Ігор Ліскі: Склозавод – це також про незалежність України

Тривалий час скло на 100% завозилось з Росії та Білорусі. Причому українці навіть експортували їм свій пісок, а  найбільші кар’єри навіть перебували у власності російських олігархів, зазначала нещодавно голова Комітету ВР з питань держвлади, самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, голова партії "Слуга Народу" Олена Шуляк. І лише війна обірвала цю залежність по склу. 

Проте імпорт цього матеріалу з Європи - надто дороге задоволення, логістична складова тягарем лягає на собівартість будівництва. Сьогодні попередньо прогнозована потреба у склі, за словами Шуляк,  — 40-45 тисяч квадратних метрів. А ринок вікон може зрости на 200%.

Нещодавно про будівництво склозаводу NovaSklo  із загальною сумою інвестицій у 230 млн євро анонсував засновник інвестиційної компанії EFI Group Ігор Ліскі. Виробничі потужності планують звести в Житомирській області. Інвестор переконаний, що завод буде одним з найпередовіших у світі. Детальніше про майбутнє виробництво читайте в інтерв'ю Delo.ua з Ігорем Ліскі.

Про компанію

Про спікера

- Пане Ігоре, новини про новий склозавод NovaSklo зачепила ринок за живе.  Ще у 2011 році обіцяли збудувати в Україні склозавод китайці, заявляли подібні проєкти і вітчизняні девелопери. Однак усі ці проєкти не вдалось реалізувати – у нас досі немає склозаводу, і забудовникам доводиться завозити скло з-за кордону, а це дорого.

Я теж бачив багато проєктів. Подумував до них приєднатися. Але аналізуючи їх, я бачив системні помилки, які б не дозволили цим заводам бути ефективними як бізнес для країни. Головна помилка була в тому, що всі вони проєктувалися на китайському обладнанні. Так, це було б дешевше запускати виробництво, але у підсумку дало б зовсім іншу якість продукції.

Тому ми вирішили розвивати проєкт окремо. Ми будуємо завод на Житомирщині  і одразу орієнтуємось на європейське обладнання, з найкращими постачальниками технологій виробництва. Врешті-решт, так легше профінансувати – у нас вже є домовленості з європейськими експортними агенціями, які фінансують обладнання на експорт в Україну. Ми розпочали переговори з фінансовими інституціями щодо фінансування цього проєкту. І відповідно проєктуємо виробництво з найвищою якістю скла.

Це дуже великий складний проєкт. Але саме він в моєму розумінні є символом відбудови. Тому що відбудовувати країну без власного виробництва, завозячи скло за тисячі кілометрів – це неефективно. У результаті – купа грошей відбудови піде на логістику і даватиме робочі місця в інших країнах. По суті, не буде цього імпакту для створення робочих місць та виробництва товарів із високою доданою вартістю. А склозавод - це якраз такий проєкт.

Оцінка достатності потужностей з виробництва основних будматеріалів для покриття попиту на етапі відбудови (дані дослідження Укрпромзовнішекспертиза):

- На вашому сайті зазначено, що NovaSklo вироблятиме скло для вікон, фасадів, побутової та комерційної техніки, електроніки. Що це будуть за технології?

Наш продукт – флоат-глас, який використовують для виробництва вікон. Технологія виробництва передбачає, що скляна маса виливається на олово і потім повільно охолоджується і застигає на конвеєрі.

Це дуже трендове скло, яке має великий потенціал і набуває все більше важливості у повсякденному житті. Як у будівництві, так і при виробництві сонячних панелей - там є свої відмінності у прокатуванні, але його активно використовують для збільшення ефективності панелей. Але все одно це розвиток по склу. 

Ми відразу робимо коатінг – покривач, магнетрон, який напиляє частинки металів на скло і робить його більш функціональним і енергоефективним – наприклад, сонцезахисним або з мінімальними втратами тепла.

Для нас це важливо, адже ми віримо, що українські норми і тренди  наближатимуться до європейських. В країнах ЄС таке скло – це вже база: для збереження енергії на південний бік обирають один тип скла, на північний – інший. Вірю, що незабаром цей тренд прийде і в Україну. Адже ця технологія дає можливості робити сучасну архітектуру – дуже красиву, будь-яких кольорів, будь-яких форм, а найголовніше – з сонцезахисними і енергоефективними властивостями.

Скління – це ключове питання, яке треба вирішити. Тому що без скла Україна не може розвиватись стабільно і ефективно, країна не зможе відбудуватись у сучасних трендах. Це буде надто дорого для девелоперів.

Адже сучасні фасади – це в першу чергу скло: конструктивне, енергоефективне, цікаве скло різних форм і кольорів. Фасад це обличчя будь-якої архітектури. І завозити здалеку, проєктувати, замовляти – це завжди виклик.

- Довоєнні потреби України - 45 млн квадратних метрів скла на рік. Яка потужність планується на вашому заводі і на скільки ви плануєте покривати загальні потреби?

Завод проєктується з потужністю печі 800 тонн на добу. Це означає, що на виході будемо мати близько 675 тонн на день готового продукту.

Сьогодні Україна імпортує щорічно 24 млн квадратних метрів скла. Цей  завод буде виробляти 25-26 мільйонів. Але ми віримо що після закінчення війни попит стрімко зросте і потрібно буде 40-50 млн, як і до війни. Тобто одна виробнича лінія покриватиме вже половину потреби.

Щоб вирішити цю проблему, ми проєктуємо завод одразу на дві лінії. Тому можливо ми одразу як тільки  війна закінчиться, почнемо працювати над запуском другої лінії. Головне зараз – збудувати і запустити першу.

- Ви раніше заявляли, що через 10 років завод коштуватиме 1 мільярд євро, це з врахуванням другої лінії?

Так. Якщо враховувати, що дві лінії, кожна лінія по 250 млн євро, то це вже 500 млн євро – це тільки по собівартості. Нова лінія вимагатиме фактично будівництва нового заводу. Просто, він буде поруч і використовуватиме транспортну інфраструктуру існуючого заводу.

Всі інше потрібно буде створювати окремо. З часом, ми додамо цехи подальшої переробки скла, наприклад, з виготовлення автомобільного скла, дзеркал, загартування, спеціального багатошарового скла, скла для сонячних панелей тощо.

Коли завод вже буде виготовляти продукцію, з переробкою, складами, обіговими коштами – думаю, він коштуватиме 1 млрд за 10 років.

Але головне, що завод дозволить заощадити країні лише по одній виробничій лінії 200 млн на рік. Це і економія на логістиці, оскільки це буде український виробник і держава не буде купувати мільйони тонн скла за кордоном. Окрім того, це буде українська сировина, українські податки, робочі місця і зарплати. Завод створить понад 400 нових робочих місць.

- Що для вас особисто значить цей проект?

Для мене, по-перше, це символ відбудови, тому що відбудова має починатись зі своїх якісних матеріалів. Пригадую, Wall Street Journal написало про те, що війна – це розбиті шибки, тому відновлення країни має починатись із вставлених нових вікон. Коли для цього будується завод, це значить, що українці вірять в майбутнє, відбудову майбутнього своєї країни. Для мене це дуже символічно.

По-друге, це буде наш найбільший наш завод. У мене й команди направду велика експертиза у будівництві проєктів з нуля. Це досвід, який реалізовувався протягом років у проєктах різного масштабу.

По-третє, він зробить Україну конкурентною з усіх боків і дає поштовх цілим індустріям – будівництво, новітні технології, автомобілебудування, броньоване скло, енергоефективне скло. Це знаково, що ми нарешті зможемо мати свій завод і сучасне якісне скло.

Четверте – ми зробимо все, щоб це був найсучасніший склозавод у світі. Останній завод по склу Guardian Glass збудували у Польщі. Наше завдання – збудувати ще кращий. Ми введемо найактуальніші розробки і впроваджуємо все, що є у найкращих виробників обладнання та технологій у світі – у голландців, німців, італійців.  

Та й за сумою інвестицій й рівнем впливу на економіку країни це буде найбільший індустріальний проєкт в Україні. Через років десять світ чекає шалена конкуренція серед виробників якісного скла. Ми розуміємо тренди ринку, основні напрямки розвитку, тому вирішили насправді будувати завод майбутнього.

"Після склозаводу в Україні почнуть будувати і новий содовий завод" 

- Чому для будівництва заводу NovaSklo обрали саме Житомир?

Це справді невипадково. Тут є три складові. По-перше, в Житомирі є доломіти, необхідні для виробництва скла. По-друге, він логістично близький до Києва і до всіх переробників.

По-третє, підкупила зацікавленість місцевої влади. У нас була допомога і від мера, і від губернатора, були зустрічі з фахівцями обленерго – тому що це дуже енергоємний проєкт. І підключення до відповідних потужностей газу й електрики було дуже важливо.

Саме активна лідерська позиція житомирян дуже сприяла тому, щоб вибір впав саме на Житомир. Колишній мер Сухомлин Сергій Іванович навіть їздив зі мною презентувати проєкт в Берліні на великому івенті URC2024.

Та надважливо була й значна міжнародна підтримка Міністерства економіки, яке активно сприяло просуванню українських інвестиційних проєктів в Берліні. Там було багато інвесторів, банків, представників західних інституцій, всі великі фонди. Активна позиція місцевої влади завжди приймається на таких зустрічах позитивно. Насправді хочеться відмітити, що позиція Міністерства та зокрема Міністра економіки Юлії Свириденко дуже допоміжна для розвитку нашої інвестиційної привабливості.

- Не секрет, скільки коштувала ділянка? Як її обирали? Адже для виробництва потрібна чимала площа.

Це дуже складний інфраструктурний об’єкт.  Тому у нас були дуже високі вимоги до ділянки. По-перше, по площі  вона мала бути мінімально 35 гектарів. Тут дуже потрібна електрика, газ високого тиску (7 тис. кубів на годину), вода. Весь комплекс складний і ми маємо вписати в інфраструктуру. Тому допомога місцевої влади дуже потрібна.

Важливо було, щоб була неподалік траса і залізниця. Адже з одного боку ми плануємо підвозити пісок колією, з іншого боку має бути хороша дорога або об’їзна для того, щоб вивозити майже 700 тонн скла на добу.

Щодо ціни на ділянку, її розташування, наразі ми не можемо ще до кінця розголошувати інформацію. Більше повідомимо, коли завершаться дозвільні процедури на ці ділянки.

- А з чого ви збираєтесь виготовляти скло? Не секрет, що через російське вторгнення сьогодні в Україні соди немає: через російське вторгнення ми втратили Кримську соду та родовище на Донбасі.

Головне, що в Україні є пісок – він є найвагомішою складовою у виробництві скла. Причому він в Україні є дуже високої якості. Одну з ліцензій ми теж придбали. Є пісок і в Харківській, і в Чернігівській, і в Дніпропетровській області, де у нас є доломіти – їх використовують для зниження температури плавлення і поліпшення якості скла.

Так, є проблеми з содою. Тому що ми втратили Кримський содовий завод і лисичанську соду, хоч вона гіршої якості. Звичайно ми будемо завозити, але по вазі складників вона займає всього 4%, щоправда, вона найдорожча. Але деяким країнам доводиться навіть пісок завозити – а це набагато більші масштаби, ніж сода.

З іншого боку, я впевнений, що після запуску нашого виробництва в Україні почнуть будувати і новий содовий завод. Тому що вапняки в Україні є, і непоганої якості. Звичайно, це теж капіталоємний проєкт, можливо, навіть дорожчий, ніж склозавод.  Але потреби в соді є великі. Її бракує і в хімічній промисловості, і в металургійній, і в скловарній. Можливо, з часом ми будемо ініціювати цей процес.

- Як ви вирішуєте запитання з підведеннями комунікацій? Адже виробництво дуже енергоємне.

Висока енергоємність – це одна з причин, чому багато років було складно збудувати такий завод в Україні. З іншого боку це була стратегія Росії і Білорусі – постачати нам дорого газ і готове скло – щоб продовжувати нашу співзалежність і щоб такий важливий продукт невигідно було виробляти в Україні.

Більше того, заводи навіть побудовані близько до кордону, щоб легше було доправляти до нас товар. Але ми маємо бути незалежними у тому числі й у виробництві скла. Згадайте, у нас ще у 2022-23 роках багато скла заходило з Білорусі.

- Чи є достатньо фахівців в Україні на такий високотехнологічний проєкт? Чи будете залучати кадри з-за кордону?

Знайти фахівців справді було проблемно. Довелося збирати людей по всьому світу, починаючи з Азербайджану, Узбекистану, Німеччини. Пробуємо залучати в команду українців, які виїхали за кордон.

Але фахівці з виготовлення флоат-скла – це окрема каста, їхня кількість була завжди обмежена. І ще звісно треба навчати людей – це один з викликів для нас. Ми домовляємось із постачальниками, що вони надсилають нам мінімум 18 людей на рік, які будуть працювати тут постійно – допомагати і навчати наших працівників.

Ще когось ми будемо навчати за кордоном на їхніх заводах. Зараз це один із складних процесів перемовин, тому що європейські скловарильні заводи якраз відмовляються пускати нас на навчання, бо вважають нас конкурентами. Тому швидше за все будемо навчати десь далеко – це або Бразилія, або Саудівська Аравія, можливо, Азербайджан.

- Скільки ви інвестуєте в завод? Хто ваші партнери – вони з України?

 - На першому етапі ми подаємося в нашу українську структуру Укрінвест. Також ми подали заявку в DFC на фінансування. І коли цей проєкт буде затверджений, тоді ми спробуємо податися на європейські гранти.

Я зараз не можу розголошувати, от у нас на фінальній стадії вже підписання всіх партнерів, і до кінця року ми анонсуємо про партнерство. Наразі можна сказати: 80% equity – українські партнери.

- На першому етапі який об’єм інвестицій потрібен?

85 мільйонів євро. Це будівництво, організація інфраструктури, передоплата по обладнанню – 15%. Інші 85% фінансує європейська експортна агенція.

- За скільки років завод себе окупить? І чи є розрахунки, скільки завод може давати прибутку на рік?

Прогнозована окупність – 6 років. Але мені здається, що можна зробити це і раніше, якщо війна закінчиться і різко зросте попит на будматеріали.

- Коли може бути запущено завод і чи будуть особливі заходи безпеки під час війни?

Це для мене такий виклик, тому що ми не хочемо боятися. Поки що півроку буде проєктування. Після цього почнемо будівництво. Звичайно, дуже хотілося, щоб війна закінчилась у наступному році.

Повний строк будівництва складає три роки. Запуск заводу заплановано у 2027 році.

- Як взагалі сьогодні скло котується у світі? Зростає попит, тобто його вигідно виробляти?

Так, ми аналізували це, порівнюючи Україну з Польщею. У поляків шість разів більший розхід скла на людину, ніж в українців. Тому в заводу великий потенціал. Я все ж таки вірю, що Україна буде членом Європейського Союзу, тоді до нас прийдуть нові стандарти, попит точно збільшиться і Україна отримає фінансування на відбудову.

Ми маємо шанс створити модерну країну із сучасною архітектурою, енергоефективними технологіями. Це будуть лікарні, школи і заводи, і офіси, і сучасні житлові комплекси. Усе це потребує скла.

"Як казала моя мама: очі бояться, а руки роблять"

- На скільки успішний ваш завод "Фіднова", який переробляє тваринні відходи у Буську? Це вигідно робити в Україні? 

Завод успішний, у тому числі фінансово, але головне – це те, що ми забираємо з ринку відходів ці екологічні бомби, токсичні захоронення по всій країні. Що з ними тільки не робили – і закопували, і спалювали.

Зараз ми побудували логістику, забираємо ці відходи у птахофабрик, м'ясокомбінатів. Переконаний, це значний внесок для нашої екології. По-друге, ми на цьому заробляємо, причому заробляємо валюту.

- Що виробляєте завод і куди продає?

Це вторинна переробка: виробляємо протеїни, кістково-м’ясне борошно, жир, далі будемо виробляти біодизель, тобто чимало продукції з доданою вартістю. І знову ж таки важливо, що повертаємо циркулярно в економіку купу відходів.

- Скільки завод переробив за час існування?

Зараз переробляємо 150 тонн відходів на добу. Це все могло закопуватись і гнити в землі. Наступного року, думаю, вийдемо рівень на 200 тонн.

- Є чутки, що Ви збираєтесь і другу лінійку будувати?

Так, ми вже купили землі і будемо або в січні, або в лютому презентувати будівництво заводу в Черкаській області.

- Скільки загалом Ви заводів збудували за час війни?

З 2014 року склозавод буде восьмим. Ми збудували "Форест Технолоджі" (Forest Technology) на Житомирщині, Житомирський картонний комбінат, BEEHIVE, який виробляє на експорт гомогенізований монофлорний та поліфлорний мед, «Фіднова» та Sem Ecopack на Львівщині.

- Наскільки було важко починати все з нуля, зважаючи на те, що вам довелось втратити шахти і заводи в Луганську після захоплення росією українських територій у 2014?

- Хтось подивиться збоку і скаже, що це неможливо. Але як казала моя мама: очі бояться, а руки роблять. Головне, щоб був класний проект, важливо, щоб ідея надихнула людей. А далі залучаєш партнерів – чи фінансових, чи тих, хто готовий будувати.

- У нас є коло людей, які готові вкладати, бачать, що це може бути успішним. Раніше було важче, коли ніхто не вірив ні в країну, ні у виробництво, бо легше було заробляти у спосіб "купи-продай". Та я вірю, що наше майбутнє – за виробництвом.

- А ви оцінювали втрати, яких зазнали? Зараз вже можна подаватися в міжнародний реєстр збитків.

Це як мінімум 100 мільйонів доларів, можливо і сотні. Залежить, як усе оцінювати: по активах чи по капіталізації. Але ми втратили усе, що набудували за 15-20 років - і заводи, і шахти. Напевне, шахта була найскладнішим високотехнологічним об’єктом, в яку я вклав вісім років. Ми тільки її збудували – і раптом війна.

Звичайно, чекаємо, коли це буде запущена процедура відшкодування. Проте зараз навіть не хочу про це згадувати, тому що я це все списав. І де поховане повернеться, це буде чистий плюс.