Пережив замах і дві релокації із зони бойових дій: історія засновника та керівника групи “Прайм” Дмитра Льоушкіна

Цей бізнес особливий тим, що йому доводилося переїжджати двічі. “Прайм” з'явився у Стаханові Луганської області у 2006 році, і вже у 2014-му йому компанії довелося переїхати з не підконтрольного українській владі Стаханова до тоді ще мирного Харкова. Однак через 8 років війна наздогнала їх і там.

Перші гроші засновник "Прайму" Дмитро Льоушкін заробив у 9 років. Він був фотографом-любителем і робив фото на замовлення. Потім у 10-11 класі зайнявся спекуляцією, яка вже на той час почала називатися комерцією.

Після інституту Дмитро заснував своє перше підприємство, яке переробляло сільгосппродукцію. У нього були свинарники, маслобійні, млини, пекарні. Проте пізніше Льоушкін вийшов із цього бізнесу та купив перші 5 фур.

Підписуйтеся на YouTube-канал delo.ua

Транспортний бізнес мав успіх і активно розширювався, так що з часом Льоушкін відкрив і логістичний напрямок, який приєднав до транспортного.

“Все це було дуже затребуваним, і бізнес активно розширювався. Ми потрапили у потрібний час у потрібне місце. Так група “Прайм” росла до 2014 року”, — каже бізнесмен.

Війна на Донеччині. Замах та перша релокація

У лютому 2014 року на Дмитра вчинили замах. Коли Янукович утік із країни, на Донбасі розпочалася анархія: міськвідділ міліції у Стаханові обклали мішками з піском, а містом почали ходити дивні люди з автоматами. У цей час місцеві бандити захотіли віджати у Льоушкіна бізнес.

“Луганщина завжди була бандитським краєм. Мені тоді надійшло кілька пропозицій віддати чи недорого продати свій бізнес. Тоді ми мало займалися перевезеннями, а нашим основним бізнесом була логістика. Але специфіка роботи логістичної компанії – це управління людьми. Люди, досвідчені логісти – основний актив. Співробітникам надходили пропозиції на вигідніші умови роботи, їх намагалися переманити, але вони не йшли, тому що у нас все було чітко та прозоро. І бандити вважали, що якщо мене не буде, то всі мої працівники перейдуть до них працювати. Так мене вирішили усунути. Штик-ножем мене вдарили міцно. Зачепили легені, серце та печінку. Батькам казали, щоб вони готувалися. Як я вижив, я сам не знаю”, — згадує Льоушкін.

Тим часом на Донеччині почалася війна. Над мирними містами почали літати військові літаки, викликаючи паніку у співробітників. Згодом лінія фронту почала зрушуватися: ЗСУ звільнили Слов'янськ, Краматорськ, Лисичанськ, Сєверодонецьк, Рубіжне. І все вказувало на те, що незабаром українська армія звільнить Стаханов. Проте сталося так, що фронт зупинився за 15 кілометрів від міста. Тож у компанії ухвалили рішення виїхати з міста на два тижні, перечекати активну фазу бойових дій, а потім повернутись.

У Харкові на той час у “Прайму” вже була філія, і Льоушкін дав вказівку підготувати до релокації офіс та допомогти релокованому персоналу з орендою квартир.

Виїжджали двома автобусами. Тоді був серпень, так що багато хто їхав прямо з моря в шортах. Компанія домовилась з бойовиками про “зелений коридор”. Стаханов маленьке місто, всього 80 тисяч мешканців, і місцевими сепаратистами можна було домовитися, оскільки репутація у фірми в місті була хороша. Так без особливих проблем вдалося вивезти зі Стаханова не лише співробітників фірми, а й інших мешканців міста, які захотіли звідти виїхати.

“Зібравшись у Харкові, ми чекали, що все має ось-ось закінчиться, і ми повернемося додому. Це читалося в очах людей. Минув місяць, потім другий, потім третій… Так минув рік. Після року питань про повернення додому вже почало ставити менше. А через три роки люди вже почали розуміти, що настав час обзаводитися в Харкові житлом, бо ця війна на Донбасі затягнеться надовго”, — розповідає Льоушкін.

Бізнесмен зауважує, що співробітники, коли виходять із зони комфорту, починають працювати активніше. Кожна зароблена гривня для них має більшу значимость, ніж у зоні комфорту. З цієї причини справи компанії почали йти добре. З'явилися нові клієнти, збільшився обіг. Співробітники придбали житло і знову почали входити в зону комфорту.

Так тривало до кінця 2019 року, поки не трапилися пандемія COVID-19 та карантинні обмеження. Після 2021 року уряд почав боротися з нелегальним паливом, що вилилося в перевірки абсолютно всіх мереж АЗС, а також  обмеження на торгові націнки на продаж палива. А 24 лютого 2022 року підприємство знову опинилося у зоні військового конфлікту.

Російське вторгнення та друга релокація

“Що найпарадоксальніше, – зазначає Льоушкін, – не люблю ось цієї всієї знаковості, але виходить, що 24 лютого 2014 року на мене був скоєний замах. Це мій другий день народження. І тут це все 24 лютого сталося. Збіг, як кажуть. Зі Стаханова я виїжджав останнім. Цього разу не вдалося останнім виїхати. Співробітники запанікували, бо Харків почали серйозно бомбардувати. Офіс у нас скляний, самі розумієте, що таке скляний офіс, коли обстрілюють. Це дуже небезпечно. Я просто бачив, що якщо я не ухвалю рішення про евакуацію вдруге, то я втрачу фірму. Люди розбіжаться, і потім я їх не зберу. І те, напевно, затягнув, бо зараз багато ключових співробітників хто в Польщі, хто в Німеччині вже, хто у Франції. У мене переважно працюють жінки”.

Виїхати було проблемно через блокпости та пробки. Із Харкова до Рівного їхали три дні. Це не так про перевезення бізнесу, як вивезення персоналу. Наразі від бізнесу групи “Прайм” залишилося лише 30% від того, що було до вторгнення. Було втрачено 16 заправок, які розташовувалися у південних та східних регіонах України. Місто Рівне було обрано здебільшого через відносно низькі ціни оренди житла. Ні у Львові, ні на Закарпатті "Прайм" не зміг би забезпечити житлом своїх працівників.

“Слава Богу, люди живі. Сьогодні ось на роботу приїхав керуючий маріупольської заправки, ми його караваем із хлібом-сіллю зустрічали. Він днів 10 виходив із підвалу, на багатті їжу готував, через трупи переступав у Маріуполі. Люди лежать, їх ніхто не прибирає. Так він понад тиждень прожив. Раніше він працював менеджером на заправці, тепер в офісі”, — розповідає бізнесмен.

Наразі “Прайм” збирає всіх співробітників, які раніше працювали в офісі. Не всіх виходить влаштувати за профілем, багатьом доводиться давати завдання, які раніше були їм не властиві. Начальником відділу роздрібної торгівлі став співробітник, який до війни керував заправкою, а юрист займається логістикою.

“Велика проблема із водіями на бензовозах. Їх у територіальну оборону забирають. І тут не зовсім зрозуміла позиція уряду. Вони кажуть нам, щоби ми запускали бізнес. Усі ми це чуємо. А працівників забирають у територіальну оборону. А хто бізнес запускатиме? Жінки, які до Європи всі поїхали?” — зазначає бізнесмен.

Багато техніки компанії залишилося в обложеному Харкові. Дмитро згадує, що у 2014 році переїжджати було легше, ніж зараз, оскільки бізнес не був прив'язаний до нерухомості. Тоді компанія займалася логістикою та перевезеннями, тому, щоб вивезти людей та машини, проблем не було. До 2022-го у "Прайма" вже була нерухомість, куди вкладалося дуже багато капіталу.

Крім того, багато співробітників не можуть виїхати з обложених міст або вивезти звідти сім'ї. Двоє водіїв бензовозів “Прайма” взагалі сидять в обложеному Херсоні та їх звідти не випускають.

“Тому зараз важче буде. Однозначно це шалені збитки. Зрозуміло, що не виконуємо всі зобов'язання, які у нас були. Ми просто не можемо їх усі виконати. Десь розмовлятимемо з людьми, що будемо потроху віддавати, закриватися, зобов'язання свої виконувати. Ні від когось з партнерів ми не біжимо, з усіма на контакті, на зв'язку. Але є низка обґрунтованих причин, чому ми не можемо сьогодні виконати свої зобов'язання, ну тому що це неможливо у зв'язку з війною, це очевидно”, — каже Льоушкін.

Життя після...

Незважаючи на війну, у бізнесі усі хочуть отримати своє. Так що нерозуміння з партнерами все ж таки є. Однак це якось вирішується шляхом діалогу: приймаються зобов'язання та підписуються гарантійні листи. Крім того, війна зруйнувала логістику поставок. У різних регіонах компанія мала різних постачальників. Людина, яка раніше відповідала за координацію поставок, зараз виїхала до Франції. Але найбільша проблема — втрата основних коштів підприємства.

При цьому у бізнесі в умовах війни бізнесмен бачить плюс – від бізнесу ніхто не вимагає хабарів.

"Ми ж розуміємо, що держоргани працюють не безкоштовно. Раніше до нас приходили, і доводилося їм платити всім, а зараз уже можна не платити. Наразі цієї витратної статті немає, і за рахунок цієї суми зараз можна вирішувати питання оренди житла для співробітників, на ті самі гроші”, — розповідає Льоушкін. При цьому бізнесмен не надто розраховує на допомогу від держави. Ті програми, які він бачив, здебільшого стосуються аграріїв.

Однак, незважаючи на війну, компанія продовжує дивитися в майбутнє. У групи “Прайм” залишилися об'єкти нерухомості у західних регіонах та частина бензовозів. Україна зараз переорієнтувалася на імпорт палива з Європи, тож на послуги бензовозів буде попит. Вже зараз компанія веде переговори про пряме постачання палива з ЄС. Крім того, багато українських заводів було зруйновано через бойові дії. Продукцію, яку вони виробляли, потрібно буде заміщати за рахунок імпорту з Європи. І для цього також знадобляться вантажівки та логісти.

Іншим підприємцям, які переїжджають із зруйнованих міст, Льоушкін дає просту пораду: “Коли щось десь помирає, десь щось народжується”. Тобто якщо зараз якісь напрямки в бізнесі через обставини закрилися, то якісь інші напрямки через ці самі обставини почнуться. Просто треба розуміти, де і на що буде попит. З України через війну поїхало 4 мільйони людей, але 35 мільйонів залишилися. Вони щось споживають, а отже, і ринок є".