця з китайськими постачальниками хмарних сервісів і дослідницькими інститутами, викликали занепокоєння щодо ймовірного реекспорту технологій або витоку даних.

Втім, адміністрація Трампа аргументує свою позицію прагматичними міркуваннями: присутність американських компаній у стратегічних регіонах, таких як Близький Схід, дозволяє стримувати китайський вплив, забезпечити нові ринки для США та консолідувати союзників у новій технологічній архітектурі світу. Також, за задумом, дата-центр в Абу-Дабі дозволить американським хмарним гігантам обслуговувати клієнтів з Європи, Африки та Азії з меншими затримками, обходячи обмеження локального зберігання даних у деяких юрисдикціях.

Однак критики застерігають: така стратегія може обернутися проти самих США. Розширення технологічного суверенітету третіх країн, навіть союзників, у сфері ШІ здатне призвести до виникнення нових центрів впливу, зокрема в Еміратах, Саудівській Аравії та Індії. Всі ці країни активно інвестують у ШІ-інфраструктуру, створюючи "національні моделі" штучного інтелекту й прагнучи стати незалежними від американських платформ.

Тож на тлі геополітичної боротьби за контроль над технологічною еволюцією, угоди на кшталт цієї змушують ставити запитання: чи забезпечує Америка своє лідерство, чи поступово передає важелі сили іншим гравцям в обмін на короткострокові вигоди?