Тихий хід. Як російське вторгнення позначилося на українській металургії і на що чекає галузь після війни

У грудні 2020 року ціни на залізорудну сировину (ЗРС) перетнули рекордну позначку в $164 за тонну. А на початок червня на азіатських ринках за тонну залізняку давали більше $200. Те саме відбувалося і з цінами на сталь: вартість арматури на ринках ЄС та Китає перевищила $700 за тонну. А саме зростання тривало до кінця літа 2021 року.

Це дало змогу непогано заробити українським металургам, які за підсумками 2021 року експортували своєї продукції майже на $14 млрд. У структурі експорту України чорні метали становили найбільшу частку у 20,46% (експорт зернових становив 18,1%). Також за підсумками 2021 року Україна посіла 14 місце у світі за обсягами виплавки сталі у світі, виробивши 21,1 млн тонн чавуну, 21,3 млн тонн сталі та 19 млн тонн прокату.

Металургія давно є однією з найважливіших галузей промисловості, даючи українській економіці валютні надходження та забезпечуючи робочі місця. Українські металургійні підприємства разом із підрядними організаціями дають роботу понад 1 млн українців.

Підписуйтеся на YouTube-канал delo.ua

І якщо до 24 лютого 2022 року найбільшим головним болем українських металургів був зелений перехід та вуглецевий податок, то після вторгнення Росії в Україну галузь була поставлена на межу виживання.

Після вторгнення

Після російського вторгнення підприємства ГМК, багато з яких є містоутворювальними у своїх регіонах, переключилися на волонтерську допомогу ЗСУ та мешканцям своїх регіонів.

Деякі сталеві гіганти, як "Метінвест" Ріната Ахметова, опинилися в епіцентрі бурі. Ця компанія сильно постраждала ще під час першого російського вторгнення на Донбас у 2014 році. Тоді “Метінвест” втратив низку заводів на території Донецької та Луганської областей через те, що українській армії не вдалося повністю звільнити регіон від сепаратистів. Проте за 8 років компанії вдалося відновити свій лідируючий статус, реструктурувати заборгованість перед європейськими кредиторами та знову вибитися у лідери галузі. Після початку війни під ударом опинилися насамперед маріупольські підприємства компанії ММК ім. Ілліча та "Азовсталь". Останній, колись найбільший меткомбінат країни, зараз перебуває на межі знищення, хоча менеджмент підприємства і заявляє, що після війни його робота ще може бути відновлена. Обидва маріупольські меткомбінати, як і багато інших сталеливарних підприємств країни, були переведені в режим гарячої консервації ще 24 лютого.

У той же час завод групи "Каместаль" (колишній Дніпровський меткомбінат) є чи не єдиним працюючим сталеливарним підприємством країни. Комбінат працює на рівні 60% від показників 2021 року і залізницею постачає свою продукцію болгарському заводу “Метінвесту” “Промет стил”. Залізорудні та коксохімічні підприємства групи працюють на рівні 40% та 60% відповідно, забезпечуючи роботу “Каместалі” та продаючи надлишки своєї продукції залізницею.

При цьому закордонні активи групи продовжують працювати, хоч і змушені перебудувати свою логістику та збут відповідно до нових умов.

Підконтрольні "Метінвесту" "Запоріжсталь" та "Запоріжкокс" переведені в режим гарячої консервації з 2 березня. Сама ж група “Запоріжсталь” активно допомагає приймати у Запоріжжі біженців з інших районів.

Ще один гігант галузі меткомбінат “АрселорМіттал Кривий Ріг” 4 березня повідомив своїх контрагентів про форс-мажор та неможливість виконання своїх контрактних зобов'язань до кінця війни. Того ж дня на АМКР з міркувань безпеки припинили виплавку сталі та зупинили всі доменні печі. Коксохімічне та гірське виробництво підприємства було знижено до мінімуму.

Завод “Інтерпайп-Сталь”, а також решта підприємств холдингу “Інтерпайп” Віктора Пінчука зупинили випуск своєї основної продукції. При цьому на деяких підприємствах холдингу почали випускати протитанкові їжаки, на інших же обладнали укриття для цивільних.

Також, за даними ЗМІ, продовжують працювати Нікопольський завод феросплавів, компанія "Рудомайн", Покровський і Марганецький ГЗК, а також шахтоуправління "Покровське", що видобуває коксівне вугілля.

Зі зниженим навантаженням працюють "ПівденГЗК", криворізькі ГЗК "Метінвесту", а також активи компанії Костянтина Жеваго Ferrexpo Полтавський ГЗК та Єристівський ГЗК. Крім того, зі зниженим навантаженням працює виробник безшовних труб компанія “Сентравіс”.

Старі ринки та перспективи

Крім безпосередньо бойових дій та мінімізації ризиків для екології та персоналу головною причиною зниження виробництва сталі металопродукції та ЗРС є логістика. Морські порти України залишаються заблокованими російським флотом з першого дня війни. Таким чином, експорт усієї продукції гірничо-металургійного сектору України вкрай утруднений. Деяку частину продукції металургійні компанії експортують залізницею, проте порівнювати пропускну спроможність залізниці з портами — теж саме, що порівнювати пропускну спроможність соломинки з пожежним рукавом. Таким чином, підприємства знижують завантаження головним чином через те, що не зможуть забезпечити експорт своєї продукції.

До війни головними імпортерами українського металопрокату були ринки ЄС (35,9%), інших країн Європи (20,3%) та ринок Північноамериканської зони вільної торгівлі(10,1%). Великими споживачами українського чавуну є США (53,6%), Італія (22,1%) та Туреччина (9,7%). На напівфабрикати з України є попит в Італії (30,9%), Туреччини (12,8%) та Домініканській республіці (8%). Головним споживачем української ЗРС були Китай, який у 2021 році скупив 41,9% української залізної руди, а також Чехія (9,65%) та Польща (7,99%).

При цьому найперспективнішим для українських металургів був ринок ЄС. На кінець минулого року Україна стала другим за величиною експортером сталі на цьому ринку. І це незважаючи на те, що ЄС ще в 2017 році запровадив захисні заходи щодо імпорту сталі і в 2021 році продовжив їх на три роки. Такі самі захисні заходи щодо імпорту стали з часів Трампа існують і США.

Через війну та звуження можливості експорту сталі та ЗРС Україна буде змушена піти зі своїх ринків. Однак, якщо війна не затягнеться на довгий термін, а підприємства Центральної України не будуть зруйновані в ході бойових дій, українська металургія зможе через нетривалий період повернути свої довоєнні ринки, а також збільшити свою частку на них.

Окрім війни в Україні є низка факторів, що сприяють зростанню цін на сталь на світових ринках, і насамперед на ринку ЄС. По-перше, недавній спалах коронавірусу в Китаї (1 місце з виплавки сталі у світі) та Південній Кореї (6 місце у світі), а також карантинні обмеження через це можуть сприяти скороченню виробництва в цих країнах. По-друге, російська металургія, яка займає 5-те місце у світі, також потрапила під санкції ЄС слідом за нафтовою галуззю. Все це сприяє зростанню цін на металопрокат на європейському ринку.

Після завершення війни українські металурги зможуть легко повернути собі ринок ЄС, замінивши на ньому частку росіян. У тому ж разі, якщо Україна стане повноправним членом Європейського Союзу, наші металурги зможуть постачати металопрокат на європейський ринок без жодних обмежень, здебільшого конкуруючи зі сталеливарними гігантами Німеччини.

Крім того, під час війни намітилася тенденція зняття обмежень на імпорт сталі із США, які вивели з-під обмежень сталеливарників Великобританії. Якщо ця тенденція згодом буде поширена на ЄС, Україна також зможе зміцнити свої позиції у Північноамериканській зоні вільної торгівлі. А це означає, що позиції українських металургів на найбільш перспективних ринках після війни будуть набагато кращими, ніж до російського вторгнення.

Деякі складнощі може надати “зелений перехід” та вуглецевий податок, які через бойові дії та світову кризу будуть відкладені, але не скасовані. Проте вихід є й у разі. Філії світових гігантів, такі як АМКР, зможуть здійснити модернізацію за допомогою материнських компаній. Решті можуть допомогти кредитні кошти або залучення нових партнерів з числа світових високотехнологічних гігантів.