Відновлення кредитування: чого точно не треба робити

Відкрийте нові горизонти для вашого бізнесу: стратегії зростання від ПриватБанку, Atmosfera, ALVIVA GROUP, Bunny Academy та понад 90 лідерів галузі.

12 грудня на GET Business Festival дізнайтесь, як оптимізувати комунікації, впроваджувати ІТ-рішення та залучати інвестиції для зростання бізнесу.

Забронювати участь

Одна з розповсюджених ідей — пом’якшити вимоги до оцінки ризиків кредитування. Умовно кажучи, оцінювати не дуже платоспроможного позичальника як платоспроможного. Є позичальник, у якого імовірність дефолту, тобто, неповернення кредиту, 50/50 – або віддасть, або ні. Пропозиція – давайте тимчасово вважати, що він не поверне кредит з імовірністю не 50%, а, припустимо, 10%.

Що це нібито, в теорії, дасть – менше резервів під такий кредит, більше капітала для банків, більше – нібито – можливостей кредитувати.

Або більш зрозумілий та більш бажаний деякими банками приклад - це "спрощення вимог до застави/забезпечення". Якщо у кредиту є забезпечення, то у разі неповернення банк забере це забезпечення собі та буде намагатися його продати. Якщо під забезпечення дають будівлю, яка зараз коштує… а хто його знає, скільки воно коштує? Бо ринку немає, немає ані оцінки, ані, що важливіше, покупців, та може, й самої будівлі вже нема, або вона є, але вже нікому не потрібна.

Так от пропонують вважати, що будівля у заставі, яка коштує 100 мільйонів, коштує 200 мільйонів. Це теж зменшує потребу банків у резервах, й відтак, нібито, "збільшує" капітал і "збільшує" можливість кредитувати.

Логіка, повторюся, десь така. Та логіка, з якою ці ідеї "продають" тим, хто приймає рішення. Та й широкому загалу, наприклад, депутатам, які не дуже "шарять" в тих тонкощах, теж ці ідеї продають, щоб показати – ось, дивіться, "простим рухом руки ми в рази збільшуємо можливості кредитування". Знижуємо оцінку ризиків, дозволяємо банкам вважати позичальників кращими, ніж вони є насправді, а заставу дорожчою, ніж вона є і ніж її можна продати.

Але воно так не працює, як би того не хотілося, як би те не продавали. Чому не працює?

Момент перший, "інтуїтивний", який зрозумілий без будь-яких спеціальних знань. Під час війни ризики зростають. Зростають у порівнянні з тими, які були до війни. Всі ризики, включаючи ризики платоспроможності позичальників та вартості і наявності застави. Коли ризики зростають, вимоги до їхньої оцінки не пом’якшують, а підвищують.

Момент другий, "регуляторний", який щоб зрозуміти, треба трохи розумітися на тому, як працюють регуляторні норми. Намагатимуся дуже спростити.

Пом’якшення вимог до оцінки ризиків, а, відтак, і до оцінки "наявного для кредитування капіталу банків" саме зараз жодним чином не впливає на можливість банків кредитувати. Як так? Річ у тім, що апетити до кредитування, або, узагальнюючи, до ризиків, стримуються нормативами капіталу, які складають не менше 7% від зважених на ризик активів до регулятивного капіталу і не менше 10% - до основного. Відтак, якщо в банка багато резервів, вони з’їдають адекватність капіталу, і з якогось моменту банк не може кредитувати, бо порушить нормативи адекватності. Тоді прийде НБУ і застосує заходи впливу.

Все так, але, як завжди, саме цікаве після "але". Зараз Нацбанк НЕ застосовує заходів впливу за порушення нормативів капіталу. Чому – тому що фактично ніхто не знає, які в банків збитки, і яка реальна адекватність, і не може знати, бо війна триває. Тому НБУ свідомо пішов на таке пом’якшення, і зробив його ще 25 лютого.

Що це означає? Що нормативи капіталу тут і зараз, точніше, до закінчення воєнного стану, ніяк не впливають на спроможність банків кредитувати. Банк може кредитувати навіть за від’ємного капіталу. Кредитування залежить не від капіталу, а від ліквідності. А з нею в більшості банків і в системи загалом зараз проблем немає. Ну і від апетиту до ризику, який відсутній, тому що ризики просто ще не зрозумілі і не кваліфікуються з якоюсь достеменною достовірністю. Тому кредитування й немає, а не тому, що банкам не вистачає капіталу чи вони можуть порушувати нормативи.

Навпаки, НБУ каже, ледь не дослівно: порушуйте на здоров’я, ми розуміємо, що зараз така історія, коли збитки величезні, й дотримуватися старих нормативів просто неможливо. Головне – показуйте реальну картину, не прикрашайте та не викривлюйте звітність, якщо позичальник не платить, а застава варта нуль, так і кажіть. Ми не будемо карати за порушення, ми хочемо розуміти, які ж справжні збитки, щоб застосовувати правильні регуляції, що базуються на реаліях, а не на window dressing.

Зміна регуляцій та пом’якшення правил оцінки ризику: а) ніяк не вплине на можливість кредитувати, бо ж покарань до порушення нормативів немає, це не є стримуючим кредитування фактором; б) збільшить рівень window dressing aka "окозамилювання" й заважатиме НБУ робити адекватні оцінки потреб в капіталі та планувати плани відновлення самих банків.

Момент третій, бухгалтерський. Річ у тім, що зміна правил пруденційних оцінок ризиків, тобто, оцінки з боку регулятора, насправді НІЯК не вплине на капітал банків. Чому? Тому що є два типи резервів. Резерви, якщо спрощувати та узагальнювати – це те, що зменшує капітал. Є пруденційні резерви, той самий "кредитний ризик", про який згадував вище, і оцінку яких іноді пропонується "спростити та пом’якшити". Це ті, правила оцінки яких формує регулятор. І є бухгалтерські резерви, або просто "резерви", або "резерви за МСФЗ". Це ті, оцінку яких здійснюють за правилами бухобліку. За міжнародними стандартами звітності.

І тут вже ніякі "пом’якшення вимог з боку регулятора" не подіють.

Якщо правила МСФЗ кажуть, що позичальник має імовірність дефолта 50%, то він матиме 50%, а не 10%, як би не було "спрощено чи скасовано" правила оцінки НБУ. Якщо певна будівля за стандартами IFRS має коштувати 100 мільйонів, вона при складенні звітності буде коштувати 100 мільйонів, а не 200.

Що це значить? Що в будь-якому разі збитки банків від кредитування буде визнано. Не через кредитний ризик, так через "резерви за IFRS". На капітал банків ці збитки вплинуть в будь-якому разі. Якщо капітал не зменшиться через визнання кредитного ризику, то він зменшиться через "збитки від зменшення корисності активу" /простими словами, через те, що банки все одно фіксуватимуть збитки від кредитування слабких позичальників із слабкою заставою/. Вплив буде тим самим. Закони економіки вони як закони математики, як не крути регуляціями – "у воєнний час значення синуса може сягати трьох" - це лише анекдот, в реальному житті так не працює.

Що дійсно треба робити для розвитку кредитування – це думати та рахувати, як компенсувати збитки банків. Які неодмінно будуть при кредитуванні під час війни та такої величезної невизначеності, яку ми маємо зараз. Це ключове питання – компенсувати, та хто це буде робити. Та за чий рахунок. Та протягом якого часу. Бо збитки будуть, і їх не перекриєш зміною регуляцій чи window dressing’ом.