Як це, навчатися у Harvard Business School і чи вартує це того?

Адаптуйте бізнес-стратегію до сучасних викликів разом з управлінцями «Біосфера», Ajax, Bolt, Prom.ua, Uklon та ще понад 60 топових компаній

13 грудня на GET Business Festival отримайте перевірені стратегії залучення інвестицій для бізнесу, просування продукту онлайн та цифровізації бізнесу.

Забронювати участь

Про вибір Harvard Business School

Мій вибір зупинився на програмі Owners/President Management від Harvard Business School (далі – HBS). Хоча, якщо бути відвертим, її я розглядав не одразу. У мене, власне, був список короткотермінових навчальних програм в університетах, що розташовуються у Європі, ближче до місця, де я зараз проживаю. 

Серед них були: 

1. “Манчестерська програма розвитку лідерства”, Англія.
2. “Інновації, менеджмент та стратегічний маркетинг” від Ессекського університету, Англія. 
3. “Інновації та трансформації бізнес-моделі” від Університету Санкт-Галлена, Швейцарія. 
4. “Високоефективне лідерство” від Міжнародного інституту розвитку менеджменту (IMD Business School), Швейцарія. 
5. “Динаміка board-команди” від Міжнародного інституту розвитку менеджменту (IMD Business School), Швейцарія.  
   

Уже пізніше почав думати щодо навчальних програм у Гарварді, але спершу також розглядав короткотермінові: не так дорого, не так довго. Але один з моїх бізнес-партнерів, який до того вже навчався в HBS, переконав мене,  що всі такі програми занадто короткі та сфокусовані більше на нетворкінг, а не здобуття реальних знань. Тоді коли програма Owners/President Management (далі – OPM) триває два роки та поділена на три модулі, впродовж кожного з яких ти по три тижні живеш безпосередньо в кампусі, відвідуєш заняття та наживо спілкуєшся з одногрупниками. А між модулями додатково маєш онлайн-зустрічі, де кожен ділиться своїм станом справ: що вдалося реалізувати, що не вдалося. 

Про відбір, навчання та життя в Гарварді

Для подачі заявки необхідно лише заповнити форму на сайті програми, а сам подальший процес відбору досі залишається загадкою. Одногрупники розповідали, що когось погодили лише з другого чи третього разу, а в когось були випадки, коли два співзасновники однієї ж компанії подають заявки, але запрошення отримує лише один з них.

Мені вдалося потрапити з першого разу. Думаю, що свою роль в цьому відіграло те, що один з моїх партнерів, який попередньо вже навчався в HBS, надіслав свою рекомендацію.Всього на моєму потоці було 184 студенти. У всіх різні бізнеси, різний бекграунд, різні національності. Особливо багато було підприємців з Бразилії та Індії.

Загалом усі ми були поділені на living-групи по 7-8 осіб. Кожен проживає у кампусі та має свою окрему кімнату, але ці кімнати об`єднані спільною вітальнею та кухнею. Люди, з якими ти ділиш цей простір, і є твоя living-група. Мені це дуже нагадувало квартиру Моніки з серіалу “Друзі”, але укомплектований простір був не речами для розваг, а великим круглим столом, принтерами, дошками – усім необхідним для продуктивного навчання та ґрунтовного обговорення кейсів.  

Взагалі case study – це основа навчального процесу в HBS. Тобто, з одного боку, виглядає все як класичний університет: лекції, аудиторії, професори, дошки з крейдою. А, з іншого боку, ці лекції дуже “живі”, більше навіть схожі на дискусії. Кожен ділиться своєю думкою, а навчаєшся ти на реальних кейсах, отримуючи водночас як теоретичні, так і практичні знання. Пам`ятаю, як ми обговорювали реальну ситуацію мережі магазинів косметики  Bluemercury. У якийсь момент професор через відеозв`язок виводить на екран власницю цього бізнесу і дає можливість поставити їй питання, дізнатися, чому вони прийняли чи не прийняли певні рішення. Це дуже надихає! А потім ти гуляєш містом, бачиш цей магазин, згадуєш кейс і посміхаєшся.

Як виглядав день під час навчання

Розпорядок мого дня був таким: підйом о 06:30, з 7-ої ранку у нас з living-групою вже “неслися” обговорення кейсів. Були передбачені й сніданки, але я жодного разу на них не встиг. Згодом після обговорень розпочиналися лекції, які тривали від ранку й аж до вечора. Звісно, були 30-хвилинні перерви, обід та вечеря, але навіть прийоми їжі були дуже продуманими: ти обов`язково сидиш за великими круглими столами, нетворкаєш з різними людьми, обговорюєш прочитане та прослухане. А ввечері готуєшся до наступного дня, читаєш кейси, робиш нотатки.

ТОП-3 інсайти від спілкування з одногрупниками

Інсайт №1. Я ніколи не був в оточенні настільки вмотивованих та розумних людей. Можу сказати, моя living-група реально була схиблена на навчанні, у хорошому сенсі. Окрім ранішніх обговорень кейсів, ми вирішили по черзі готувати короткі саммарі (висновки) по кожному з них, організовували додаткові зустрічі для обміну досвідом. Середовище, де люди розумніші за тебе, дуже надихає та мотивує. Так, наприклад, я дізнався, що одна з моїх одногрупниць, що прилетіла з Китаю, спить по 4 години на добу, а решту часу – працює. Вона має власний бізнес, є авторкою книжок-бестселерів, встигає бути ще й інфлюенсером-мільйонником і професійно займається боксом. У якийсь момент я думав, що вона біоробот.

Інсайт №2. Люди більш схожі між собою, ніж нам здається. Звісно, я не зміг познайомитися абсолютно з усіма, але всі, кого я зустрічав, були дуже цікавими. Здається, що у вас може бути спільного, коли у вас різний вік, раса, культура, бізнеси? Так, наприклад, на потоці був фермер з Польщі, підприємець, що має мережу супермаркетів на Філіппінах, власник мережі пралень. Але всі насправді мають дуже схожі проблеми, думки, ідеї.

Інсайт №3. Великі статки не дорівнюють пафосу. Перед тим, як їхати на OPM, я збирав фідбек від тих, хто вже завершив своє навчання. І багато хто зауважував, що інколи вони відчували себе не у своїй тарілці, оскільки на цій програмі вчаться люди, які, дійсно, мають дуже великі статки: у когось компанія має $5 млрд річного доходу, хтось на вихідні літає до сім`ї на своєму приватному літаку. Мій партнер взагалі навчався на одному потоці разом з сином Мукеша Амбані, одного з найбагатших людей світу. Проте мене вразило те, що абсолютно всі одногрупники були дуже дружніми та відкритими. Нуль пафосу, до якого я готувався. 

Про погляд на власний бізнес зі сторони  

На контрасті я чітко побачив, наскільки ми в Boosta гнучкі та динамічні. Для розуміння, деякі компанії досі не користуються месенджерами, а використовують пошту для усієї внутрішньої комунікації. Ми ж, своєю чергою, наскільки це можливо мінімізуємо всю бюрократію. Єдині, хто випереджає нас у швидкості роботи, це – китайці.

По-друге, я зрозумів, що у нас складний бізнес. Ми намагаємося диверсифікувати свої напрями: зараз у нас є IT-продукти, є проєкти з performance-маркетингу, власна стартап-студія та інвестфонд. Але більшість бізнесів роблять навпаки: вони обирають той напрям або ринок, який приносить найбільше доходу й б`ють в одну точку. І саме це дозволяє їм легко масштабувати бізнес. 

Також я помітив різницю в підходах до менеджменту людей в Америці та пострадянських країн. Як було раніше в СРСР? Треба допомагати тим, хто слабше. Тоді як у Штатах це працює навпаки. Усі ресурси вкладають у тих, хто працює, кому вдається, хто докладає зусилля. У них чіткий фокус на продуктивність та ефективність. 

Про українську освіту в порівнянні з Гарвардом

Я вважаю, що успіх Гарварду полягає в їхніх викладачах, професорах. Це – суперзірки. На деяких лекціях я сидів ніби в кінотеатрі, коли тобі настільки цікаво, що ти не хочеш зайвий раз моргнути. Програми MBA в Україні можуть бути навіть схожі до HBS, але усе залежить від енергії, від подачі інформації. В Україні я відвідував окремі лекції крутих викладачів, але їх у нас досить мало. Та я маю надію, що освітній ринок в Україні активно розвиватиметься і якість освіти зростатиме. 

Замість висновку

Якщо ви запитаєте мене, чи вартує навчання Harvard Business School витраченого часу, коштів та зусиль, моя відповідь буде: “Однозначно”. Ніколи не потрібно шкодувати вкладати свій ресурс у здобуття знань та навичок, бо це завжди призводить до неймовірного росту: особистісного, кар`єрного, будь-якого. 

І пам'ятайте: навчитися чомусь легше, ніж здається. Я завжди порівнюю це з плаванням. Коли я тільки розпочинав свої тренування, мені вдавалося проплисти лише 20 метрів, але через 1,5 місяця регулярних занять я долав вже понад кілометр. Спочатку це здавалося мені чимось нереальним, але кожен раз, поступово, я робив трішки більше та прогресував. Тож все залежить від вашого бажання та мотивації.