Ми запустимо підготовку топових аграрних чиновників, — Алекс Ліссітса

Як фермери впливають на аграрну політику країни 

У 2024 році знову заговорили про приєднання Мінагрополітики до Мінекономіки. Як воно має функціонувати та кому підпорядковуватись? 

— Оптимізація Мінагро через приєднання до Мінекономіки не має сенсу. Що б там не розповідали, штати в українських міністерствах не настільки роздуті, як багатьом цього б хотілося. Навпаки, частина вакансій не закрита. Мінагро не має великого бюджету, великих держпідприємств в його підпорядкуванні не залишилося. Зараз там просто нічого оптимізувати. 

Ми рухаємося в ЄС, і в переговорах по сільському господарству матимемо ледве не найбільше проблем. Тому ліквідація відомства абсолютно безглузда, з огляду на майбутню співпрацю з Європою і проведення реформ. 

Навпаки, Мінагро має бути незалежним і доукомплектованими фахівцями з європейського права, які розуміють принцип роботи європейських інституцій. Вже зараз потреба в них величезна. 

Україна має проблеми з депопуляцією в сільських регіонах, урбанізацією населення тощо. Тому я б розширив повноваження Мінагрополітики на розвиток сільських територій, як це працює в більшості країн світу. Можливо, додав би частину повноважень захисту навколишнього середовища сільських регіонів. 

Чи можна порівнювати впливовість основних українських агроасоціацій з європейськими. Хто має більший вплив на владу: УКАБ в Україні чи Copa Cogeca в ЄС?

— Copa Cogeca — брюссельська парасолькова організація, яка представляє всіх фермерів Євросоюзу. Вони активно лобіюють інтереси європейських фермерів та сільгоспкооперативів на рівні Єврокомісії, мають досить великий вплив. Торік, коли ЄС підписував з Україною договір про продовження безмитної торгівлі, Copa Cogeca заявила, що він їй не підходить. Тоді організація за три дні зібрала фермерів в Брюсселі і протестувальники заблокували центр міста. 

Українська парасолькова організація створена сім років тому. Це “Всеукраїнський аграрний форум”, до нього входять майже всі українські аграрні асоціації. Я б не сказав, що в нас є такий вплив на державу, як у Copa Cogeca. В нас було два роки епідемії COVID, потім три роки війни, тобто п’ять років Україна мала інші пріоритети. Зараз я не порівнював би ці організації.

Яка частка законопроєктів з галузі АПК напрацьовується чи подається основними асоціаціями?

— Майже всі. В нас відкрита комунікація з аграрним комітетом Верховної Ради і податковим комітетом. Наприклад, пан Гетманцев стабільно запрошує нас на зустрічі з оподаткування зерна, іншим аграрним питанням. Те саме стосується залізниці, Мінекономіки. Це може комусь подобатись чи ні, але в Україні відкритість влади на дуже високому рівні.

Заступники міністра агрополітики Тарас Висоцький та Денис Башлик раніше працювали в УКАБ. Вважаєте, що і надалі чиновники міністерства мають попрацювати кілька років з реальним агросектором в громадських об’єднаннях?

— В Україні в майбутньому буде проблема з пошуком чиновників. Вже зараз їх не вистачає, а далі буде ще менше. Не в останню чергу через вищі зарплати в приватному секторі.

Нам вже зараз треба навчати кваліфікованих чиновників з фокусом на євроінтеграцію, новий тип управлінців з новим мисленням. Я хочу започаткувати спеціальний курс з навчання наших молодих людей основам європейської аграрної політики. Студентів, які готові працювати в уряді. Мова йде не лише про посаду міністра, а і про аналітиків, галузевих фахівців. Наступної осені я хочу спроєктувати таку навчальну програму. 

Нам потрібні кваліфіковані люди в міністерствах і відомствах, котрі швидко зможуть реагувати на євроінтеграційні виклики. Інакше нам буде дуже важко після 2028 року, коли Україна почне інтегруватися в європейські структури.

Перспективи масових банкрутств та мода на сільгоспкультури  

Рентабельність основних сільгоспкультур за час повномасштабної війни суттєво знизилась або була від'ємною. Чи загрожують агросектору масові банкрутства?

— Класична економтеорія каже, що компанія зазвичай банкрутіє на третій рік роботи у збиток. Для українського агробізнесу 2021 рік був виключно результативним. В країні зібрали рекордні 106 млн тонн врожаю, в результаті сільгосппідприємства отримали гарні фінансові показники. Саме кошти з 2021 року ми “проїдали” у 2022-2023 рр.

2025 рік буде вирішальним для господарств, котрі три роки поспіль працюють у збиток. На якомусь етапі в них закінчаться ресурси, потім не буде що сіяти, далі буде нічим платити зарплати. Наступний рік стане вирішальним в першу чергу для аграріїв півдня і сходу України, де дійсно можливі масові банкрутства.

Лише на сході та півдні?  

— Різниця в прибутковості між регіонами Україною величезна. Якщо до великої війни різниця полягала в основному в погодних умовах, то зараз це наявність працівників, бойові дії, розруха в регіоні тощо. Зараз захід країни показує більш-менш стабільні результати в плані прибутковості. Південь і схід однозначно в мінусі. Північ — залежить від області і району, але поки вона відносно виживає, хоч і має величезну нестачу персоналу. 

Дуже важко зараз будувати якесь бачення майбутнього розвитку агросектору. До закінчення активних бойових дій в Україні неможливо робити будь-які прогнози.

Багато кажуть про стійкість українських фермерів, яка перевищила очікування. Які ще фактори, крім людського, її визначають?

— Перевагою є ріст цін на основні культури. Соняшник подорожчав до 28-29 тис. грн/тонна, що допоможе вижити дрібним та середнім фермерам. Також високі ціни на сою і кукурудзу. Сподіваюсь, вони збережуться, але все буде залежати від погоди та якісної підготовки до посівної. Поки що, все не так погано, як того хочуть вороги.

У 2024 році маємо краще відбудовану логістику та зернотрейдинг в порівнянні з початком 2022 року, зерновий коридор функціонує. Проте очікується зменшення валового врожаю. Чи вірно, що цей негативний фактор не переважить позитивні?

— Абсолютно вірно. Вартість логістики морем з Одеси до кінцевого споживача в цьому році значно знизилися. В Україні логістика з елеватора до порту стала дешевшою. Світові ціни на продовольство хороші, як мінімум, до виходу на ринок врожаю з Бразилії та Аргентини. При поточних перехідних запасах в Україні, картина на поточний сезон виглядає не так і погано. Але тут теж треба дивитися на конкретні регіони.

У 2022-2023 рр. європейські сусіди блокували наше зерно, коли зерновий коридор повноцінно не функціонував. Зараз в ЄС гірший врожай і мало кому з наших виробників вигідно експортувати через наземний кордон. Чи очікуємо в таких умовах масштабних протестів фермерів з ЄС, тих же поляків?

— Щойно завершилися дні українського агробізнесу в Брюсселі, де делегація УКАБ працювала з представниками Єврокомісії, європейських лобістів тощо. Головний меседж зустрічі: ЄС політично вже повністю сприйняв те, що Україна має стати членом Євросоюзу. Так, ми маємо фундаментальні проблеми на кшталт боротьби з корупцією і реформування правоохоронної системи, але найбільша перешкода — сільське господарство. 

Український агросектор за останні 20 років без мільярдних дотацій досяг абсолютно нереальних речей, ставши бенчмарком для багатьох у світі. І далі в ЄС все частіше буде виникати питання конкуренції з українською сільгосппродукцією. Проте проблемою європейських фермерів є не Україна, а забюрократизована аграрна політика ЄС. До того ж їхні ферми дуже дрібні. Вони не можуть конкурувати на основних ринках зернових та олійних з Бразилією, Аргентиною, США та РФ, навіть без України. Якщо українського зерна взагалі не буде на ринку ЄС — ситуація для місцевих фермерів не покращиться.

Якщо в польському суспільстві стануться якісь емоційні злами і вони заблокують кордон — ми знайдемо інші можливості експортувати зерно та олійні. Наприклад, торік таким партнером стала Румунія. Логістика через неї коштувала трошки дорожче, але румуни нам відкрили транзит харчових продуктів до інших країн ЄС. 

Нам треба постійно лобіювати наші інтереси, але поводитися стримано та фахово. Протести в Польщі не нашкодять нашому зерну, але стануть проблемою для продуктів, що перевозяться автотранспортом: заморожених або свіжих ягід, молока, кондитерських виробів, швидкопсувних харчів. 

Українському аграрію вигідно експортувати зерно через порти Одеси, а не через Румунію чи Польщу. Хіба європейцям не вигідно дати нам найкращі умови, щоб заробити на логістиці?    

— Возити зерно до Європи залізницею або автотранспортом все одно не вигідно, витрати в рази вищі за Одесу. Навіть торік це не мало економічної доцільності. Просто в нас не було іншого вибору.

Зараз 95% українського зерна експортується  через українські порти, інші шляхи обходяться набагато дорожче. Наземна логістика через ЄС може цікавити прикордонних фермерів, котрі працюють в 30-40 км від Європи. Тому зараз немає сенсу везти зерно європейськими дорогами чи залізницями, навіть якщо нас проситимуть.

У 2022 році фермерам радили сіяти олійні, потім — вирощувати сою замість кукурудзи. Чи варто аграрію слухати подібні прогнози?

— Дрібний фермер або агровиробник має робити те, що він вміє, і на що має ресурси. У 2023 році обіцяли від’ємну рентабельність кукурудзи, але торік нею засіяли 3,8 млн га, і завдяки нормальній погоді отримали гарний урожай. Якщо фермер може виростити 3,5 тонни сої з гектара — хай це робить. Якщо в нього нема технологій або відповідних кліматичних умов — нехай сіє соняшник.

Ми живемо у світі глобальної зерноторгівлі, де зараз продають врожай 2025-2026 рр. Коригування відбуваються залежно від подій в основних регіонах. Наприклад, по пшениці всі орієнтуються на Росію, яка займає 20% глобального ринку. Країна-агресор чекає значного зменшення врожаю через приморозки і погані природні умови, тому в усьому світі ціна на пшеницю пішла вгору. 

Так само і з соєю: світ орієнтується на Бразилію та Аргентину, там очікується прекрасний врожай. Якщо прогноз збережеться, українцям слід подумати, чи є сенс сіяти сою, бо ми не є ключовим гравцем на цьому ринку.

Україна має стабільне світове лідерство по соняшнику і соняшниковій олії. Але перш ніж його вирощувати, треба дивитись на глобальний ринок: їхня ціна прив'язана до пальмової та соєвої олії.

В цьому сезоні подекуди спека тривала по 40 днів, на півночі України все частіше трапляються суховії. Який вплив змін клімату на агробізнес очікуєте в перспективі 5-10 років?

— Згадайте, як у 2002-2003 рр. Україна виробляла на рік 5-7 млн тонн кукурудзи, досить теплолюбної культури. Зараз ми виробляємо понад 40 млн тонн. Де-факто, кліматичні умови пішли Україні на користь, ми вирощуємо культури, про які раніше навіть не думали.

Це саме стосується соняшника і сої. Ще десять років тому у Львівській області ніхто не хотів вирощувати соняшник через холодний і вологий клімат. Зараз цей регіон серед лідерів з виробництва соняшнику та кукурудзи. Чернігівська область по виробництву кукурудзи тепер займає друге місце після Полтавської. Це сталося виключно через зміну клімату.

Інвестиції в переробку, землю та людей

Мінагрополітики в релізах багато пише про нарощування агропереробки. Це реальна перспектива впродовж найближчих 10-20 років, чи скоріше популістичні заяви?

— Україні потрібна переробка сільгосппродукції. Питання в окупності, і хто буде фінансувати ці проєкти. На жаль, зараз у нас немає фінансових інструментів для реалізації проєктів вартістю понад $100 млн, навіть за програмою Ukraine Facility. 

На сьогодні жодна з великих міжнародних фінансових інституцій не дає проєктне або беззаставне фінансування з великим grace period. Тобто для будівництва умовного ОЕЗ, заводу рослинних протеїнів або крохмалю вартістю $100 млн, я повинен мати або власні кошти (а їх немає), або активів на $150 млн під заставу. Зараз війна, всі українські активи знецінені. Ніхто не стане навіть оцінювати вартість моїх активів. Тому очевидно, що в Україні буде важко реалізовувати великі переробні проєкти, поки не з'являться інструменти беззаставного або проєктного фінансування з довгим терміном невиплати боргу.

Маленькі проєкти зараз потроху розвиваються. Нещодавно ми нагородили грантами і допомогою десять переможців проєкту “Агрокебети. Рости своє”, хоча вибирали серед 396 учасників. В Україні намагаються розвивати невеличкі проєкти: маленькі пекарні, виробництво повидла, меду або козячого сиру тощо. Проте ці проєкти не можна масштабувати до $100 млн. Хоча треба віддати належне банкам, які починають їх фінансувати. Тому рух іде в правильному напрямку, хоч і повільно.

Ви є керівником та співвласником кількох проєктів з інвестицій в с/г землю. Наскільки люди цікавляться купівлею землі для отримання пасивного доходу?

— Як ми і очікували, кількість транзакцій стабільно невелика за всі три роки дії земельної реформи. На заході Україні майже не відбуваються транзакції, тому що люди чекають підвищення ціни на актив. На Чернігівщині, Сумщині або Харківщині немає покупців. Дискусії, що юридичні особи з 1 січня 2024 року скуповуватимуть землю, також не виправдалися. 

В землю, як і в будь-яку інша нерухомість, вкладаються ті, в кого ще залишились вільні ресурси, а їх небагато. Тому до кінця війни зарано говорити про інвестиції в землю. 

Мінекономіки звітує про успішне розмінування сільськогосподарських земель. Чи є в цьому сенс, якщо ця послуга коштує в рази дорожче за гектар землі?

— Як я розумію, уряд має чіткі пріоритети щодо розмінування за кошти держави або спонсорів. Там першочергово розміновуються об’єкти інфраструктури, потім — житло, а сільське господарство стоїть на третьому місті. Тому якщо держава виділяє кошти — хай вона ж вирішує, що розміновувати. Так само і з бізнесом: якщо для них доцільно вкладати кошти в цю землю, хіба я можу давати їм якісь рекомендації?

Один з напрямків вашої роботи — проєкт “Агрокебети” з підготовки молоді до роботи в агросекторі. Чого зараз не вистачає в навчанні українських спеціалістів порівняно з європейською моделлю?

— Наші університети залишаються в першу чергу навчальними закладами без серйозної наукової компоненти. А без науки немає ні новацій, ні розробок. 

До того ж наша освіта дуже забюрократизована. Що б не казали про автономію університетів, але вони повинні нескінченно оформлювати ліцензії, рахувати навчальні години, кількість гуртків тощо..

Відмічу, що в нас з'явилися сильні приватні університети, які пропонують досить  високий рівень як освіти, так і науки. Це в першу чергу Київська школа економіки, Український католицький університет, Американський університет Києва. Тобто є кейси, коли приватним освітнім установам готові платити $5 тис. на рік. Вони і є прикладом того, в якому напрямку рухатись державним навчальним закладам.

Тут можуть бути різні варіанти, починаючи від скорочення кількості ВНЗ. В нас їх і так понад 500, тому може бути сенс додавати фінансування найкращим через скорочення неефективних. Треба розуміти, що держава і так з кожним роком все менше фінансує освіту. 

Чи бачите сенс в підготовці спеціалістів, коли це йде замовлення від конкретного агрохолдингу під конкретне робоче місце?

— Ми вже цим займаємося. В рамках проєкту “Агрокебети”, головні агрокомпанії скинулися грошима і сказали: зробімо навчальний план, який дозволить за півтора року підготувати такого спеціаліста, як нам треба. За основу ми взяли посаду польового менеджера середньої ланки. 

Я вважаю абсолютно правильною ідею швидко підготувати людину, яка точно буде працювати на агропідприємстві, точно знає, де і для чого вона буде використовувати набуті знання.