Нові судді КСУ, боротьба з корупцією та захист нацменшин. Що вимагає від Києва Єврокомісія задля членства в ЄС

Це своєрідне “домашнє завдання” від Єврокомісії, яке полягає у проведенні в Україні необхідних реформ. Їх можна розбити на два головні блоки: юридичний і економічний. Хоча обидва в основному зводяться до боротьби з корупцією та наближення українського законодавства до європейського.

Насправді, остання заява Єврокомісії, надана Києву, лише виокремлює деякі особливо важливі пункти з Угоди про асоціацію з ЄС, яка датована ще 27 червня 2014 року. Через вісім років з підписання цієї угоди в Єврокомісії просто провели ретельну переоцінку виконання Україною її вимог. 

Сім важливих питань

Які ж завдання поставив перед Україною Брюссель задля повноцінного вступу в Євросоюз до 2029 року? Всього їх сім (наведено з деякими скороченнями):

• прийняти та запровадити законодавство про порядок обрання суддів Конституційного Суду (КСУ), включаючи процес їх попереднього відбору на основі оцінки доброчесності та професійних навичок відповідно до рекомендацій Венеціанської комісії;
• завершити перевірку доброчесності кандидатів у члени Вищої ради юстиції та відбір кандидатів для встановлення вищої кваліфікації Комісії суддів України;
• посилити боротьбу з корупцією, насамперед призначивши нового керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та нового директора Національного антикорупційного бюро (НАБУ);
• забезпечити відповідність українського законодавства про боротьбу з відмиванням грошей зі стандартами FATF (Міжнародна група з протидії відмиванню грошей), а також прийняти всеохоплюючий стратегічний план реформ всього правоохоронного сектора;
• імплементувати антиолігархічний закон, це має бути зроблено юридично обґрунтованим способом, враховуючи майбутній висновок Венеціанської комісії;
• подолати впливи корисливих інтересів окремих осіб на медіапростір шляхом прийняття закону про ЗМІ, прописавши для цього повноваження незалежного медіа-регулятора;
• завершити реформу законодавчої бази, яка стосується національних меншин, згідно з рекомендаціями Венеціанської комісії.

Ми вирішили детально зупинитись на двох з цих пунктів, які за останній час отримали найбільше суспільного розголосу. Мова про призначення суддів КСУ та голів антикорупційних органів.

Що не так з Конституційним Судом

Не дарма першим пунктом серед вимог ЄС йде якраз відбір суддів до КСУ, оскільки в Україні, як говорять юристи, з цією процедурою повний безлад. Як пояснює у коментарі  Delo.ua експерт з конституційного права Олександр Марусяк, ще в 2016 році в Україні була проведена конституційна реформа.

Однак, вже наступного року Рада ухвалила закон "Про Конституційний Суд", який передбачав, що кожен суб'єктів призначення (Президент, Верховна Рада та з'їзд суддів) проводить окремий конкурс на власний розсуд. На практиці вимоги щодо конкурсу ігнорувалися або виконувалися наполовину.

"Наприклад, в регламенті Верховної Ради була передбачена обов'язкова попередня політична підтримка кандидатів у судді КСУ депутатськими фракціями, що нівелювало всю логіку конкурсного відбору. Не були також розроблені уніфіковані правила відбору та перевірки рівня компетентності чи доброчесності кандидатів", – говорить експерт.

Таким чином, додає Марусяк, на сьогоднішній день 9 з наявних 15 суддів КСУ були призначені та набули повноважень після реформи 2016 року. Але це відбулось без дотримання належним чином положень Конституції щодо конкурсного відбору. Крім того, у КСУ все ще є три вакантних посади.

Дві з цих вакансій йдуть за квотою з'їзду суддів, а одна – Верховної Ради. Для наведення ладу необхідні негайні зміни у законодавстві. У грудні 2020 року – опісля відповідного звернення Києва – Венеціанська комісія зробила з цього приводу заяву. Представники комісії закликали передбачити нову процедуру відбору кандидатів на посади суддів КСУ. Зокрема, при участі спеціального органу, до складу якого увійдуть як представники громадянського суспільства, так і міжнародні експерти з прав людини.

"Другий заклик лунав на адресу суб'єктів призначення суддів, аби вони утрималися від заповнення наявних вакансій в КСУ до того, як в законодавство України будуть імплементовані оновлені правила відбору кандидатів на посади суддів", – окреслює проблему Марусяк.

Антикорупційні органи без голів

Друга за важливістю, як вважають опитані нами юристи, є вимога Єврокомісії призначити очільників антикорупційних органів: САП (без керівника вже два роки), НАБУ та Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочині (АРМА).

За словами голови "Антикорупційного штабу" Сергія Миткалика, наразі в Україні саме ці три з шести антикорупційних структур не мають очільників. "В Єврокомісії висунули цілком слушну вимогу, позаяк ці три антикорупційні формування очолюють виконувачі обов’язків, що дає найвищим владним органам можливість втручатися у хід антикорупційних розслідувань і справ. Тому ж Офісу президента", – підкреслює антикорупціонер.

В. о. – це не те ж саме, що й голова. Оскільки виконувачем обов’язків легше маніпулювати, на нього легше тиснути і вимагати результатів у своїх інтересах, або просто зняти його з посади, замінивши "своєю" кандидатурою. Серед активістів не раз лунали обґрунтовані припущення, що призначення керівника САП гальмує заступник голови ОП Олег Татаров, що відповідає за правоохоронний блок. У нього, мовляв, є свої інтереси, тому що САП та НАБУ завели справу щодо ймовірної причетності Татарова до розкрадання коштів Нацгвардії.

До слова, навіть нинішній в. о. голови САП Максим Грищук перебуває на фронті, переклавши свої обов’язки на керівника управління процесуального керівництва Андрія Довганя. Той так само, як зауважують експерти, не є самостійною фігурою, він має всі свої дії узгоджувати з Офісом генпрокурора.

На сьогоднішній день в. о. голови НАБУ і АРМА призначають в Кабміні, а в. о. голови САП – в Офісі генпрокурора. Для призначення повноцінних очільників необхідний конкурс. І саме його у найвищих владних колах гальмують.

Як додають експерти, "вибити" такі повноваження на призначення постійно намагається президент, аби отримати додаткові важелі впливу на ці антикорупційні інститути. Свого часу це навіть стало причиною тяганини в КСУ. Але Конституційний суд лишив ці повноваження за урядом, аби уникнути зайвої концентрації влади в одних руках.