Війна за форму для ЗСУ: як "Текстиль-Контакт" бореться з імпортерами та тінню

Про чорний піар та атаку силовиків на бізнес

Навесні ви повідомили про існування кримінального провадження відносно вашого бізнесу і заявили, що це нісенітниця та намагання тиснути на підприємство. В якому стані ці провадження сьогодні?

— Наші юристи натрапили на цю інформацію у відкритих джерелах, а саме в реєстрі судових рішень. Звісно, в ухвалі Печерського райсуду  імена були замінені на знеособлені “ОСОБА№”, але через деталі було точно ясно, про кого і про що йде мова.

На сьогодні наші юристи не мають можливості ознайомитися з матеріалами справи, бо ми не визнані стороною процесу. Ні мене, як засновника, ні когось з керівників компанії ще не викликали до Державного бюро розслідувань.

Наприкінці березня цього року я навіть через свою сторінку у фб звернувся до очільника ДБР з проханням об'єктивно розібратися в справі. Ми готові до співпраці зі слідством, якщо дійсно йде пошук істини, а не використання правоохоронців недоброчесними конкурентами. Сподіваюсь, що ситуація розвивається у справедливому руслі.

Вважаю, що такі звинувачення доброчесним та надійним українським виробникам вигідні тільки імпортерам речового майна для ЗСУ. В останні роки, що цей ринок став дуже цікавим для китайських, в'єтнамських, турецьких фабрик. Вони почали заходити на цей ринок через якісь незрозумілі українські компанії, непрофільні та такі, що не є виробниками. Продукцією декларували як відповідну ТУ МОУ, давали ціни навіть нижче, ніж собівартість якісної продукції, а потім намагалися постачати продукцію незрозумілої якості.

Дуже поміркована та зважена відповідь.

— Я не замовчую обставини. Я раніше вже називав прямо назви компаній за зацікавлені сторони, що намагаються тиснути на нас чи маніпулювати під час державних закупівель. Наразі держзамовлення на військову форму велике. Це ласий шмат, особливо для нечесних ділків, що можуть максимізувати свої прибутки шляхом зниження якості. Частину коштів вони витрачають на чорний піар та на підкуп чиновників.

Ми очікуємо, що обіцянка нової прем'єрки про мораторій на перевірки спрацює на нашу користь. Чесному бізнесу дадуть змогу спокійно працювати, а постачальників неякісної продукції зупинять процедури державної прийомки.

Ви дуже активні в публічному просторі. Допомагає це протидіяти чорному піару та тиску на бізнес? Порекомендуєте таку стратегію іншим?

— Не просто порекомендую, а буду наполягати на обов'язковості таких дій! Дивіться, в Україні, хто б там що не казав, але існує інститут репутації. Тож ігнорувати, коли хтось паплюжить ваше чесне ім'я особисто чи розповсюджує наклеп на бізнес – небезпечно. В нас суспільство дуже чутливе стосовно деяких питань, як, наприклад співпраця з РФ. І якщо не боротися з наклепами та замовними кампаніями, то у важливий момент спільнота вас не підтримає. І це буде початком кінця.

Мені вже вдалося відбити декілька інформаційних атак, тож можу дати декілька порад, як це найкраще робити. По-перше, треба бути правдивим, з брехнею за допомогою іншої брехні боротися дуже небезпечно. Тож треба бути готовим до публічності.

По-друге, коли роблять інформаційний вкид, то можуть робити це через інфопомійки (на такі публікації не завжди варто звертати увагу), а можуть  задіяти якесь поважне медіа чи людину з доброю репутацією. Щоб потім використати їхні публікації у подальшому розгоні теми по соцмережах, інших ЗМІ й таке інше. Треба йти до цих ЗМІ чи інфлюєнсерів і доводити свою правоту. Ми мали обидва випадки: блогера використали, надали йому сфальсифіковані документи, та ще був випадок з найбільшим по охопленню загальноукраїнським ЗМІ. Ми їм довели свою правоту і публікації були спростовані.

Звичайно, що неможливо достукатись до кожної анонімної "помийки", але це і не треба.

І по-третє – треба бути персонально активним у медіапросторі. Я обрав для себе для цього Facebook, спілкуюсь з авдиторією регулярно, вже маю понад 70 тисяч підписників і це дуже добрий репутаційний інструмент.

Але ж це витратно, хоч і не по грошах, але по часу.

— Так, але альтернатив немає. Все одно рано чи пізно доведеться захищати себе та власну справу. Такі в нас умови.

Ініціатива Маніфест 42, де ви є одним з засновників, вас не підтримала у боротьбі? Вона ще жива?

— Так, вона жива і вона ще скаже своє слово. Просто це неформальна структура, її фаундери – зайняті люди. Щоб вона працювала на регулярній основі треба формувати апарат, щоб були люди, які займаються цим щоденно і системно. Сподіваюсь, це станеться.

Про держзакупівлі військової форми та імпортерів

Якщо відкинути тиск через правоохоронні органи, просто з бізнесової точки зору, чи не є імпортери ефективнішими, ніж вітчизняний виробник? Чи вигода для держави від завантаження українських виробництв варта різниці в ціні?

— Я наполягаю на тому, що за умови однакової і високої якості імпортери не здатні сформувати ціну суттєво нижчою за українського виробника. Крім того, частина виробників, що спираються, наприклад на в'єтнамські потужності, не можуть дати високої якості. Турецький легпром – дійсно потужний і може постачати якісну продукцію, але ціна буде така ж плюс-мінус, як у наших виробництв.

Але, третина грошей, що "Текстиль-Контакт" отримає від держави він майже одразу поверне податками в держбюджет. З наступних двох третин будуть виплачені зарплати, які також оподатковуються, будуть оплачені послуги підрядників, енергетиків та інших – і там також будуть податки на користь держави. Тож я впевнений, що власне виробництво – поза конкуренцією з погляду державного інтересу.

Є думка, що ціна форми просто дуже завищена. І імпортер може просідати по ціні без зниження якості. Тобто опоненти з вами не згодні

— Ця теза – маніпулятивна. Ціна військової форми висока не через наші апетити, а через високі вимоги до неї та процедури. Кожна партія, не одноразово, а кожна партія форми, проходить три перевірки на якість і відповідність. І це дороге задоволення. Одна експертиза – 250 тисяч гривень. Вимоги до якості однострою набагато вищі, ніж до цивільного одягу. Це все формує ціну.

Зараз через американські тарифні війни виробництва з Китаю, та й з інших країн, інтенсивно шукають нові ринки, нові замовлення. Їх дії зрозумілі, але розрахунки не залишають їм шансів у чесній конкурентній боротьбі з нами.

Про бізнес ТК-груп та про долю української легкої промисловості

Які плани групи до кінця цього року і чи є плани на 2026 рік?

— Ми продовжуємо розвиток, але тут складно казати про жорсткі плани з прив'язкою до часу. Поясню чому. Хоча ми й не заморожували розвиток під час війни, але ми очевидно існуємо у великій невизначеності. Ми розвиваємо виробництво, проте через повітряні атаки дуже ризикуємо, а енергетичні проблеми можуть суттєво порушувати строки реалізації планів.

А завершених та розпочатих проєктів в нас багато. Ми за 2023-2024 роки стартували виробництво нетканих матеріалів, запровадили лазерний розкрій, цифровий друк на тканинах, розпочали виробництво в'язаних виробів, купили в Польщі цілу фабрику, яку на 65 фурах привезли до Чернігова, де її монтуємо. Лише цей проєкт коштував понад €1,8 млн. Серйозні плани маємо по роботизації виробництв, що вчетверо підвищують продуктивність праці. Запустили нові швейні фабрики в Лубнах і в Борисполі. І це ще не все.

Загалом по всій групі "Текстиль-Контакт" ми інвестували у виробництво $15 млн тільки під час повномасштабного вторгнення у 2022-2024 роках. За ці ж роки ми заплатили 1,1 млрд гривень податків. Це, я вважаю, дуже велика цифра, бо це, якщо брати податкове навантаження, це 14% від нашого обсягу. Це приблизно 250-300 тисяч гривень в рік ми платимо податків на одного співробітника.

Зупинятись не збираємось. На це впливатимуть лише зовнішні чинники, як, наприклад готовність банків кредитувати наш розвиток.

Головний план на 2026 рік – нарощувати експорт.

Ви кредитуєтесь в українських банках, чи на Заході?

— В українських. Ми дуже закредитовані, але без цього розвиток не можливий. Звичайно, що зараз це дорого і страхувати воєнні ризики ми не можемо.

Щодо того заводу, що ви релокували з Польщі на Чернігівщину. Коли очікується старт?

— Сподіваюсь, що встигнемо до кінця 2025 року. Є певні складнощі, бо ми не змогли, наприклад привести з Польщі спеціалістів по монтажу та наладці. Робимо це "по телефону".

У 2024 році ви купили взуттєву фабрику на Черкащині. Проєкт працює? Ви масштабуєте його?  

— Фабрика в Чигирині є, ми зайшли зі своєю інвестицією в цей проєкт під час війни, коли фабрика зупинилась. Зараз намагаємось напрацювати пакет замовлень, щоб вона стабільно працювала.

Раніше ви казали, що у 2023-24 роках ви 15% доходу формували з експорту. Стало гірше?

— Так. Станом на сьогодні експорт в структурі наших доходів займає лише 5%. Це пов'язано з тим, що згорнуто багато міжнародних програм допомоги, де ми виграли свого часу тендери та були постачальниками. Це глобальна історія, це тендери ООН, ЮНІСЕФ, USAID. Фінансування по ним впало до 90%, тож ми втратили замовлення. Взуття також ми постачали по цих тендерах.

Проте ми не збираємось згортати експорт. Навпаки – це один з наших пріоритетів. Ми маємо дочірнє підприємство у Вільнюсі, яке просуває наші продукти в країнах Скандинавії, Балтії та у Нідерландах. Ми і сконцентровані на B2B сегменті – постачаємо робочий одяг, домашній текстиль пропонуємо мережевому ритейлу. Але також хочемо запустити інтернет-магазин в ЄС.

Взагалі, країни Європейського Союзу – пріоритетні в нашій експортній стратегії. Цей напрямок розвивається дуже повільно в тому числі через складні європейські регуляції. Ринок вони свій захищають, на відміну від нас.

Сьогодні у всіх сферах бізнесу можна почути про нестачу робітників. А як у вас з кадрами в "Текстиль-контакті" та й взагалі в галузі?

— Є дефіцит кадрів. І так – по всіх ланках. Дійсно, частина людей виїхала з країни. Десятки наших хлопців з "ТК-груп" – у війську. Тож ми шукаємо робітників і в перспективі не бачимо альтернативи залученню трудових мігрантів.

Це чутливе питання і може викликати негативну емоційну реакцію у суспільстві, тому поясню. Ми потребуємо кваліфікованих кадрів. В нас така специфіка, що навіть вантажники є носіями специфічних знань.

Іноземці готові їхати у воюючу країну?

— Залежить від країни. З Польщі, як я вже казав, навіть в командировку – ні. А ось з Узбекистану чи з Бангладеш – так. В нас вже колись працювали 10 іноземців, спеціалістів текстильного виробництва. Працювали дуже добре. Ми плануємо розпочати такий пошук і зараз. Хоча це непросто. Треба і облаштувати їм гуртожиток і оформити їхнє перебування в Україні.

Легпром вважається галуззю для країн, що розвиваються. Так це було раніше. Китай, Бангладеш, В'єтнам, Туреччина. Чи перспективна ця галузь для України?

— Вважаю, що так. І є два фактори, що сприяють нам. По-перше, технології розвиваються, тож виготовлення тканин та одягу стає конкурентним і в більш заможних країнах, ніж згаданий Бангладеш. По-друге, ми дуже близько знаходимося до великого преміального ринку – ЄС. Можемо швидше реагувати на потреби, швидше постачати. Ставити хрест на легпромі зарано. Навіть за умови росту зарплат в Україні. І так, ми враховуємо, що ми конкуруємо за робітника з ринком праці Євросоюзу.

Легпром не тільки іконічна галузь для країн, що розвиваються, але й відома тіньова. Скільки виробництв в Україні працює поза увагою податкової?

— По моїх оцінці, десь 50%. Є імпортери, що контрабандою імпортують тканини та готові їх оперативно доставляти до дверей будь-якого виробництва. Такі Cargo компанії навіть не намагаються сховатися, а відкрито беруть участь у галузевих виставках, рекламують себе в інтернеті.

Є багато виробництв, про які навіть не скажеш, що вони працюють в тіні. Це не якісь підвали, а великі цехи. Вони шиють майже все. Потім їхня продукція продається через великі гуртові ринки, самі відомі з яких Барабашова в Харкові, 7 кілометр в Одесі і Хмельницький ринок. 

Є цілі регіони, які спеціалізуються на тіньовому відриві з контрабандних тканин, і ми не можемо конкурувати з ними ціною. Бо наша собівартість просто з урахуванням 20% ПДВ вже буде трохи вища за їхній продажний прайс.

Легальний сектор працює зараз лише там, де потрібні документи, підтверджений для перевірок ПДВ, де тільки безготівкові розрахунки.

Побороти це можна тільки в рамках всієї держави. На регіональному рівні всі намагання навести порядок закінчуються репресіями проти ініціаторів відбілювання. Бо хоч тіньовий бізнес працює поза увагою податкової, але не в таємниці від людей з владними повноваженнями.

До речі, про це є трагікомічна історія часів президентства Януковича. Приватному бізнесу було тоді дуже важко. Нас ставили в умови без вибору і відстоювати себе було вкрай тяжко. Але, "смотрящі" тоді так закрутили гайки і для тіньовиків, що вони хабарів платили на митниці співставно з білим бізнесом, хоч ми ці гроші платили у держбюджет. Тож був період, коли в нас дуже динамічно росли оборот та прибутки, бо за ту саму ціну ми могли забезпечити і всю документацію і гроші отримати на рахунок, а не кешем. Через деякий час куратори тіні схаменулися і контрабандистам трохи полегшили життя.

Тож перспективи, ви вважаєте, у галузі є. Можливість для розвитку – також. Але є суттєві проблеми в правовому полі. Чи особисто ви не думали про продаж бізнесу чи релокацію його за кордон, цілком, чи частково?

— Ні. Виводити виробництво я не планую. Хочу розвивати його в Україні. Продавати справу також не збираюсь. Ось варіант з залученням інвесторів, портфельних, чи стратегічних – можливий. В нас вже є проєкти, де прораховано все від запуску виробництва аж до наявних замовлень майбутньої продукції. Але це скоріш за все можливо буде лише після війни.