Вісім місяців на лінії вогню. Як зараз живуть мешканці звільнених районів Херсонщини (ФОТО)

Покровське вісім місяців перебувало практично на лінії вогню, тому неушкоджених будинків лише кілька. Друге село, яке ЗСУ звільнили 11 листопада, спочатку було стрімко окуповане повністю, але інтенсивних обстрілів не зазнавало. Загарбники влучили лише у кілька будівель. І це при тому, що з села до села проїзд авто займає 10 хв.

Перше, що впадає у вічі в Посад-Покровському – школа й будинок культури. Обидві зруйновані вщент ще в перші дні лютого минулого року.  Російські снаряди влучили у відділ кадрів і вчительську – підлога усіяна підручниками,  дидактичними матеріалами та порадниками для вчителів.

Особливо вражає купа старезних, кимось дбайливо збережених диктантів. Тема: "Профілактика здоровʼя". Зараз вони розкидані по підлозі. Все інше потрощене на друзки. Тут же, за стіною - столова. Поміж розбитого посуду, поламаних стільців і столів на одній із парт стоїть дивом вціліла помаранчева чашка. Мимоволі в памʼяті виринають інші "символи незламності" – керамічний півник з розтрощеного будинку в Бородянці на Київщині.

Підписуйтесь на Telegram-канал delo.ua

Місцеві мешканці чекають на прибуття гуманітарних конвоїв заздалегідь – збираються в центрі села, хто з велосипедами, хто приходить пішки. Цього разу разом з нашим конвоєм до села приїхали представники релігійної організації. Привезли концертну програму. 

Завбачивши, як новоприбулі встановлюють звукову систему на площі, місцеві жителі тут же обліпили їх навкола. Скучив народ за культурною їжею.

"У нас гатило так, що не передати. Ми тоді виїхали до Миколаєва. Тільки-но рушили, то прилетіло прямо на те місце, де стояв автобус. Тоді в селі близько 30 чоловік лишилося. А зараз люди вже потроху повертаються, аби відновити житло", – розповідає місцева мешканка Ольга.

Її родина теж не бажала спочатку виїжджати, допоки снаряд не потрапив прямо на шиферну межу.

"Я вийшла з чоловіком на кухню, під час прильоту нас врятувало дерево. Якби не воно, думаю, веранду б знесло разом з нами. І тоді діти зчинили галас. Онучці 12 років. Тому ми і втекли. Але я дуже не хотіла. Хоча вже й багато наших повмирало і так. Хто – від старості, а хто – від хвороб. Село ж і так вимирало. Але вже повернулося десь 250 чоловік", – говорить Ольга.

У деяких хатах пробиті чи знесені дахи накривають синім брезентом – це точний знак, що господарі вже повернулися додому. На щастя, хоч і зима триває, тепло у хатах багатьом вдається підтримувати.

"У мене зараз у хаті як у Ташкенті, хоч і плівка замість стелі. Стіни товстезні, а пічка гріє чудово. Воду тягаємо з криниці. Електрика – через акумулятори. Газу теж по всьому селу немає, але виручають газові балони. А питну воду нам возять. З інтернетом… та коли ловить. А так зв'язок непоганий", – розповідає жінка.

Це село надзвичайно постраждало, оскільки опинилося просто на лінії розмежування з російськими окупантами.

"Там он, за два кілометри звідси вже вони стояли. Наші їх відігнали з-під Миколаєва, то орки там окопались. У нас ніхто війни не очікував. Міська голова 24 лютого звалила і нікого не попередила. Вона ще навіть не з'явилася, то порядкують замість неї", – розповідає мешканка села Посад-Покровське, що на Херсонщині, Ольга.

Друге село – Благодатне, де на сьогоднішній день вже проживає близько 350 чоловік, з яких 50 дітей. Пункт видачі гуманітарної допомоги – старостат, де в одній кімнаті староста приймає селян, а біля протилежної стіни – лікар вислуховує скарги  пацієнтів. На другому поверсі тривають  уроки. І тут же мешканці отримують допомогу.

Якщо у Посад-Покровську не було видно жодної худоби, то побіля Благодатного кочують корови, дворами бігають кури і гуси. А іноді й рохкають свині. 

"Та ось дещо полишалося з худоби. Але ж вони як зайшли, то худобу з автоматів розстрілювали. Ото так сміялися і веселилися. А потім їли. Курей колесами давили. Але 10 листопада вони усі зразу повтікали, а наші хлопці вже зайшли за пару днів. Але у нас не так все потрощило, як в Покровському. У мене он хіба вікна повилітали", – говорить місцева мешканка Людмила.

Обидва села пережили жахи війни по-своєму, але всюди  нестача елементарного: від харчів до засобів гігієни, з чим, власне, і допомагають селянам різноманітні волонтерські рухи. Зокрема, і FFU.  Цього разу волонтерський конвой привіз і продукти, і побутову хімію.

Разом з продуктами, засобами гігієни і побутовою хімією волонтери роздавали місцевим мешканцям звичайні настінні перекидні календарі з яскравими фотографіями, які ті охоче розбирали.  Літня жінка, забувши біля входу до старостату свій пакет із харчами, пішла з таким календарем додому. Однак, згодом, ніби схаменувшись, вона повернулася по продукти. Але очей від календаря не відривала ні на мить.

Вірогідно, у сучасних жорстоких умовах людям просто необхідний наочний фіксатор часу, на якому вони зможуть відмічати дні і рахувати, скільки часу сплило від початку повномасштабного вторгнення. І, можливо, одного разу обвести червоним колом дату, коли спричинені війною кошмари скінчаться і розпочнеться нове життя. Сьогодні ж їхня основна надія на благодійні фонди.

Фонд FFU, з яким ми звершили цю поїздку, був створений та спрямований на співпрацю задля досягнення спільної мети. У березні минулого року, всього за кілька тижнів після початку повномасштабного вторгнення РФ, вони розпочали організацію роботи фонду у Варшаві. Саме сюди евакуювалася більша частина команди разом із родинами. Наразі працюють два їхніх фонди – у Варшаві та у Києві.

До фонду приєдналися фахівці з різних сфер, проте з благодійністю команда мала справу вперше. Але це їх не зупинило – команда вирішила сфокусуватися на проблемах, з якими зіштовхнулися особливо постраждалі від війни. Допомогти ж коштами можна безпосередньо на сайті фонду.

Редакція Delo.ua дякує фонду FFU за запрошення в поїздку та сприяння у підготовці матеріалу.