Кінотеатрам у ТРЦ буде несолодко, кіно йде на платформи - Людмила Горделадзе, "Жовтень"

На початку вересня найстаріший київський кінотеатр "Жовтень" відзначить своє 90-річчя. А на початку 2000-х його директором стала Людмила Горделадзе, яка зуміла знайти для кінотеатру, що ледве виживає за рахунок оренди, унікальну нішу. Сьогодні кінотеатр має баланс мейнстриму, фестивального та артхаусного кіно і, що важливо, є свій глядач.

Те, що екосистема — це не просто гарні слова, а дієва сила, і витрачені на це ресурси не були марними, позначалося складні моменти в житті кінотеатру. Акції громадськості на його захист допомагали керівництву боротися з тими, хто намагався отримати у свою власність такий ласий шматок, як будівля у центрі столиці. Особливо яскраво важливість свого кола глядачів виявилася після сильнішої пожежі у "Жовтні" восени 2014-го, коли від будівлі залишилися лише стіни. Тоді масштабні акції киян, серед яких були й профі з PR-комунікацій, врятували кінотеатр, змусивши міську владу профінансувати його відновлення, при цьому волонтери першими почали розчищати згорілі кінозали.

Що сьогодні допоможе кінотеатрам вести бізнес у ситуації великих змін, коли формуються нові правила гри в кіноіндустрії, задані трансформацією стратегій таких мейджорів, як Disney та Warner Bros., та виходом на ринок Amazon, коли бурхливо зростає Netflix та інші платформи, у тому числі локальні ?

Підписуйтеся на YouTube-канал delo.ua

Про майбутнє кінотеатрів та неминучі трансформації бізнесу в інтерв'ю Delo.ua розповіла Людмила Горделадзе, менеджер кіно та ТБ , засновник компанії "Кіноман" (оператора кінотеатру "Жовтень"), член першого складу Ради з державної підтримки кінематографії у 2019 — 2021 роках, спілки кінематографістів України.

Доходи кінотеатрів зростали, а заповнюваність падала

Людмило, ви у кінотеатральній сфері понад 40 років, і за цей час неодноразово переживали трансформації ринку. Якою є ваша оцінка ситуації, в якій знаходяться кінотеатри зараз? Як думаєте, після пандемії коронавірусу чи повернеться бізнес до тих самих правил гри, тієї ж заповнюваності та зборів, чи вже відбулися незворотні зміни і все буде по-новому?

— Перш ніж говорити про те, як бачу майбутнє кінотеатрів, хочу почати з минулого. Звідки взявся кінотеатр? У 1930-ті роки в Америці та Європі кінотеатри вже ставали обов'язковим елементом структури культурного дозвілля та були дуже успішними. Суть у тому, що це культура й те водночас це культура для масового глядача.

Ця ідея масовості кінематографа була простежена, починаючи з 30-х років в одному з досліджень з погляду ціноутворення та кількості глядачів. Виявилося, що доходи росли (у п'ять разів збільшилися світові доходи кінематографу починаючи з 30-х років), а аудиторія падала, і падала суттєво. Ціна на квитки зростала, доходи кінотеатрів зростали, що Голлівуду дозволяло випускати неймовірну кількість фільмів (адже це абсолютно госпрозрахункова організація). Кінотеатри жили приспівуючи, бо окрім кінодоходів у них ще чудово продавався попкорн.

А глядача стало значно менше. В останні кілька років до 2020 року кількість глядачів трималася плюс-мінус на одному рівні, хоча цей показник був уже набагато нижчим, ніж у попередні роки, а заповнюваність кінотеатрів весь час падала. Так, будувалися нові кінотеатри, відбувалося і відбувається змагання технологічних нововведень — 3D тощо. Все нове-нове-нове, найкраще-краще-краще, а аудиторія падає.

І тут трапився локдаун.

— Так, раптом стався локдаун, і, мабуть, кінотеатрам доведеться переглянути свою стратегію, бо вже зараз зрозуміло, що кінотеатрів має бути ще менше, щоб вони нормально почувалися.

А у "Жовтні" що з відвідуваністю з часу пандемії?

— 2021 року відвідуваність упала приблизно вдвічі порівняно з 2019-м, і це при тому, що вже знято обмеження.

Але "Жовтень" - це не показник, бо глядач все одно ходить за тим специфічним репертуаром, яким славиться кінотеатр: авторське, фестивальне, документальне, мультиплікаційне кіно. Тим більше, що у показі цих форматів конкурентів у Жовтня немає. Останній форпост авторського та фестивального кіно - кінотеатр "Київ" - закрили. Глобально авторське кіно пішло в інтернет.

Сьогодні кінотеатр як місце перегляду фільмів знаходиться у точці неповернення. Попереду невідомість і, можливо, якісь нові шляхи.

Чому поменшає глядачів у кінотеатрах у ТРЦ

У яких кінотеатрів найбільше ризиків втратити глядачів?

— Вважаю, що багатозальникам у торгових центрах доведеться несолодко. По-перше, тому що значно зменшиться потік дорогих блокбастерів, де вони будували свій репертуар. По-друге, тому що ТРЦ перестають бути місцем активного відвідування людей, оскільки торгівля йде в інтернет.

По-третє, мультиплікаційна пропозиція, яка була фішкою багатозальників, втрачає сенс. Так багато фільмів мало хто хоче дивитися. Масова аудиторія готова дивитися на рік кілька фільмів: більшість віддасть перевагу картині для сімейного перегляду. Інші захочуть фільми, які прогриміли на фестивалях.

Тож у кінотеатрах назв буде менше, сеансів буде менше та залів буде менше.

І грошей буде менше.

— Зрозуміло, і грошей буде менше. Але це не завтра, а післязавтра. Кіно не помре, воно розвиватиметься, фінансуватиметься, але зміниться структура кіноринку та структура споживання.

Якщо раніше превалювала затребуваність на великому екрані кінотеатрах, то зараз кінотеатр втрачає свої позиції як головний ринок кіноконтенту, а головний ринок кіноконтенту переходить в інтернет на платформи.

Онлайн забере у нас більшу частину аудиторії, тим більше, що зараз є обладнання для домашнього кінотеатру.

А телебачення?

— Вона залишиться, як і було раніше: другий екран, третій екран. Але це не буде суттєвим доходом продюсерів, а для аудиторії не буде важливим місце перегляду фільму, тому що глядачі дивляться телебачення, як правило, випадково: увімкнули і клацання по каналах.

Навіщо глядач піде в кінотеатр

Чи є рішення, які допоможуть кінотеатрам утримати глядачів залучити нових?

— Мені здається, що дуже зросте інтерес до того самого поєднання "кіно+театр". Враження від кіно можна доповнити вечірнім переглядом — святом, театральним одягом, як це було прийнято в театрі, якоюсь передсеансовою частиною, зокрема творчою зустріччю. Головне — подати цей фільм як подію культурного життя, штучну подію.

Це перегляд відношення до кіно: не як до багатосеансового показу і ти можеш прийти будь-коли (вранці, вдень, увечері), у капцях та шортах. Ні. І тут ти йдеш на свято. І квиток, безумовно, буде дорожчим. Але фільмів, які варті такої вистави, буде дедалі менше. А решта кіно знаходитиме свою реалізацію на стрімінгових платформах, і телебаченні, поки воно живе.

Ми ще сподіваємося, що можна буде продовжувати те саме, що було. Але навряд. Звичайно, можна втиснутись у витратах, і ще якось вижити на тих доходах, які отримають кінотеатри. Але це не може тривати довго, тому що техніка старіє і потрібна буде нова, доведеться оновлювати крісла, а ресурсу для цього не буде.

А показувати серіали у кінотеатрах?

— За кордоном є така практика — показ першої серії, прем'єрний із червоною доріжкою. Але це той самий формат свята. Це чистий PR, залучення уваги до серіалу, а для авторів додаткове задоволення амбіцій: ми це показали, люди у залі дивляться, їм подобається. "Перші ластівки" так показували у нас у "Жовтні". На кількість переглядів на ТБ це мало впливає.

Для кінотеатру це просто додаткова можливість показувати не лише розписані по сеансах фільми, а ще й робити якісь незвичайні творчі речі, які для кінотеатру не дуже характерні.

У цій серії додаткових можливостей є ще й показ театральних вистав. Пам'ятаю, що Жовтень пробував таке робити. Чи є сенс продовжувати?

- У "Жовтні" результат був не дуже. Ось у кінотеатрі "Київ" успішно пройшли британські театральні постановки. А ми показували оперні вистави. Це світовий досвід, так само роблять у Парижі, Лондоні, але не у всіх кінотеатрах, а саме у кінотеатрах артхаусного типу та за підтримки асоціації "Європа-синема".

У нас такі покази не прижилися: вони не були цікавими масовому глядачеві, купували на сеанс 5-6 квитків, тому ми їх скасували. Досвід показав, що для України аудиторія кінотеатру та аудиторія оперної вистави – це різні аудиторії.

Але є ще такий канал грошових надходжень, як оренда, наприклад під кіберспортивні турніри, популярність яких зростає.

- Врятувати рядового Райана. Для чого? Якщо мета - вижити, зменшити збитки, то оренда - чудовий бізнес, можна і коворкінг, і танцювальну студію, і гурток крою та шиття організувати, та хоч платний туалет. Коли я у 2000 році прийшла до кінотеатру "Жовтень", там було до 10 орендарів: продавалися водопровідні фільтри, працювала туристична фірма, якась грантова контора і, звичайно ж, нічний клуб.

Люди із фантазією вигадують, як розширити кількість послуг. Але до чого тут кінотеатр? Тут два різні завдання: одне — вижити, інше — підтримати кінотеатр як формат взаємодії кіномистецтва з глядачем і щоб воно було госпрозрахунковим. Це найважче завдання.

І цей простір для маневру в кінотеатрі буде, як крокренева шкіра: його буде все менше і менше. А як використовуватимуться приміщення кінотеатрів? Звичайно, їх ніхто не висадить, там буде щось інше. Це все інше питання.

Те, що фільми підуть на платформи, допоможе українському кіно стати цікавішим для глядача чи воно загубиться в морі зарубіжних фільмів?

— На жаль, українське кіно не дуже конкурує із західним. Є хороші фільми, але сам кінематограф, як і все європейське кіно, потребує державної чи грантової підтримки.

Європейське кіно має колосальну багатоканальну підтримку виробництва та прокату кіно: від своїх державних органів та фондів, від міжнародних організацій та від Європейського Союзу.

Ми перебуваємо у проміжному варіанті: у нас виробництво підтримується державою, а прокат немає (ну хіба що по мільйону гривень дали від УКФ минулого року кінотеатрам, бо вони просто безвихідно постраждали через локдаун). Жодних податкових пільг немає, крім ПДВ за українським контентом. Це добре, але цього замало.

Мережа "Мультиплекс" відкриває нові кінотеатри.

— Молодці, але ж ми розуміємо, що це все на кредити. Кредити треба віддавати, тож це питання теж непросте.

"Євримаж" відкриває українським фільмам міжнародний ринок

"Жовтень" продовжує свою політику створення екосередовища, яким він завжди славився? Якась трансформація відбувається?

- "Жовтню" 90 років. Це унікальний кінотеатр, який майже ніколи не зупинявся, окрім після пожежі. За роки мого керівництва ми сформували його формат. Сьогодні тут шість залів, що є умовою специфічної репертуарної політики. Ми поєднуємо мейнстрім і так зване авторське кіно. Іноді авторське кіно приносить більше доходів, ніж мейнстрім.

Сьогодні показуємо багато дуже хороших фільмів, тому що локдаун зупинив їхній випуск, тому найкращі тільки зараз виходять на екрани. Крім того, у кінотеатрі відбувається багато фестивалів.

З останніх новин: "Жовтень" прийняли до "Євримажу". Що це йому дало?

— "Жовтень" єдиний в Україні став офіційним членом мережі кінотеатрів "Європа-синема", яку займається "Євримаж" (фонд підтримки спільного кіновиробництва та прокату кінематографічних та аудіовізуальних робіт, створений при Раді Європи. - Delo.ua). Місяць тому ми отримали офіційне повідомлення, що нас не просто прийняли, а зробили це заднім числом – з 1 січня 2021 року. Тепер ми маємо звітувати за роботу цього року і тоді ми отримаємо у них грант, якщо відповідатимемо їхнім вимогам. "Євримаж" - це фонд, який фінансує виробництво європейських фільмів, тому він зацікавлений у мережі кінотеатрів, де ці картини показуватимуть

Вступ до "Євримажу" цікавий для України не тільки тому, що невелику фінансову підтримку отримує виробництво фільмів (наприклад, Олег Сенцов отримав грант на "Носорога", — Delo.ua), але й тому, що ці фільми автоматично потраплять у тисячу кінотеатрів світу , що об'єднує "Європа-Синема". Так ці фільми стають потрібними на міжнародному ринку, їм легше потрапляти на фестивалі. Україна таким чином стає активним гравцем на міжнародному фестивальному та прокатному ринку (наприклад, фільми Валентина Васяновича "Атлантида", Дмитра Томашпільського "Сторонній", які зібрали великий урожай фестивальних призів).

Але все одно це тільки артхаус, ніякий не мейнстрім, його показують не в основних кінотеатрах, що демонструють Голлівуд, а в кінотеатрах, що показують авторське кіно. Наразі повноправним членом цієї спільноти є "Жовтень". У тому ж форматі ми продовжуватимемо працювати. З яким успіхом, побачимо. Ми уклали з КМДА договір оренди приміщення до 2030 року, тож перспектива найближчого майбутнього зрозуміла.

Цього року Одеський міжнародний кінофестиваль пройшов у урізаному форматі – лише з національною програмою. Як вважаєте, наступного року формат міжнародного фестивалю відновиться? І чи потрібний Україні фестиваль національного кіно?

— Міжнародний індустріальний формат повною мірою відновити для Одеси складно. А без цього, наважусь припустити, формат наступного ОМКФ буде під питанням.

Вікторія Тігіпко розпочинала фестиваль у 2010-му, коли для її сім'ї такий культурно-політичний піар був актуальним (її чоловік був зростаючим політиком і потрібна була PR-форма його лояльності до культури). Зараз Вікторія — успішна багатопрофільна бізнес-леді. Вона дала старт Українській кіноакадемії, премії "Золота Дзіґа", інформаційній базі даних DzygaMDB, але головний її фокус - не кіно, а фінанси, інвестиції.

Одеському регіональному начальству сьогодні, очевидно, фестиваль не дуже потрібен. Раніше він був цікавий для залучення туристів, а зараз місто навіть не дуже справляється із літнім туристичним потоком. Фестивальний палац за десять років фестивальної історії в Одесі не збудовано. Фестиваль розміщується на орендованих театральних майданчиках, які потрібно спеціально адаптувати для кіномистецтва.

Цього року, мабуть, через дефіцит ресурсів, на урочистому відкритті кінофестивалю не показали фільм. Червона стежка була, а фільму не було.

ОМКФ для успішного розвитку потрібно не просто особу проекту, а його мотор. Людина авторитетна у міжнародному кіносередовищі, для якого фестиваль — справа життя.

Наприклад, Віталій Манський, голова фестивалю документального кіно "Артдокфест", або Андрій Халпахчі, який вже кілька десятиліть веде Київський міжнародний кінофестиваль "Молодість". Такої людини у керівництві ОМКФ поки що немає.

А фестиваль національного кіно в Україні, безумовно, потрібний. Я пам'ятаю, як на початку 80-х років у місті Жданові (нині Маріуполь) проходив фестиваль національного кіно зі специфічною назвою "Людина праці на екрані". З того часу фестивалю українського кіно не було. Та й не дуже хотілося – не було національного кіновиробництва в індустріальному масштабі. А зараз українських фільмів багато. Фестиваль неодмінно з'явиться. Щоправда, йому потрібні чималі гроші.

Розмовляла Олена Гладських, спеціально для Delo.ua