Вирватися з окупації. Як українці долають тисячі кілометрів через ворожу територію та мінні поля

З Мелітополя через Крим до Латвії

 Павло прожив у Мелітополі більшу частину свого життя. Чоловік розповідає, що до 24 лютого вірив у дипломатичне вирішення конфлікту, а після початку повномасштабного вторгнення сподівався, що війна надовго не затягнеться. Тож у окупованому місті знаходився близько місяця. Найбільше українця вразило почуття безкарності російських солдатів.

Павло з дружиною спочатку розглядали варіант виїхати на територію, підконтрольну ЗСУ. Дізналися, що перевізники беруть за таку послугу близько 8 тисяч гривень із особи. При цьому їхати дуже небезпечно, наголошує чоловік, адже по всій лінії фронту постійно точаться бої. У результаті вирішили їхати разом із друзями через Крим. До "Чонгара" доїхали спокійно, на самому блокпості подружжя з друзями простояло 14 годин.

"Всіх чоловіків роздягали. Росіяни шукали мозолі на тілі від бронежилетів, татуювання та інші розпізнавальні знаки, характерні для військових. Ретельно дивилися телефон. На блокпосту потрібно мовчки робити все, що вони скажуть, інакше можуть розстріляти або відправлять сидіти в "ямі", — згадує Павло.

Чоловік радить усім, хто проїжджатиме російський блокпост, видаляти всі фото з телефону, але не скидати до заводських налаштувань, бо це виглядає підозріло. За словами Павла, краще все ж таки давати "прикордонникам" закордонний паспорт. Чоловік надав внутрішній паспорт, тому тепер у нього немає позначки про виїзд з України. У Криму українці намагалися об'їжджати населені пункти та ночували лише у машині. З собою брали долари, які змогли поміняти на рублі та купити бензин.

Вперше українці орендували житло у Краснодарі, де зіткнулися з першим негативом з боку росіян. Власник хостелу різко висловлював своє негативне ставлення до України загалом та до українців зокрема.

"Його хостел був у дуже поганому стані, стіни були у цвілі. До нас він був агресивно налаштований. Коли ми йшли, він нам сказав, що "від українців одні проблеми", — розповів Павло.

Вже з Краснодара подружжя швидко дісталося Москви по платних магістралях. У Латвію пара в'їхала через митний пункт "Бурачки", на кордоні українці простояли 36 годин — чекали своєї черги.

Загалом така евакуація обійшлася подружжю у $200 (на бензин), в цю суму не входить проживання та харчування. У Мелітополі Павло залишив хорошу роботу, нерухомість і, звичайно, багато планів на життя, яке тепер доведеться розпочинати з чистого листа в Європі.

Евакуація з Таврійська через Херсон через поля та заміновані дороги

З окупованого Таврійська Херсонської області Дар'я з чоловіком та двома дітьми (одна дитина проходить реабілітацію після лікування СМА) 15 годин добиралася до підконтрольної ЗСУ території. З рідного міста сім'я кілька годин їхала до Херсона, обравши найкоротший маршрут через чотири блокпости: Маячанський, Дніпряни, виїзд Ліві Саги, Антонівський міст.

Наступний блокпост знаходиться за селом Дар'євська, після нього сім'я поїхала полями та ґрунтовою дорогою. Цим шляхом уже проїхали тисячі машин, зазначає дівчина, тому звернути кудись не туди складно.

"Далі ми заїхали до Снігурівки. Видовище жахливе, а повітря… повітря просто немає. Це скупчення диму, запах пороху та всього горілого. Всі магазини та банкомати розкриті та обкрадені, цивільних майже немає, тільки чоловіки зі зброєю та купа російської техніки. У Снігурівці почалися поля з мінами, розбитою технікою, дуже тішить, що техніка та сама російська. Наші постаралися", — згадує Дар'я.

Дівчина радить: коли почнеться дорога з бетонних плит, то нею краще їхати не зупиняючись, так як узбіччя можуть бути заміновані. Зрештою сім'я виїхала на підконтрольну ЗСУ територію і зараз перебуває у безпеці у Львові.

Російські війська не припиняють вести вогонь по всій лінії фронту, не дають змоги навіть на кілька годин відкрити "зелені" коридори з багатьох сіл та міст, зокрема з Херсонської області. Українці тікають з окупованих територій під обстрілами, при цьому багатьом вдається виїхати завдяки волонтерам та допомозі українських військових.