Військовий брухт. Що Україна робитиме після війни зі спаленою військовою технікою

З 24 лютого Збройні сили України знищили понад 1300 російських танків, понад 3 тисячі бойових броньованих машин та понад 200 літаків. Найбільша кількість знищеної техніки припала на східні, північні та південні області країни. Крім того, що знищена та підбита техніка окупантів є предметом для гордості причетних до цього ЗСУ, а також наближає перемогу України у війні, вона може стати сировиною для української металургії.

Металобрухт завжди був затребуваною сировиною в Україні, яка навіть після анексії Росією Криму та початку збройного конфлікту на Донбасі, трималася у ТОП-15 виробників сталі. Влада навіть перешкоджала вивезенню металобрухту, ввівши експортні мита на цю сировину. Проте з переробкою брухту військового походження є низка проблем, які роблять його переробку набагато складнішою за переробку звичайного металобрухту.

Почнемо з того, що українська металургія зараз переживає не найкращі дні. З моменту вторгнення більшість сталеливарних заводів переведені в режим гарячої консервації, а металообробні, що залишилися, перепрофілювалися на виробництво такої продукції як протитанкові їжаки. Що чекає галузь після війни, прогнозувати складно, особливо з урахуванням пошкоджень маріупольських метзаводів, які до початку вторгнення були одними з флагманів галузі.

Також, на відміну від відходів машинобудування та старих металоконструкцій, металобрухт військового походження є досить специфічною сировиною. Для того щоб перетворити підбитий російський танк, на металобрухт необхідно спочатку перевірити його на предмет вибухонебезпечності, доставити на майданчик з віддаленої від міста лісосмуги (більшість підбитої техніки знаходиться на відстані від великих населених пунктів), а потім порізати і розсортувати сировину. Через це вартість таких робіт може значно перевищувати вартість металобрухту, який вийде внаслідок таких операцій.

Слід додати, займатися збиранням військового металобрухту цивільним ломосборникам заборонено. Весь військовий металобрухт - зараз власність держави, а його збирання здійснюють ремонтні підрозділи ЗСУ.

Delo.ua розбиралося скільки військового металобрухту зараз в Україні і що країна зможе зробити з такою сировиною.

Військовий металобрухт та його збір

За словами виконувача обов'язків голови науково-експертної ради Української асоціації вторинних металів Олександра Шейка, активні бойові дії території України призвели до високих втрат високі втрати військової техніки та інших матеріально-технічних ресурсів. Більшість такої техніки повністю знищується, частина розбирається на компоненти або відновлюється і повертається на фронт. Незважаючи на заяви деяких українських ЗМІ щодо високої прибутковості діяльності з утилізації військової техніки, ситуація справді складна та неоднозначна.

За словами Шейка, вся сировина для металобрухту військового походження є власністю держави, а збирати таку сировину можуть виключно підрозділи Збройних сил України.

"Ще у лютому, на початку війни владою тих регіонів, де проходили активні бойові дії, були прийняті рішення про заборону бізнесу приймати брухт з ознаками військового. Тому ломозбірні компанії не працювали з такою сировиною", - говорить експерт.

Ці обмеження діють досі. Тож, здати танк на металобрухт не вдасться. Хоча Шейко не виключає, що на майданчики підприємств ломозаготівлі могли потрапляти окремі деталі від військової техніки, походження яких важко встановити. Крім того, переробка бронетехніки досить складна робота.

Знищена військова техніка та металобрухт, отриманий внаслідок її утилізації – принципово два різні матеріали. Для того щоб танк, бронемашина або літак стали товарним металобрухтом необхідно провести ряд технологічних операцій – обстеження на вибухонебезпечність, санітарну обробку, переміщення до майданчика зберігання, часто із застосуванням спеціальної техніки, огляд ремонтно-відновлювальними підрозділами ЗСУ, охорона, різання/обробка, сортування та інші. І тут істотно впливає на ситуацію саме логістика – багато знищених технік перебувають у місцях віддалених від населених пунктів, у полях та лісах.

"Таким чином, загальна вартість таких "підготовчих" операцій висока і часто може перевищувати вартість металобрухту, що утворюється в процесі", - говорить Шейко.

Так, фахівці експертно-наукової Ради "УАВтормет", що базуються на даних ремонтних підрозділів ЗСУ, середня вартість оброблення знищеного танка Т-72 становить близько 5000-5200 грн/тонну брухту, БМД 1 – 4500-4800 грн/тонну брухту, БТР 8 – 4900-5100 грн/тонну брухту. При цьому зазначені показники розраховані за "простої" логістики та достатнього технічного забезпечення переробних підрозділів.

Чи може Україна переробляти військовий металобрухт?

За словами Шейка, на здатність України переробляти металобрухт вплинули два фактори.

По-перше, військові дії або їхня загроза в "металургійних" регіонах країни, а також розірвані логістичні ланцюжки забезпечення підприємств сировиною та вивезення готової продукції спричинили скорочення виробництва сталі. Так, у першому кварталі цього року обсяги виробництва впали на 31% до 3,6 млн. тонн порівняно з аналогічним періодом попереднього року. У цих умовах український ринок металобрухту демонструє мінімальну ділову активність за рахунок споживання одного металургійного та кількох ливарних підприємств.

По-друге, в Україні немає можливості переробляти такий брухт.

Проведені асоціацією "УаВтормет" дослідження показали, що структура утворення металобрухту від можливої утилізації трофейної техніки складається з танків (до 30%), броньованої техніки для перевезення піхоти (до 40%), автомобільного транспорту різного призначення (до 15%) та іншої техніки. включаючи авіаційну (до 15%). Станом на 1 травня підтверджені обсяги військової техніки та спорядження, які можуть бути переведені до категорії металобрухту, оцінюються у 20-22 тис. тонн. При цьому значні обсяги такої техніки розміщуються у Луганській, Сумській, Чернігівській та Миколаївській областях.

На думку "УаВтормет", ці обсяги недостатні для створення в Україні нового переробного підприємства, або для модернізації для цих цілей існуючих ливарних підприємств.

"Бронована військова техніка на 75-80% складається з високолегованих марок сталі, які мають свою специфіку виготовлення та переробки. До початку війни брухт таких сталей в Україні перероблявся обмежено - на одному металургійному підприємстві або в кількох ливарних цехах підприємств ВПК. В даний час ці компанії працюють обмежено. Відповідно і потреба в такому брухті мінімальна", - каже Шейко.

Експерт зазначає, що для відновлення ділової активності на ринку на організації рентабельної утилізації знищеної військової техніки держава може створити умови для будівництва нових міні-металургійних та модернізації існуючих ливарних підприємств, які б могли налагодити переробку брухту легованих сталей з подальшим виготовленням продукції військового або подвійного призначення.

Також необхідно переглянути законодавства, що регулюють операції з металобрухтом, оскільки чинні обмеження не сприяють розвитку ринку і не відображають дзеркальне спрощення торговельних відносин з країнами, які скасували імпортні мита на час воєнного стану в Україні.

У свою чергу спрощення видачі сертифікатів походження товарів EUR.1 та розширення можливостей для експорту брухту легованих сталей, у т. ч. військової техніки, що утворився в результаті утилізації, стануть гарантією відновлення ділової активності на ринку та налагодження ефективного процесу переробки військового брухту.

Крім того, Україна могла б співпрацювати з іноземними компаніями з утилізації військової техніки, переробки брухту легованих сталей, залучення технологій та інвестицій для розвитку ливарних підрозділів військово-промислового комплексу.

У свою чергу, в "Укроборонпромі" зазначили, що зараз підприємства концерну не мають можливості переробляти металобрухт військового походження.

"І той металобрухт на який перетворилася наша техніка, і той металобрухт на який перетворилася російська техніка - власність Міністерства оборони. Міноборони може передати нам техніку на ремонт або зберігання, але ми не розбираємо її на брухт", - повідомила спікер "Укроборонпрому" Наталія Сад.