Вистояти до перемоги. Як живе українська металургія у воєнний час та чого очікує галузь

Минулого року гірничо-металургійний комплекс приніс Україні 22 млрд доларів експортної виручки. В загальній структурі експорту експорт чорних металів склав 20,46% тоді як експорт аграрної продукції склав 18,6%. І якщо 2021 рік був доволі хорошим для українських металургів, то після російського вторгнення вони опинилися в епіцентрі бурі.

Маріупольскі заводи ММК ім. Ілліча та “Азовсталь“ забезпечували виплавку 40% сталі в країні, а після початку російського вторгнення “Азовсталь” перетворилася на фортецю для українських вояків і давала змогу тримати оборону від загарбників. Однак після окупації Маріуполя власники заводів втратили контроль над ними. Зараз продукцію заводів мародерять росіяни, а ту ж “Азовсталь” швидше за все доведеться будувати з нуля. 

Інші підприємства, котрі зараз знаходяться в відносно мирних регіонах завантажені лише частково. Головними причинами цього є логістика, що значно подорожчала через блокаду морських портів, а також ціни на залізну, котрі значно впали на світових ринках через очікування рецесії. 

Настрої в галузі песимістичні, співрозмовники Delo.ua говорять що зараз мова йде не стільки про заробіток, скільки про виживання підприємств. Великою проблемою можуть стати кадри. Багато металургів та гірників або загинули, або зникли безвісти. Є й такі кого вивезли до Росії або ті хто виїхав до ЄС в якості біженця. Щоб втримати колектив металургійні підприємства платять зарплатню навіть тим працівникам, котрі зараз в простої. 

Загалом у 2022 році очікується, що металурги виплавлять лише 6,5-7 млн. тонн сталі, тоді як минулорічний показник складав 21,7 млн тонн. При цьому враховуються мирні січень і лютий тож падіння виробництва через повномасштабну війну доволі значне. Але компанії все ж продовжують працювати, хоч і в збиток. Деяким навіть вдається запускати нові види продукції. 

Однак дорога залізнична логістика не сприяє конкурентноздатності українських товарів. Без морських портів український гірничо-металургійний комплекс не зможе перейти в стабільний режим роботи та продовжить виживати. Одним з варіантів є відкриття морських портів для залізної руди та металопродукції так само як їх на початку серпня відкрили для українського зерна. Однак це питання лежить більше у військовій площині ніж у політичній чи економічній. Тим більше, що росіяни погодилися на зернові коридори лише після значного тиску світової спільноти та після аргументів про голод в країнах Африки. 

З іншого боку наші західні союзники вивели українську металургії з під дії антидемпінгових мит та квотування, що були введені під час хвилі протекціонізму запущену президентом США Дональдом Трампом. Хоч це і не нівелює проблеми з логістикою, але загалом є дуже хорошим прецендентом, особливо якщо звільнення від мит залишать і після перемоги.

Втрати галузі

За словами голови об’єднання металургійних підприємств “Укрметалургпром” Олександра Каленкова, головною втратою галузі від війни є люди, котрі працювали в металургії. 

“З початку війни я чув про багатьох загиблих і пропавших безвісти металургів і гірників. Це найбільша трагедія нашої галузі. Однак з точки зору економіки наша галузь також постраждала найбільше. Ми тимчасово втратили маріупольські підприємства “Азовсталь” і ММК ім. Ілліча, які забезпечували 40% всього виробництва сталі”, - каже Каленков.

За його словами нині на неокупованій частині України працює 6 металургійних підприємств. Але всі вони працюють на мінімумі - середнє завантаження приблизно 15-16%. 

Гірничорудні підприємства сьогодні завантажені в середньому на 25%, призупинили роботу  Південний, Інгулецький та ГЗК АрселорМітталл Кривий Ріг. Це пов'язано з тимчасовою втратою потужних заводів в Маріуполі, а також з тим, що ГЗК та металургійні заводи, які продовжують працювати, розташовані в прифронтових містах — Запоріжжі, Кривому Розі та в Дніпрі. Вони перебувають під постійним ризиком обстрілів й підприємства зменшують виробництво з міркувань безпеки своїх співробітників. До того ж багато працівників галузі служать у лавах ЗСУ.

“Ми вже давно працюємо у збиток, доходи покривають лише 50-80% змінних витрат, навіть коли підприємства завантажені в середньому на 15%. А є ще постійні витрати —  на потреби виробництва, на зарплатню співробітникам та інші. Деяким підприємствам вдається зберегти 100% зарплати, десь скоротили до двох третин, але працівникам продовжують платити, не дивлячись на всі виклики та ускладнення”, - каже Каленков.

Що ж стосується виробничих показників, то за 7 місяців цього року заводи виплавили 4,8 млн тонн сталі, а за ті ж 7 місяців минулого року 12,7 млн тонн. Це на 62% менше ніж за аналогічний період минулого року.

“Слід зауважити, що тут враховані також два місяці роботи до початку повномасштабної війни. Якщо ми до кінця року вийдемо на 6,5-7 млн тонн виробництва, то це буде хороший результат. Минулого року ми виплавили 21,7 млн тонн сталі, тобто очікуємо 30-32% від минулорічного показника”, - пояснює голова “Укрметалургпрому”.

Він зазначає, що у воєнний час пропорція експорту металопродукції та її внутрішнього споживання залишилася такою ж як і до війни: 20% йде на внутрішній ринок, а 80% експортується. Що стосується географії експорту, то через втрату доступу до морських портів, здебільшого українські металурги вивозять продукцію в країни ЄС. В довоєнні роки доля ЄС була  приблизно 30-32% від загального експорту, зараз частка Європи збільшилась до 50-51%. 

Споживання в Україні за січень-липень склало 1,1 млн тонн, із них 0,84 млн т це продукція наших підприємств, а 0,27 млн т — імпорт. 

З закриттям портів для металургійних підприємств суттєво здорожчала логістика

Каленков зазначає, що на об’єми виробництва гірничо-металургійної галузі повпливала кон’юктура на світовому ринку. З середини літа глобальний ринок дещо загальмувався: ціни на залізорудну сировину впали з початку року на 35%, а на металопродукцію на 25%-30%. 

З іншого боку, серйозно ускладнилася та здорожчала логістика.  До початку повномасштабної війни більша частина експорту залізорудної сировини і металопродукції йшла через південні порти, але після вторгнення росіян галузь вимушено переорієнтувалась на західний напрямок через залізничне сполучення. 

“Логістика до західних прикордонних переходів вдвічі дорожча, ніж до південних портів, це пояснюється географією розташування підприємств. Та навіть якщо вантажі довезли до західних переходів, їх ще треба транспортувати по території країн ЄС, потім перевалити в портах. До всього цього додається зростання тарифів УЗ —  з вересня минулого року тарифи на перевезення руди та вугілля підіймали вже тричі — загалом у 2,5 рази, а з липня поточного року на 70% підняли тарифи на транспортування металопродукції. Загалом логістика здорожчала в 4-6 разів. Є також проблеми і з перетином західних переходів, там багато вузьких місць, вагони десятки діб стоять у черзі, що також збільшує логістичні витрати”, - каже Каленков.

Про вузькі місця в залізничній логістиці говорять і в найбільшому українському металургійному холдингу Рината Ахметова “Метінвест”. Саме ця компанія контролювала підприємства - ММК ім. Ілліча та “Азовсталь”, котрі знаходяться в зараз окупованому Маріуполі та зазнали сильних руйнувань через бойові дії.

“Зараз морські порти для продукції ГМК закриті. Експортну продукцію ми вивозимо залізницею через західні прикордонні переходи, пропускна спроможність яких не відповідає попиту з боку українських вантажовідправників. Іншою проблемою є значне збільшення логістичних витрат, зокрема через індексацію залізничних тарифів на 70% наприкінці червня 2022 року, що зробило нерентабельним вагому частку нашого експортного портфеля продажів. Саме через проблеми з логістикою виробництво Метінвесту в Україні завантажено менш ніж на 50%”, - кажуть в прес-службі “Метінвесту”.

В компанії розраховують, що “Укрзалізниця” в партнерстві з державою та західними союзниками України зможе забезпечити збільшення обсягу залізничних перевезень з поточних 1,9 тисячі вагонів на добу до хоча б 3 тисяч вагонів на добу. Це особливо актуально в умовах, коли морські порти заблоковані, а в перспективі очікується збільшення товарообігу з країнами ЄС.

В “Метінвесті” кажуть, що їх українські активи зараз працюють на мінімумі своїх потужностей саме через логістичні проблеми. А повноцінне відновлення виробництва на можливе лише за умови розв’язання питання зовнішньої логістики: відновлення морського експорту з портів України, збільшення пропуску через західні прикордонні переходи.

А в компанії Віктора Пінчука “Інтерпайп”, котра володіє металургійним заводом в Дніпрі, а також виробляє труби та залізничні колеса зазначають, що станом на початок вересня їх підприємства завантажені в середньому на 50% від довоєнного рівня. 

“Безумовно, за ці пів року ми втратили ринки збуту у країнах СНД та суттєво скоротили свою присутність у Середній Азії та на Близькому Сході. Проте влітку нам вдалося поновити постачання до США, відвантажуючи продукцію з європейських морпортів”, - пояснюють в прес-службі “Інтерпайпу”.

При цьому в компанії зазначають, що навіть на час війни вони не припиняли роботу свого  R&D-центра, що розробляє та впроваджує у серійне виробництво нові види продукції, які компанія час від часу впроваджує. Однак з логістичними проблемами зустрілися і тут.

“Зрозуміло, що через морську блокаду чорноморських портів ми вивозимо свою продукцію до Європи автомобільним та залізничним транспортом з подальшою перевалкою через порти ЕС. Так, пропускна здатність західних прикордонних переходів обмежена, тому нам довелося сформувати нові схеми та маршрути перевезень, задіявши автомобільний, залізничний та річковий транспорт”, - говорять в компанії.

Відкриття портів для руди та металу

Каленков каже, що проблему з логістикою могло б вирішити відкриття українських морських портів для металопродукції та зерна за аналогією з тим як їх відкрили для експорту аграрної продукції. Це суттєво здешевило б логістику, а отже зменшило б собівартість і зробило б продукцію українських металургів більш конкурентоспроможною на міжнародних ринках. 

“Я розумію, що це більше воєнно-політичне питання, та слід усвідомити, що відкриття портів для продукції ГМК в першу чергу сприятиме зміцненню економіки України. Відправлення суден із металопродукцією на зовнішні ринки приносить в 1,5 рази більше валютної виручки у порівнянні з експортом зерна. Відкриття портів для продукції ГМК забезпечить притік в Україну близько 600 млн доларів щомісяця, а це в тому числі сприятиме стабілізації курсу гривні”, - каже голова “Укрметалургпрому”.

В “Метінвесті” також зазначають, що відкриття морських портів є для галузі принциповим питанням і без розв'язання цього питання гірничо-металургійна галузь не зможе відновитися до довоєнного рівня.

“Метінвест” експортував залізорудну та металопродукцію до Азії та Європи. Жоден варіант логістики, окрім морської, не зможе забезпечити економічно обґрунтоване виробництво залізорудної продукції та металу, адже зараз через необхідність користуватися виключно залізничним транспортом вартість логістики зростає в середньому втричі. До цього чинника додаються ще й низькі ціни на металопродукцію та руду у світі”, - кажуть в компанії.

При цьому там зазначають, що вирішити для деблокади портів потрібен міжнародний тиск якщо Україна та її союзники не зможуть дотиснути агресора та розблокувати порти, галузі доведеться скорочувати та зупиняти виробництво, що матиме вкрай негативний кумулятивний вплив на суміжні галузі та економіку України загалом.

Питання ренти, тарифів та митної політики партнерів України

В “Метінвесті” зазначають, що проблемою для галузі є рента на видобуток залізної руди, що значно зросла на тлі рекордних цін на залізну руду у 2021 році. Сьогодні ціни на руду в Китаї знизилися до рівня $100-120 за тонну, а вартість логістики до Китаю (якої, до речі, немає в формулі розрахунку розміру ренти) зросла у 2,5 раза. 

“Зараз склалася ситуація, коли ціни, які ми можемо отримати за нашу продукцію на експортних ринках, не покривають витрат, зокрема податків і тарифів, що ми маємо сплатити в Україні”, - зазначають в компанії.

Разом з тим Каленков каже, що стан галузі був би значно легшим якби “Укрзалізниця” дещо знизила тарифи.

“Тимчасове звільнення ГЗК від ренти та зменшення логістичних витрат (за рахунок зниження тарифів УЗ та досягнення домовленостей про відкриття доступу до портів для продукції ГМК) сприятимуть відновленню та нарощуванню виробництва і експорту — в  результаті українська економіка отримає більше валюти, більше податків і зборів, також значно збільшаться обсяги вантажоперевезень Укрзалізниці. Для розуміння, виробництво 1 тонни сталі потребує перевезення 4-4,5 тонн сировини”, - говорить голова “Укрметалургпрому”.

За його словами у зростання тарифів “Укрзалізниці” є доволі об'єктивні причини: обсяги перевезень впали, а постійні витрати залишилися приблизно на довоєнному рівні. Однак цю проблему можна вирішити шляхом направлення матеріальної допомоги від наших західних партнерів на підтримку “Укрзалізниці”, яка сьогодні фактично є напіввійськовим підприємством. 

Крім того, для відновлення виробництва ГМК України важливо безстроково зняти усі торгівельні обмеження на українську металопродукцію з боку ЄС, США та інших країн-партнерів.

Разом з цим в Каленков зазначає, що деяку підтримку для галузі дало скасування квот та мит на українську металопродукцію, котрі були введені під час хвилі протекціонізму західних країн з подачі президента США Дональда Трампа.

Але зважаючи на суттєве падіння виробництва, ефект від цього рішення для галузі незначний. Українські металурги і до повномасштабного вторгнення Росії більш-менш вкладалися у квоти, іноді трохи їх перевищуючи. А зараз при скороченні виробництва говорити, про перевищення європейських квот 

“Було б добре, якби і після спільної перемоги та поновлення нашої промисловості ЄС не повертався до торговельних обмежень, щоб  до українських виробників і надалі ставилися як до європейських, якими ми по суті і є”, - зазначає голова “Укрметалургпрому”.