Інвестиції в освіту: перші українські капіталісти та "золота доба" меценатства

До промислової революції покровителями освіти та науки на території сучасної України були духовенство та дворянство. Саме ці класи на той час були найзаможнішими та найвпливовішими класами населення, а їх маєтки були основою економіки тих часів. Зростання економічного значення міст та ускладнення взаємовідносин у суспільстві потребували нових професійних кадрів, як то юристів, медиків чи управлінців. І їх потрібно було десь готувати, тоді як переважна більшість навчальних закладів тих часів були орієнтованими на підготовку духовенства.

Перший вищий навчальний заклад в Україні — Острозька академія — був заснований у 1576 році князем Василем-Костянтином Острозьким в місті Острог (Рівненська область). Зараз цей заклад залишається третім найстарішим університетом Східної Європи після Празького та Краківського університетів. Крім так званих семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), в академії викладали філософію, богослов'я та медицину. Крім того, студенти опановували п'ять мов: церковнослов'янську, польську, давньоєврейську, грецьку та латину.

Другий університет на території сучасної України заснував Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Петро Могила. У 1632 році за його ініціативи було створено Києво-братську колегію, в якій систему освіти було побудовано за зразком єзуїтських колегіумів. За 20 років після смерті Могили колегію перейменували на Києво-Могилянську на честь її покровителя. А у 1658 році, за договором між Гетьманщиною і Річчю Посполитою заклад отримав статус академії й рівні права з Краківським університетом. Випускниками Києво-Могилянської академії було 14 українських гетьманів.

Епоха промислового меценатства

Після того, як у ХІХ ст.  промислова революція прийшла на територію Східної Європи ініціатива в питаннях меценатства та покровительства освіти перейшла до нового класу, що через трансформацію економіки почав стрімко консолідувати багатство та вплив — капіталістів. Якщо винести за дужки напрацювання репутаційного капіталу, мотив фінансування навчальних закладів в українських капіталістів тих часів залишився таким самим, як і у попередників: ускладнення економіки та виробництва, а також поява нових галузей потребували великої кількості кваліфікованих кадрів. Таким чином саме завдяки цій генерації меценатів на території України почали з'являтися заклади які готували інженерів та "синіх комірців" для потреб промисловості, яка набирала оберти. Пік вкладень капіталістів в освіту та науку розпочався наприкінці ХІХ ст. Зараз цей період в історії відомий, як "золота доба" українського меценатства. 

Сім'я Терещенків

Засновником династії магнатів та власників цукрової імперії був Артемій Терещенко, що заробив стартовий капітал на постачанні лісу та хліба російській армії під час Кримської війни 1853-1856 років. Згодом зайнявся цукроварінням та у 1870 році разом з синами засновує "Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків". На початок XX ст. ця компанія контролювала 10% виробництва цукру у всій Російській Імперії та володіла 200 тис. Га землі.

Терещенки були відомими меценатами освіти на кошти яких було збудовано:

• Ремісниче училище, що зараз є адміністративно-навчальним корпусом Глухівського агротехнічного коледжу Сумського національного аграрного університету.
• Жіноча гімназія, де зараз розміщена Глухівська ЗОШ №1.
• Чоловіча гімназія та педагогічний інститут, які в наш час є корпусами Глухівського національного педагогічного університету ім. Олександра Довженка.
• Будівлі сьогоднішніх Києво-Печерської гімназії (сьогодні будівля Національного транспортного університету) та Музично-драматичну школу М. Лисенка (сьогодні будівля Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого).

Богдан та Варвара Ханенки

Ця родина українських меценатів тісно пов'язана з попередньою: керівник "Товариства цукрових буряків братів Терещенків" Богдан Ханенко одружився з донькою Миколи Терещенка Варварою. Втім цьому подружжю вдалося вийти з-під тіні Терещенків та збудувати власну історію.

Пара запам'яталася підтримкою освіти та науки:

• Богдан за власні кошти фінансував археологічні розкопки на Київщини, а також у Причорномор’ї. За результатами розкопок двічі видавався шеститомний каталог "Старожитності Придніпров’я".
• Варвара заснувала в селі Оленівка на Київщині ремісничі майстерні, куди сільська молодь могла вступити після закінчення початкової школи, а також агрошколу, що випустила багато досвідчених агрономів. 
• У 1918 році Варвара Ханенко за заповітом свого чоловіка передала в дар будинок і всю колекцію Всеукраїнській академії наук, що стало основою для створення Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Родина Харитоненків

Династія цукрозаводчиків, засновником якої був Іван Харитоненко, який у 1860 разом з сином Павлом заснував торговий дім "І. Г. Харитоненко з сином". Наприкінці життя Харитоненко володів 40 тис. Га землі, а представництва торгового дому Харитоненків крім Російської Імперії працювали на території Персії та Османської Імперії.

Харитоненки активно підтримували освітні проєкти на Лівобережній Україні:

• Побудували в Сумах Реальне училище, в будівлі якого зараз знаходиться сумська ЗОШ №4. Пізніше для учнів училища встановили персональну стипендію ім. Івана Харитоненка.
• Збудували гуртожиток для студентів Харківського університету.
• Побудували в Сумах кадетський корпус, який працює й досі як Державний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою "Кадетський корпус" імені І. Г. Харитоненка.
• У 1913 за кошти родини в Сумах відкрили Комерційне училище.
• Також родина фінансувала ремісничі та парафіяльні навчальні заклади.

Родина Симиренків

Династія заснована Федором Симиренком, який у 1815 разом з родиною дружини відкрив торговий дім "Брати Яхненки та Симиренко". Розквіт фірми припав на 1840-1850-ті, коли відкрила на Черкащині перший в Російській імперії цукровий завод, а згодом і машинобудівне підприємство, яке збудувало річкові пароплави для логістики цукру Дніпром.

Симиренки активно опікувались освітою та наукою:

• Заснували інженерне училище, що готувало кадри для заводів. 
• Забезпечували виплату стипендій Симиренків на історико-філологічному факультеті університету св. Володимира (нині Університет ім. Т.Г. Шевченка)
• Левко Симиренко став видатним вченим-дослідником плодово-ягідних культур та заснував науково-дослідну базу, що працювала як освітній центр для молодих аграріїв.

Родина Алчевських

Олексій Алчевський був відомим банкіром та промисловцем, який у 1870-х сконцентрував контроль над Харківським торгівельним банком та Харківським земельним банком. Згодом він зайнявся гірничо-металургійним бізнесом та взяв участь у створенні Донецько-Юр'ївського металургійного товариства, що володіло Донецько-Юр'ювським заводом (сьогодні це Алчевський металургійний комбінат, який з 2014 року знаходиться під окупацією), а також металургійними виробництвами в Маріуполі. Крім того, Олексій Алчевський фактично заснував місто Алчевськ.

Дружина Олексія Алчевського Христина була одною з найвідоміших меценаток та один з символів емансипації українських жінок тих часів:

• У 1860 вона заснувала Харківську приватну жіночу недільну школу, яка проіснувала близько 50 років і де безплатно навчалося до 700 учениць. 
• У 1879 Алчевська відкрила таку ж школу в Олексіївці, що на території сьогоднішньої Дніпропетровщини.
• Багато працювала над науковою методикою викладання, видала мемуари, статті, посібники.

Іван Левинський

Яскравим прикладом підприємців та меценатів Галичини відомий архітектор Іван Левинський, що є автором проєкту Львівської Опери. Крім проєктування, Левицький займався торгівлею будматеріалами, а також виробництвом кераміки та кахлевих печей.

Також Левинський опікувався освітою:

• На кошти Левинського у Львові розпочала роботу реміснича й промислова бурса, де сироти та діти незаможних родин були звільнені від оплати. 
• Разом зі львівським архітектором Юліаном Захарієвичем він придбав і подарував місту земельну ділянку під студентський гуртожиток.
• Активно підтримував українське педагогічне товариство Галичини.

Кінець епохи

Таким чином перші покоління українських капіталістів за століття вибудовували не лише традиції бізнесу, але й традиції філантропії та інвестицій у людський капітал. 

На жаль епоха "золотої доби" меценатства в Україні закінчилася з приходом до влади більшовиків на початку 1920 та у середині 1940-х. Більшовицька влада знищувала капіталістів як клас, разом з ними знищуючи традиції філантропії та покровительства освіті. Тож після розпаду СРСР нова генерація українського бізнесу мусила заново проходити шлях від накопичення перших капіталів до розуміння необхідності вкладати в освіту та власні освітні програми.