Життя за кордоном: який статус обрати для легального перебування

З 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабну війну на території України, яка безжалісно протягом місяця забирає домівки, близьких людей та життя тисячі українців. Задля збереження свого життя мільйони наших співвітчизників змушені покинути свій дім та шукати прихисток за кордоном. За даними Організації Об’єднаних Націй, протягом цього місяця, тікаючи від війни, вже близько 3,8 мільйона людей покинули територію України. Такої потужної хвилі світ не бачив з часів Другої світової війни.

Прибувши у безпечне місце, українці шукають варіанти легального перебування на території іноземної держави задля відновлення нормального та спокійного життя. 

У своїй статті ми розглянемо основні статуси, які наразі можуть набути українці за кордоном, та на що можуть розраховувати, обравши один із них.

Підписуйтесь на Telegram-канал delo.ua

Статус "туриста"

Статус "туриста" передбачає можливість перебування особи на території Шенгенської зони протягом 90 календарних днів з дати в’їзду. Така особа самостійно забезпечує своє перебування в країні ЄС та не має права працювати, оскільки більшість держав-членів вимагають наявність візи та дозволу на працевлаштування, навіть якщо запланована кількість днів перебування менша, аніж 90.

При цьому потрібно враховувати певні особливості, які визначаються кожною країною індивідуально.

Так, у країни, які входять до Шенгенської зони, громадяни України можуть подорожувати із біометричним закордонним паспортом без необхідності отримання візи. Безвізовий режим розповсюджується також на держави – асоційовані  учасници Шенгенської угоди: Ісландію, Ліхтенштейн, Норвегію та Швейцарію. 

Більше того, 25 лютого 2022 року Ірландія скасувала безвізовий режим із Україною у зв'язку з російським вторгненням. Оскільки йдеться про надзвичайне рішення, уряд Ірландії не гарантує збереження безвізу після завершення конфлікту, утім повідомлення не містить і заборони такої можливості. Слід зауважити, що Ірландія досі лишалася єдиною державою ЄС, яка не запровадила безвізовий в’їзд для України, оскільки вона не бере участі у міграційній політиці ЄС. 

Окрім цього, 30 березня 2022 року парламент Канади підтримав більшістю голосів негайне скасування візового режиму з Україною. Разом з тим, оскільки рішення про візовий режим належить до компетенції уряду, депутати закликають останній якнайшвидше запровадити безвізовий режим подорожей з України до Канади, в тому числі шляхом швидкої видачі електронних дозволів на подорожі.

Натомість Ізраїль 15 березня 2022 року, навпаки, зупинив дію безвізу для України та запровадив електронні дозволи, які видає МВС Ізраїлю після опрацювання електронної форми, поданої особою для отримання такого дозволу. Також, якщо громадянин України бажає приїхати до Ізраїлю на запрошення громадянина Ізраїлю, останній зобов'язаний підписати декларацію для запрошеного. Ця декларація має бути заповнена до подання заявки на отримання дозволу МВС Ізраїлю для в’їзду.

Враховуючи вищевикладене, якщо особа, яка перетинає кордон, має намір повернутись в Україну негайно після закінчення військових дій, не планує залишатися в країнах ЄС, має достатні фінансові можливості для забезпечення проживання, харчування, проїзду, медичної допомоги (у разі необхідності), то отримання статусу туриста є найбільш оптимальним.

Тимчасовий захист

Базовим документом, який регулює питання надання тимчасового захисту, є Директива ЄС 2001/55/ЕС, яка була прийнята ще 20 липня 2001 року для забезпечення мінімальних стандартів у випадку масового напливу переміщених осіб, однак до 2022 року ніколи не використовувалася (далі  "Директива"). При цьому 4 березня 2022 року рішенням Ради ЄС 2022/382 положення Директиви для українців було активовано. 

Разом з тим, кожна країна-член ЄС приймає на підставі Директиви власні нормативні акти, у зв’язку з чим обсяг, строк і порядок надання тимчасового захисту може різнитися. Зокрема, це може стосуватися визначення виду транспорту, який є безкоштовним (якщо він є), визначення житла, яке може надаватися та в яких обсягах, встановлення виду та розміру виплат, процедури надання медичних послуг та їх обсягу, тощо.

Для прикладу, такі країни, як Польща і Німеччина, з перших днів прийняли відповідні нормативні акти й активно надають допомогу особам, які потребують тимчасового захисту. Дещо пізніше до них доєдналися Словаччина, Португалія та Іспанія. Разом з тим, є країни, у яких визначення процедури тимчасового захисту триває і досі. Наприклад, у Польщі для осіб, які прибули не безпосередньо з України, а з іншої країни, та звернулися із запитом про надання їм тимчасового захисту.

Відповідно до приписів Директиви право на тимчасовий захист мають такі категорії осіб:

1. Громадяни України, а також члени їхніх сімей, переміщені 24 лютого 2022 року або пізніше. Під членами сім'ї розуміють чоловіка/дружину (включно з фактичними шлюбними відносинами, якщо їх визнає держава-член ЄС, до якої в'їжджають), неповнолітніх дітей, інших близьких родичів.
2. Особи без громадянства та громадяни третіх країн, які користувалися міжнародним захистом або еквівалентним захистом в Україні, а також члени їхніх сімей, переміщені 24 лютого 2022 року або пізніше.
3. Громадяни третіх країн, які не є громадянами України, та особи без громадянства, які можуть довести, що вони легально проживали в Україні до 24 лютого 2022 року на підставі посвідки на постійне проживання, і які не можуть безпечно повернутися до країни свого походження.

Разом з тим кожна держава-член ЄС на свій розсуд може надати тимчасовий захист особам, які не підпадають під вищевказані категорії, зокрема громадянам України, які виїхали до країн ЄС до 24 лютого 2022 року у зв'язку з відпусткою, відрядженням, необхідністю лікування, загрозою війни тощо.

Окрім цього, рішення Ради ЄС від 4 березня 2022 року не передбачає тимчасовий захист для тих осіб, які до 24 лютого 2022 року проживали в Україні та не мали посвідки на постійне проживання, зокрема іноземні студенти та особи із посвідкою на тимчасове проживання. У Єврокомісії їм обіцяють посприяти в поверненні додому, але теоретично держави ЄС також можуть надати таким людям тимчасовий захист.

При цьому право на тимчасовий захист не може отримати особа, яка:

1. Вчинила злочин проти миру, воєнний злочин, злочин проти людства або серйозний злочин неполітичного характеру за межами приймаючої держави-члена ЄС до того, як була допущена до цієї держави як особа, яка бажає скористатися тимчасовим захистом.
2. Була визнана винною в діях, що суперечать цілям і принципам ООН.
   
3. Якщо є обґрунтовані підстави вважати цю особу загрозою для безпеки приймаючої держави-члена або небезпечною для громади цієї держави.
   

Згідно з Директивою термін тимчасового захисту становить 1 рік (до 4 березня 2023 року) та двічі може бути автоматично подовжений на 6 місяців, якщо не зникнуть причини надання такого захисту, але максимум до 1 року (до 4 березня 2024 року). При цьому Єврокомісія може запропонувати або продовження терміну ще на рік (до 4 березня 2025 року), або припинення тимчасового захисту у разі покращення ситуації в Україні, що означитиме можливість безпечного повернення її громадян. 

Звертаємо увагу, що тимчасовий захист можна отримати в будь-якій державі ЄС за власним бажанням (крім Данії). Іншими словами, залишивши територію України, наприклад, через Польщу, ви можете у межах до 90 днів змінювати країни ЄС за власним вибором і залишитися в тій, де, на ваш погляд, буде зручніше і безпечніше. Саме в цій країні слід зареєструватися для одержання тимчасового захисту. 

Разом з тим тимчасовий захист можна отримати і в країнах, які не входять до ЄС, оскільки останні можуть активувати його чи щось подібне на рівні національного законодавства (Великобританія, Канада).

При цьому приписи Директиви не застосовуються в окремих країнах Шенгенської зони (Швейцарії, Норвегії, Ліхтенштейні, Ісландії). Тобто ви можете потрапити до цих країн як турист, однак не зможете подати заявку для отримання тимчасового захисту. Тож потрібно перевіряти, чи активовано тимчасовий захист у конкретній країні.

Щодо процедури отримання тимчасового захисту, то така є досить швидкою та максимально спрощеною, оскільки звернення за тимчасовим захистом є колективним та зумовленим військовою агресією проти України. Разом з тим, деякі джерела повідомляють, що отримання тимчасового захисту є автоматичним, однак це не зовсім так. Для отримання прав за цим статусом потрібно в країні, в якій особа хоче отримати тимчасовий захист, зареєструватись із дотриманням строків та у межах квот, які можуть запровадити окремі країни ЄС на національному рівні, та отримати документ, що підтверджує статус і правомірність знаходження в країні. 

Зокрема, в Польщі цей процес включає подачу запиту на отримання дозволу на проживання та реєстрацію даних особи, яка звернулась за відповідним захистом, а в Німеччині — реєстрацію особи в державному управлінні у справах біженців, отримання дозволу на проживання та реєстрацію в службах соціального захисту. В різних державах ЄС питаннями тимчасового захисту займаються різні органи. Наприклад, в Італії — органи поліції, в Словаччині — відділення міграційної поліції, в Португалії — міграційна служба, в Іспанії — органи поліції, якщо питання стосується одержання заявки та надання документа з ідентифікаційним номером (NIE), муніципалітети, якщо питання стосується отримання матеріальної допомоги, поліклініки, якщо питання стосується отримання медичної страховки.

Слід зауважити, що закордонні дипломатичні установи України оприлюднюють контактну інформацію компетентних органів, а також посилання на відповідні першоджерела (зокрема, у перекладі українською) на інтерактивній мапі https://tripadvisor.mfa.gov.ua/ та сторінках посольств та консульств у соціальній мережі Facebook.

Для отримання статусу тимчасового захисту необхідно мати паспорт громадянина України або закордонний біометричний паспорт, а у випадку наявності дітей — свідоцтво про їх народження. Разом з тим не можна подати заявку, якщо її вже подано на отримання статусу біженця або тимчасового захисту в іншій державі.

Після отримання тимчасового захисту особи мають право на проживання в країні, в якій вони звернулась за тимчасовим захистом, доступ до праці з моменту звернення із заявкою для отримання тимчасового захисту (можливість працювати, займатися підприємництвом, відвідувати курси підвищення кваліфікації, здобувати нову професію), освіту (для дітей і підлітків на рівні із громадянами країни перебування та для дорослих за бажанням країни ЄС), житло (заселення у центр чи надання засобів для проживання), медичну та соціальну допомогу (може бути зменшена у випадку якщо особа працює), опікуна (для дітей, які прибули без батьків або інших родичів), отримання статусу біженця у майбутньому, повернення до країни громадянства в будь-який час (із попереднім попередженням про це Державної міграційної служби України), подорожі державами ЄС до 90 днів впродовж 180-денного періоду як турист, інші права (наприклад, безкоштовний проїзд). 

Звертаємо увагу, що вищезазначені права надаються особі хоч і на весь період дії тимчасового статусу, але тільки на території держави-члена ЄС, в якому такий статус було отримано.

Щодо можливості повернення в Україну, то потрібно розрізняти повернення під захист України на постійній основі (тоді статус тимчасового захисту припиняється) та тимчасове повернення в Україну як коротка подорож (тоді рішення про втрату статусу залишається за країною, що надала тимчасовий захист).

Статус біженця  

Поняття "біженець" є одним із найпопулярніших термінів, який наразі українці використовують, обговорюючи тему виїзду за кордон. Проте на практиці зустрічається, що наші громадяни досить часто не розуміють дійсний зміст такого статусу та часто плутають його із іншими формами захисту. Що ж означає цей "статус біженця"?

Особи, які можуть набути статус біженця 

Особливістю статусу біженця є те, що це індивідуальне право особи на міжнародний захист, на відміну від тимчасового захисту, яке не є категорією міжнародного права, а лише тимчасовим заходом. 

Відповідно до Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року, біженець – це особа, яка внаслідок обґрунтованих побоювань стала жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань. Інакше кажучи, поняття "біженець" застосовується до тих людей, яких переслідують через їхню соціальну, політичну, релігійну чи расову приналежність.

Таким чином, статус біженця можуть набути особи, які: 

1. Мають обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, релігії, громадянства, політичних поглядів.
2. Знаходяться за межами країни своєї національної належності.
   
3. Не в змозі, або не бажають користуватися захистом своєї країни. До цієї категорії також відносяться особи, які не мають громадянства, знаходиться за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не можуть чи не бажають повернутися до неї внаслідок побоювань переслідування.
   

Водночас для того, що отримати статус біженця, необхідно пройти спеціальну перевірку, за якої буде встановлюватись, чи дійсно у заявника є обґрунтована небезпека бути переслідуваними через расу, релігію, національність, належність до певної соціальної групи чи політичні переконання.

Отже, для отримання статусу біженця особі необхідно довести уповноваженим органам не лише наведені обставини, а і те, що саме вони унеможливлюють її повернення до країни громадянства.

У якій країні можна отримати статус біженця?

Ще однією характерною рисою набуття статусу біженця є те, що він має певні територіальні рамки, які закріпила Дублінська конвенція від 15 червня 1990 року. 

Так, особа може звернутися про отримання статусу біженця лише в першій безпечній країні, кордони якої вона перетнула. Якщо особа перетне кордони декількох держав і буде клопотати про отримання статусу біженця у наступній, її буде депортовано до держави, кордони якої вона перетнула вперше. 

Тобто, якщо ви перший раз перетнули кордон в Угорщині, а далі поїхали до Австрії та звертаєтесь там про отримання статусу біженця, вас депортують назад до Угорщини, оскільки кордони цієї країни ви перетнули вперше. 

Водночас з огляду на закриття повітряного простору над Україною та, відповідно, відсутністю будь-якого авіасполучення отримати статус біженця наразі можна лише у країнах, які межують з Україною, тобто у Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії та Молдові. 

Строк дії статусу біженця 

Статус біженця дає можливість безстроково проживати у певній країні, проте в залежності від країни може відрізнятися строк дії самого посвідчення. Наприклад, строк дії посвідчення біженця у Польщі та Угорщині становить 3 роки. 

Після закінчення строку дії посвідчення біженця законодавство країн дає можливість продовжити строк його дії, отримати право постійного проживання або можливість отримати громадянство у прискореному порядку (останні дві опції можливі лише після проходження низки процедур).

Проте слід мати на увазі, що статус біженця може бути відкликаний у будь-який момент, якщо зʼявляться документи або будь-які докази, що слугуватимуть підставою для його перегляду. 

Порядок отримання та основні права особи у статусі біженця 

Обсяг прав та порядок отримання статусу біженця у кожній країні є різним, відтак пропонуємо розглянути це питання окремо по кожній країні-сусідці.

Інші можливості, якими можуть скористатись українці 

Законодавством більшості країн передбачено деякі додаткові форми захисту для його надання будь-яким особам, які його потребують, однак не підпадають під характеристики того ж статусу біженця або ж особи, яка потребує тимчасового захисту.

Так, однією із таких форм є додатковий захист. Як правило, він може надаватись за наслідками розгляду заяви про отримання статусу біженця. Так, якщо уповноважені органи відповідної держави вважають, що особа потребує захисту, проте не має підстав для набуття статусу біженця, замість нього може бути надано додатковий захист. 

Він надається, якщо повернення в країну походження може поставити особу під загрозу серйозної шкоди від смертного вироку або майбутньої страти, катувань, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, серйозної та індивідуальної небезпеки для життя або здоров’я в результаті загального повсюдного насильства щодо цивільних осіб у ситуації міжнародного чи внутрішнього військового конфлікту, і через цей ризик особа не може або не бажає повертатися до країни походження. 

За своїм статусом особи, які потребують додаткового захисту, фактично прирівняні до біженців. У більшості країн такий статус надається на 1 рік до зникнення обставин, які слугувати підставою його надання. Якщо ж такі обставини тривають надалі – строк продовжується.

Ще однією формою легалізації перебування є гуманітарний захист або статус з забороною на видворення. Він надається, якщо особа не можете отримати будь-який інший статус захисту, але водночас не може повернутись у країну походження, оскільки це є небезпечним. Цей статус переглядається щорічно та має найбільші обмеження для заявника, такі як: заборону працевлаштування протягом усього часу перебування, заборону перевезення сімʼї до країни перебування тощо. Аналогічно додатковому захисту, статус гуманітарного захисту втрачається, якщо обставини, які слугувати для його набуття перестали існувати.

Поміж цим, враховуючи нинішню ситуацію в Україні, деякі держави запровадили нові можливості легального перебування спеціально для українців.

Наприклад, Угорщина для українців надає форму захисту особи, що шукає притулок, яка є відмінною від статусу біженця. Особи, які обирають цей статус, отримують його автоматично. Для цього потрібно лише подати прохання про запит на захист від Угорщини, після чого відомство перевіряє, чи дійсно така особа належить до громадянства України.

Як бачимо, світова спільнота надає різноманітні можливості українцям, які вимушені покинути Батьківщину, через ведення воєнних дій. Водночас однозначно сказати, який саме із цих статусів є найоптимальнішим, ми не можемо, оскільки це залежить індивідуально від потреб та бажань кожної окремої людини.

Проте все ж таки з урахуванням ваших потреб рекомендуємо надати перевагу таким варіантам:

1. Спеціальні міграційні програми створила для українців й Канада: отримання тимчасового притулку та програму еміграції. Перша передбачає, що особа може тимчасово перебувати на території Канади протягом двох років. Для цього потрібно оформити спеціальну заявку та пройти перевірку біометричних даних. Друга дозволить переселитись на постійне місце проживання у тому разі, якщо у Канаді проживають ваші родичі. Проте ця опція наразі ще недоступна та перебуває на доопрацюванні.
2. Більшість країн ЄС також надають право отримати довготривалий дозвіл на проживання як член сімʼї громадянина ЄС або особи, яка легально проживає на території ЄС.
   
3. Якщо ж, на жаль, після виїзду з України у зв'язку із війною у вас немає планів повертатися, можна розглянути ще один класичний варіант – еміграцію, відповідно до імміграційного законодавства певної країни.

Відтак, обираючи один із варіантів, у першу чергу враховуйте конкретно вашу ситуацію та перспективи на майбутнє, оскільки лише ви знаєте, що найкраще відповідає вашим потребам.