Сміттєва реформа. Чи стануть українці сортувати відходи після введення нових податків

• Чому Україна не переробляє сміття
• Роздільний збір за рахунок громади. Львівський кейс
• Куди рухатиметься “сміттєва реформа” та чого від неї чекати

Реформа управління побутовими відходами є вкрай важливою в контексті європейської інтеграції України. Ця реформа не створить багато робочих місць та не принесе додаткових коштів до бюджету, але все одно Україні потрібно буде рухатися в бік меншої шкоди навколишньому середовищу та імплементувати європейські директиви, котрі підвищуватимуть плату за запорошення твердих побутових відходів та змушуватимуть Українців захоронювати сміття. 

Сьогодні галузь переробки відходів в Україні практично відсутня. Мешканці українських міст практично не сортують сміття, а компанії з вивозу відходів беруть невелику плату за те, що забирають відходи з контейнерів та вивозять його на полігони твердих побутових відходів. Хоча і тут не без проблем, бо лише невелика частина українських сміттєзвалищ є легальними, а близько 20 тисяч звалищ або стихійні, або перебувають в напівлегальному статусі, коли громада не провела всіх необхідних процедур, а вивозити сміття кудись треба.

Міністерство захисту довкілля і природних ресурсів анонсувало законопроект, який мав би стимулювати українців до роздільного збору відходів. Законопроект передбачатиме впровадження податку на захоронення відходів. При цьому такий податок матиме різні коефіцієнти для тих хто сортує відходи та для тих хто цього не робить. Частину цього податку буде спрямовано в місцеві бюджети за рахунок чого органи місцевого самоврядування зможуть облаштувати місця для збору сміття. 

Підписуйтесь на Telegram-канал delo.ua

Крім цього на початку листопада Уряд затвердив порядок моніторингу об’єктів оброблення відходів, за яким сміттєпереробні підприємства та полігони твердих побутових відходів мусітимуть вимірювати показники стану повітря, підземних та поверхневих вод, ґрунту та вживати заходів для зменшення забруднення навколишнього середовища. В країнах ЄС оператори об’єктів оброблення відходів здійснюють моніторинг або безперервно або періодичного. При цьому плани такого моніторингу, є частиною їх дозвільних документів. Такі ж плани з моніторингу тепер мусітимуть готувати та затверджувати в Мінприроди й українські оператори з переробки відходів, оскільки дозвіл на їх діяльність тепер видаватиметься лише за умови наявності в їх пакетах документів таких планів.

Опитані Delo.ua експерти зазначають, що одне лише впровадження такого податку не стимулюватиме населення до роздільного збору сміття, особливо враховуючи кількість нелегальних сміттєзвалищ та схем з захоронення відходів. Водночас з податком для реформування управління відходами має бути впроваджено цілий комплекс заходів, котрі стимулюватимуть населення сортувати сміття, а бізнес вкладати в переробку та використання вторинної сировини. 

Чому Україна не переробляє сміття

Голова Комісії Київради з питань екологічної політики Володимир Яловий каже, що наразі з 10-11 млн тонн сміття в Україні переробляється лише 3-6%, спалюється 1-2%, а понад 90% вивозять на полігони, що є найдешевшим та найпростішим способом утилізації відходів. 

“Водночас ситуація з полігонами у нас дуже складна. Офіційно їх в Україні близько 5,7 тис., загальною площею 8 тис. га. Крім того, існує понад 30 тис. нелегальних або напівлегальних сміттєзвалищ. 25% офіційних сміттєвих полігонів в Україні переповнена, третина - не відповідає екологічним нормам. Про якісь санітарні норми або мінімізацію впливу на екологію з боку неофіційних сміттєзвалищ годі й говорити”, - каже Яловий.

За його словами, через повномасштабне вторгнення Росії з’явилася ще одна проблема - це величезна кількість будівельного сміття. За півтора року агресії росіяни пошкодили та зруйнували майже 60 тис. об’єктів. 

“На початок літа цього року кількість будівельного сміття сягнула 450 тис. тонн. Лише на Київщині утворилося 185 тис. тонн відходів. Для цього було облаштовано 48 місць тимчасового зберігання будівельних відходів сукупною площею 55 га.  Цю проблему треба також вирішувати. Єдиний варіант, як на мене - сортування, переробка та повторне використання будівельного сміття при зведенні нових об’єктів. Прецеденти в Україні вже є. Наприклад, французька компанія Neo-Eco за таким принципом почала відновлювати житлові будинки у Гостомелі. Компанія заявляє, що у своїй роботі використовує 75-80% перероблених матеріалів”, - каже Яловий.

Депутат зазначає що, законодавство таких європейських країн, як Німеччина, Данія та Нідерланди,  зобов’язує забудовників у новому будівництві використовувати певний відсоток продукції з переробленого сміття. Над чим на думку Ялового вартувало б задуматися і в Україні.

На думку засновниці компанії “Україна без сміття” Євгенії Аратовської зазначає галузь сміттєпереробки в Україні практично відсутня через економічну недоцільність ведення такого бізнесу. За її словами сміттєпереробний завод в класичному розумінні є підприємством, котре приймає змішані відходи, технологічно обробляє їх, відділяє  вторинну сировину, таку як метали, скло та певні види пластиків, а з залишку виготовляє альтернативне пальне.

“Сьогодні в Україні немає економіки будувати такі заводи, бо інвестори очікуватимуть покриття експлуатаційних затрат на обробку сміття на рівні 30-50, а може й 80 доларів на тонні. Якщо завод хоче 2000 гривень на тонну сміття, а в нас можна захоронити сміття за 200 гривень/тонна, то очевидно що жоден сміттєперевізник не повезе сміття на завод”, - говорить Аратовська.

За її словами, наразі в Україні є близько 6 тисяч офіційних та понад 20 тисяч неофіційних сміттєзвалищ. Стихійні сміттєзвалища за словами Аратовської з’являються з двох причин. По-перше, місцева громада захотіла мати власне сміттєзвалище, але поки не пройшла увесь шлях до нормального облаштування та юридичних процедур. Оскільки варіантів немає, місцева влада часом несанкціоновано визначає місце захоронення куди місцеві компанії звозять сміття громадян. Іншим фактором виникнення несанкціонованих звалищ можуть бути порушення з боку перевізників.

“До початку повномасштабної війни можна було взяти в оренду сміттєвоз, зареєструвати фірму та надавати  послугу вивезення сміття якомусь ОСББ, при цьому не маючи договору на захоронення з офіційним полігоном, облаштувавши несанкціоноване звалище”, - каже Аратовська.

За її словами, наразі в Україні місцеві громади можуть говорити про роздільний збір сміття, ставити контейнери для сортування та намагатися везти такі контейнери на бази пересортовувати. Але оскільки в країні немає фінансового інструменту, щоб покрити витрати на організацію роздільного збору такі ініціативи відбуваються за кошти місцевого бюджету.

“Ти більше витрачаєш, коли ставиш баки, везеш на базу, потім це руками пересортовують працівники, потім ще треба привезти на завод і коли ти продаєш зібрану вторсировину виходить що ти в збитку. Поки немає інструменту фінансування цього збитку з боку виробників упаковки, роздільний збір сам по собі не з’являється. В країнах Європи він з’явився виключно за рахунок фінансової підтримки компаній яких змусили фінансувати інфраструктуру роздільного збору”, -  каже Аратовська.

Роздільний збір за рахунок громади. Львівський кейс

Пожежа яка відбулася на Грибовицькому сміттєзвалищі у 2016 році спровокувала сміттєву кризу у Львові, коли сміття з міста мільйонника на заході України розвозилося по санкціонованих та несанкціонованих сміттєзвалищах по всій країні. Зараз те саме Грибовицьке сміттєзвалище на завершальній стадії рекультивації, а у Львові налагодили роздільний збір сміття.

За словами виконавчої директорки громадської організації Zero Waste Lviv  Ірини Миронової рекультивація у найближчі роки технічна рекультивація полігону в Грибовичах вже майже завершена, а в найближчі роки має завершитися й біологічна рекультивація, коли на місці сміттєзвалища буде шар грунту, трав’яне покриття та облаштована прогулянкова зона.

Разом з цим у Львові налагодили роздільний збір відходів. В залежності від району міста біля будинків стоять три або чотири контейнери для різних типів відходів. Більшість майданчиків мають контейнери для збору органічних відходів, є контейнери для пластику, є контейнери для скла, а також для змішаних відходів.

В місті також налагодили збір органічних відходів куди крім сміття містян йдуть також відходи бізнесу та відходи паркового господарства(листя, гілки скошена трава). Органіка йде на міську станцію компостування, де з неї роблять компост, який можуть придбати фермери та закуповує й саме місто для потреб озеленення.

“Саме органічні відходи при потраплянні на полігон є найбільш небезпечними, бо під шаром інших відходів в безкисневому середовищі вони перетворюються на метан, який є легкозаймистим. Це спричиняє займання полігонів, внаслідок чого горять залишки пластику та інші легкозаймисті речовини. Також метан є досить потужним парниковим газом, який спричиняє зміну клімату”, - каже Миронова.

За її словами, у 2021 році Львів переробляв до 11% своїх відходів. Решту змішаних відходів Львів вивозить на полігони інших громад, при цьому сплачуючи за захоронення відходів до 10 разів більше ніж місцеві.

“Частина львівських відходів потрапляє на полігон у Стрию. Разом з тим захоронення відходів для громади Стрия коштує 130 гривень, а за кожну тонну львівських відходів плата складає 700 гривень. Якраз за цю переплату вдалося покращити стан цього полігону і почати там належним чином здійснювати захоронення відходів”, - каже Миронова.

Куди рухатиметься “сміттєва реформа” та чого від неї чекати

Яловий вважає, що введення податку на захоронення сміття є одним з елементів великої сміттєвої реформи в Україні. Наразі Верховною радою прийнятий лише рамковий закон “Про управління відходами”, котрий є дуже важливим, адже він визначає підходи та врегульовує поняття й терміни.   

Проте депутат зазначає, що вказаний закон - лише початок. Надалі необхідно буде створити чітку ієрархію управління відходами: запобігання утворенню, підготовка до повторного використання, рециклінг, відновлення і т.д. Крім того, потрібно буде, розробити секторальне законодавство про відходи упаковки, батареї та акумулятори, електричне й електронне обладнання, шини, мастила, відпрацьовані транспортні засоби, будівельне сміття тощо. Також треба буде надати необхідні повноваження органам місцевого самоврядування. І вже потім впорядковувати податки й збори. 

“На мою думку, не маючи чіткої законодавчої бази, говорити про податки дещо зарано. Міндовкілля заявляє, що ставки податків на захоронення та розміщення відходів мають формуватися так, аби стимулювати зменшення прямого захоронення несортованих відходів і навпаки – заохочувати до збільшення обсягів сортування та рециклювання. А як підприємцям сортувати, що сортувати, куди потім це сміття відвозити на переробку? Без достатнього законодавчого грунту ці питання відкриті. Тому, швидше за все, частина відсортованого сміття все одно поїде на полігони й за нього все одно доведеться заплатити”, - каже Яловий.

Він зазначає, що реформа не може реально стартувати доки в Україні є лише один повноцінний переробний завод. Мова йде про завод у Житомирі, який відкрили на початку цього року і який ще не працює на повну потужність. Ще кілька заводів у процесі будівництва - зокрема, на Львівщині, Київщині та Закарпатті. Проте Яловий зазначає, що  для того, щоб процес рушив - необхідно хоча б по одному заводу в кожній області. 

За словами Ялового впровадження нових технологій та досортування, за розрахунками фахівців, у середньому збільшать тариф у два рази. Однак завдання законотворців - зробити так, щоб сортувати стало вигідно. Якщо в Україні підвищаться тарифи й штрафи - це викличе лише негатив від реформи.

“Я пропоную піти шляхом Швеції. Там тарифна політика на вивіз сміття була обрана таким чином, що якщо утворювач відходів посортував їх, то заплатить за вивіз менше, ніж той, хто не сортує.  Тобто, якщо не сортуєш - платиш по максимуму. Якщо посортував, припустимо на дві фракції - корисне або не корисне, отримуєш знижку. Якщо посортував ретельно і правильно - крім знижки, сам можеш заробити. З плином часу люди зрозуміють, що сортувати вигідно. І це цілком реально”, - говорить Яловий.

Аратовська також зазначає, що екологічний податок буде лише частиною системи управління відходами. За її словами, метою податку є не тільки зробити захоронення дорожчим, а створити передумови появи сміттєпереробної галузі в України. 

За її словами, для того, щоб при реформуванні галузі з захоронення сміття кінцеве фінансове навантаження не впало на звичайних громадян потрібно одночасно ввести кілька механізмів: екологічний податок, принцип “забруднювач платить”, а також розширену відповідальність виробника. Щодо останнього, то розширити відповідальність виробників мав би законопроект “Про упаковку та відходи упаковки”, котрий був розроблений Мінприроди та опублікований у квітні 2023 року, проте досі не прийнятий парламентом.

“Інструмент розширеної відповідальності виробника полягає в тому, що фінансову та організаційну відповідальність за налагодження системи роздільного збору несуть виробники. Це компанії, які виготовляють щось в папері, в пластику в металі чи склі. Вони мають профінансувати встановлення баків біля кожного будинку. І коли звичайна людина сортуватиме відходи в неї зменшиться кількість несортованого сміття в чорному баку тож вона платитиме за вивіз та утилізацію менше”, - говорить Аратовська.

Миронова ж каже, що через погану роботу системи екологічного контролю в Україні при збільшенні вартості захоронення збільшиться й ризик нелегального викидання відходів в довкілля. Тому важливо щоб разом з податком на захоронення сміття було забезпечено суворе й невідворотне покарання за такі порушення. Це має відбуватися як на рівні домогосподарств, але так само це може бути на більш системному рівні коли компанія перевізник обслуговує якийсь населений пункт і кожну п’яту фуру відходів не довозить до полігону.

“Дуже важливо щоб максимальна частина цього податку залишалася в громадах, щоб податок залишався на місцях, бо саме органи місцевого самоврядування відповідальні за налагодження системи управління відходами”, - каже виконавча директорка Zero Waste Lviv.

За її словами, найбільш актуальною проблема викидання сміття поза полігонами може стати у віддалених пунктах гірських районів. Саме там мешканці не мають укладених договорів з підприємствами на вивіз сміття.  В багатьох таких населених пунктах вивезення сміття відбуваються раз в місяць і його жителя не рідко можуть в кращому випадку вивезти сміття до найближчого населеного пункту де є контейнери, а в гіршому просто викинути на найближчій території. 

“Громада на 12 тисяч мешканців може витрачати до 500 тисяч гривень на рік на те щоби прибирати оці стихійні сміттєзвалища. І пояснити людям що це їхні кошти на які вони можуть підвищити якість життя громади теж дуже непросто”, - говорить Миронова. 

Разом з цим, вона зазначає, що на правильно облаштованих полігонах, одним з елементів обліку відходів є ваговий контроль сміттєвозів: автомобіль зважується коли він заїжджає та коли вже розвантажений. Одним з ризиків при введенні екологічного податку та збільшенні плати за захоронення сміття може бути розвантаження сміттєвозів на звалищах без зважування. На таких схемах можуть заробляти як керівництво звалища, так і ті окремі їх працівники.

“Одним з ризиків при впровадженні екологічного податку буде те, що це буде податок на тих хто дотримується закону, а ті хто неналежно управляв відходами й далі будуть продовжувати це робити, при цьому ціна наживи на порушеннях також зросте”, - каже Миронова.