"Стратегічно нам потрібно готуватися до мультикультурності й роботи з іноземцями", – Марія Абдулліна, "OLX Робота"

Як ви особисто зараз бачите ринок праці? З чим стикаються роботодавці й пошукачі?

- Моє бачення, звісно, формується крізь призму OLX, адже ми маємо доступ до великої кількості даних і до зрізу настроїв великої аудиторії — приблизно 22 млн унікальних користувачів на місяць. Наша експертиза найбільш глибока саме у сегменті блакитних комірців (робітничих спеціальностей), тому моє бачення ринку праці може бути ширшим, ніж просто у межах офісних професій.

Загалом ринок праці переживає поглиблення кадрової кризи. Наприклад, ринок IT значно просів. Спеціалістам стало важче знайти роботу через загальносвітову турбулентність у галузі та стрімке впровадження AI, який частково перебирає деякі функції у людей, водночас створюючи попит на нові навички, яких ще бракує у шукачів.

Ми бачимо, як на ринок виходить велика кількість фахівців, часто з глибокими знаннями, але невеликим досвідом, який був би релевантним до поточних потреб ринку праці. Наприклад, таких фахівців багато у креативній чи розважальній індустрії, і зараз вони стикаються з труднощами у пошуку роботи. Паралельно з цим спостерігаємо поглиблення конкуренції роботодавців за фахівців у виробничому секторі. Якщо раніше не вистачало слюсарів чи токарів, то тепер дефіцит охоплює ширший спектр професій: трактористів, операторів машин, швачок, зварювальників. Тобто маємо структурну невідповідність, де у певних сегментах маємо надлишок кандидатів, а в інших гострий дефіцит.

Складається враження, що деякі роботодавці остерігаються відкрито говорити про заміну певних процесів автоматизацією, щоб не лякати людей можливістю втратити роботу через передання функцій ШІ. Наскільки цього року посилилися тенденції до автоматизації? Чи є приклади, коли окремі процеси у конкретних професіях вже повністю автоматизовані? 

- Зараз розпочинається фаза, схожа на ту, що була під час епохи індустріалізації. Тоді людей лякали машини, які "заберуть роботу". Але це, навпаки, дало поштовх розвитку економіки. З AI те саме, бо це інструмент, що допомагає оптимізувати рутинні процеси, пришвидшує роботу, відкриває нові напрями. Дійсно, деякі функції AI вже частково замінює, наприклад, у бухгалтерії, аналітиці, рекрутингу. Але це радше про пришвидшення й оптимізацію, а не про тотальну заміну.

Звісно, будуть професії, яким доведеться адаптуватися або перенавчатися. Так, у нашій компанії не було скорочень через автоматизацію. Навпаки, ми набирали людей на критичні ролі й одночасно впроваджували нові рішення.

Якщо подивитись на вакансії, скажімо, копірайтерів, то деякі компанії шукають саме AI-копірайтерів. Можливо, незабаром тексти писатиме ШІ, а людина їх редагуватиме й контролюватиме якість контенту?

- Ні, на цьому етапі штучний інтелект досі виконує допоміжну роль, адже важлива участь людини, особливо через ризики фейків і неправдивої інформації. Навіть AI-копірайтер — це більше про людину, яка працює з AI, контролює, доповнює. Людина має виступати модератором, особливо зараз, коли технології здатні створювати правдоподібний текст, голос, зображення. Тобто AI пришвидшує процеси, допомагає, а не повністю замінює людську працю. Водночас потрібні програми навчання, щоб люди вміли використовувати технології у своїй роботі.

Навіть для невеликих бізнесів уже доступні прості рішення. Варто бодай почати знайомитися з цими інструментами, поступово впроваджувати їх, щоб бути готовими до нової епохи. Це як колись із сайтами: хто не робив мобільну версію, той залишався позаду. Зараз те саме з AI, адже потрібно розуміти, які процеси можна автоматизувати та яка користь від цього для вашого бізнесу.

Щодо шукачів на ринку, то важливо не лише обирати нові професії, а й розуміти, які навички до них можна додати, щоб бути конкурентним у нову епоху. Тому зараз людина має мислити стратегічно. Наприклад, розуміти, яку унікальність кандидат може дати цій професії.

Ви згадали про IT-ринок. Деякі дослідження наголошують на тому, що через труднощі у пошуку роботи кандидати з досвідом знижують зарплатні очікування. Паралельно багато міжнародних компаній скорочують персонал. З чим пов’язана така тенденція?

- Це глобальний тренд. Після COVID-19 був сплеск попиту на IT-послуги, але згодом індустрія просіла через зменшення інвестицій у експериментальні напрями. Великі компанії продовжують розвиток бізнесу, скоротивши деякі проєкти. Потім додалася економічна криза й війна в Україні, яка також впливає на глобальні ринки.

Оскільки Україна є сильним експортером IT-послуг, це не могло нас не зачепити. Додатково впливає й те, що міжнародні компанії вагаються наймати спеціалістів з України через ризики, як-от мобілізація, обстріли, обмеження на виїзд. Усе це позначається на стабільності роботи. Хоча експорт IT-послуг зараз дещо стабілізувався порівняно з минулим роком, зарплатна динаміка залишилася замороженою. Також ми майже не бачимо ситуацій, коли компанії активно "ганялися" за кожним айтівцем. А от у неофісних професіях ситуація інша, адже потрібні руки, зокрема люди з навичками, які неможливо здобути за місяць.

Чи готові роботодавці наймати людей без кваліфікації чи досвіду та навчати у компанії?

- Усе залежить від розміру й платоспроможності компанії. Великі підприємства зазнають значних втрат, коли, наприклад, бракує механіка або електрика, через що простоює виробнича лінія. Тому вони активно інвестують у навчальні програми з підвищення кваліфікації чи перенавчання, співпрацюють з освітніми закладами та розробляють власні професійні курси.

Малі підприємства не мають таких ресурсів. Вони або намагаються шукати вже готових фахівців, або взагалі не можуть реагувати на зміни ринку. Деякі з них, за нашими дослідженнями, заявляють, що у разі подальшого поглиблення кризи їм доведеться закриватися.

А як щодо взаємодії бізнесу з державними програмами для навчання або залучення, наприклад, людей з інвалідністю?

- Так, є державні програми, наприклад, для переобладнання робочих місць. Але малий бізнес ними майже не користується. Причина — недовіра. Вони побоюються, що участь у таких програмах приверне зайву увагу держорганів і призведе до перевірок. Тому державні програми часто сприймаються бізнесом як ризик, а не можливість.

Ми проводили дослідження щодо готовності бізнесу впроваджувати інклюзивні практики. Так, 80% малого й середнього бізнесу не знають про існування таких програм, і коли запитуєш чому, то відповідають: "Не хочемо знати, бо не хочемо мати справи з державою". Тобто легше самостійно встановити пандус, ніж потім пояснювати й звітувати. Бізнес боїться не так допомоги, як перевірок і бюрократії. Тому навіть ті, хто міг би скористатися підтримкою, часто уникають контактів.

Виходить, ми маємо ситуацію, де обидві сторони ніби можуть, але не хочуть зійтися?

- Так. Я люблю цитувати одну відповідь з нашого опитування про інклюзивність: "Між роботодавцем і кандидатом з інвалідністю — сходи". І це буквально так, бо часто людина хоче працювати, але не може навіть дістатися офісу. А роботодавець хоче найняти, але не має змоги переобладнати простір за межами свого підприємства чи офісу. Якщо дивитися глобально, то у країні досі бракує базової інфраструктури для людей з інвалідністю й інших груп, яким потрібне безбар’єрне середовище.

Загалом бізнес дедалі більше відкривається до різних груп населення, які раніше були недостатньо залучені до ринку праці. Наприклад, жінки на традиційно чоловічих професіях, люди з інвалідністю, молодь без досвіду. Це позитивна тенденція, бо дає більше різноманіття на ринку. Але водночас це виклик, бо потребує змін у процесах, додаткових інвестицій, переоснащення, і все це на тлі зниження прибутковості, постійного економічного тиску й воєнних ризиків.

Водночас роботодавцям важко не лише знайти фахівця, а й утримати його. Тому кадрова криза сьогодні — це не просто нестача людей, це багаторівнева проблема, що зачіпає бізнес-моделі, інфраструктуру, державну політику та соціальні очікування.

Поговорімо про вирішення проблеми кадрової кризи через залучення трудових мігрантів. Які основні переваги та ризики цього процесу? Зокрема, бачимо реакцію суспільства, де частина людей занепокоєна конкуренцією на ринку праці.

- Щодо іноземців, то вже стає очевидно, що уникнути цього процесу не вдасться. Демографічно ми не можемо забезпечити економічне зростання лише українцями, які залишилися в країні. А повернення наших громадян з-за кордону стає дедалі складнішим — особливо через те, що багато хто виїхав із дітьми, які вже інтегруються там. Тож стратегічно бізнес і держава мають думати про залучення іноземної робочої сили, особливо на масові робітничі професії.

Але залишається питання, чи готове до цього суспільство? Ми проводили дослідження і отримали неоднозначні відповіді. Результати опитування показали, що більшість людей не бачить великої проблеми у тому, щоб працювати з іноземцями. Але упередження є. Серед основних перепон: мовний бар’єр, культурні відмінності та конкуренція за робочі місця. На першому місці саме мова і культура. Тому головне у питанні залучення іноземців на український ринок праці — навчитися працювати з цими викликами та, з одного боку, навчити сприймати культуру інших націй, з іншого — будувати процеси інтеграції іноземної робочої сили таким чином, щоб вони не були деструктивними.

Як ви бачите розвиток ринку праці у 2025 році? Що може змінитися у позитивному та негативному сенсі?

- Я очікую активного залучення всіх можливих ресурсів, а саме людей різного віку та досвіду, адже дедалі частіше роботодавці будуть знижувати вимоги до кваліфікації. Зарплати зростатимуть у дефіцитних професіях і знижуватимуться там, де кандидатів багато — це нормальна логіка ринку.

До кінця року глобальних проривів не очікую. Але стратегічно нам потрібно готуватися до мультикультурності, до роботи з іноземцями і розуміти, як це вплине на компанії, суспільство, економіку.

Яка роль у цьому процесі держави та роботодавців? Це має бути інформаційна кампанія чи щось інше?

- Це довгий процес формування освіченості. Однією рекламною кампанією тут не обійтися, адже люди мають розуміти, як працює економіка, чому залучення робочої сили з різних країн важливе. Тобто потрібні практичні меседжі про те, як це впливає на відбудову, на розвиток — ось що важливо. Загалом українці вже мультикультурні, але це потрібно підтримувати й правильно доносити. Це має бути не пропаганда, а саме освіта, тому що освічені люди менш схильні до ксенофобії й агресії. Освіта — це фундамент для здорового суспільства.