Чому відновлення страхування “Північного потоку” це тривожний сигнал як для Європи, так і для України

До повномасштабного вторгнення в Україну росіяни контролювали 40% європейського ринку газу. Це дозволяло їм впливати й на європейську політику. На відміну від західних демократій, де гарантуються свобода підприємництва, а держава втручається в справи бізнесу лише в крайньому разі, в Росії все диктують політичні амбіції кремлівської верхівки.

Після тривалого шантажу з боку Росії Європа успішно диверсифікувала поставки газу, с станом на початок квітня 2023 року ціни на блакитне паливо в ЄС становлять трохи вище 500 доларів за тисячу кубометрів, що у два рази нижче ніж середня ціна російського трубопровідного газу в передвоєнному 2021 році. Наразі Єврокомісія готує спільні закупівлі газу, після чого ціни на блакитне паливо в ЄС мають знизитися, а енергетичний шантаж стане неможливим. 

Газопроводи “Північний потік-1” та “Північний потік-2” мали посилити владу Кремля на європейському газовому ринку збільшивши залежність європейських країн від російського блакитного палива. Проте газогони були зруйновані внаслідок вибуху наприкінці вересня 2022 року.

Підписуйтесь на Telegram-канал delo.ua

Після втрати європейського ринку Кремль намагався переорієнтувати газові потоки на Схід, перед усім до Китаю. Однак судячи з усього переговори щодо збільшення поставок газу на Китайський ринок не вдалися, тож зараз росіяни намагаються реанімувати свої позиції в ЄС.

Якщо Росії вдасться відновити прокачку газу “Північним потоком-1”, то цей газогін стане плацдармом для нової енергетичної експенсії росіян. А з часом Кремль навіть зможе повернути важелі впливу на європейську політику, що може стати передумовою нової війни в Східній Європі.

“Газпром” це не бізнес, а ще один бойовий підрозділ Кремля

Перші звинувачення в бік “Газпрому” щодо його “неринкової поведінки” прозвучали у 2015 році. Мова тоді йшла про те, що російський газовий монополіст продає свій газ до країн Східної Європи на 40% вище ніж іншим країнам. Тоді Кремль встановив завищені ціни на блакитне паливо для Польші, Латвії, Литви та Естонії, котрі рішуче засудили анексію Криму та підтримку Росією сепаратистів на Донбасі. 

Але до цього Кремль неодноразово використовував газ як зброю проти нелояльної до нього української влади. У 2004 та 2006 роках росіяни перекривали поставки газу до Європи звинувачуючи у цьому Україну. А у 2016 році росіяни скоротили поставки газу до Європи на третину, щоб припинити реверсні поставки газу Україні. При цьому сам “Газпром” втратив 6 млрд євро у вигляді упущеної вигоди, що йде врозріз з ринковими принципами, якими керуються європейські країни.

В демократичних країнах “колективного Заходу”, котрому так люблять протиставляти Росію кремлівські пропагандисти, на першому місці політичної повістки стоїть лояльність виборців. І західні політики перед усім намагаються забезпечити цю лояльність, шляхом розв’язання суспільних проблем та підвищення рівня життя населення. Натомість у Росії, де демократичні вибори не відбувалися вже понад 20 років, політика держави слугує реалізації амбіцій її верхівки, а російські державні компанії є одним з інструментів реалізації такої політики. 

Влітку 2021 року “Газпром” з одного боку зменшував поставки газу до ЄС, а з іншого, дочірні компанії “Газпрому” перепродавали газові ф’ючерси одна одній таким чином піднімаючи ціну на блакитне паливо. Через це восени 2021 року Європа зіткнулася з енергетичною кризою, а Росія отримала надприбутки від продажу вуглеводнів. Також на “газовій бульбашці” вдалося непогано заробити окремим німецьким та австрійським компаніям.

Енергетична криза в ЄС була спровокована Кремлем не лише з метою наживи, але й для того, щоб утримати уряди європейських країн від втручання у майбутню війну в Україні. Тож Кремль використовував газ як зброю проти ЄС, щоб утримати західних союзників від допомоги України в війні.

“Північні потоки” не потрібні Європі. Вони потрібні лише Кремлю та його лобістам

Попри усі намагання Кремля, Європейським лідерам вдалося втримати економіку блоку під час енергетичної кризи та диверсифікувати поставки газу, головним чином через розбудову інфраструктури для скрапленого газу та нарощування поставок трубопровідного газу від інших постачальників. Таких як Норвегія, Азербайджан та країни Північної Африки. Загалом навіть на момент вибухів на газопроводах “Північний потік-1” та “Північний потік-2” доля росіян на європейському газовому ринку вже скоротилася з 40% до 9%.

Крім цього, готуючись до опалювального сезону 2022/2023 Єврокомісія розробила та впровадила план RePowerEU, котрий дозволив послабити залежність від російських енергоносіїв, а ціни на блакитне паливо минулої зими були суттєво нижчими ніж вони були рік тому.

Зараз ЄС продовжує курс диверсифікації поставок блакитного палива та укріплення своєї енергетичної незалежності. Одним з інструментів, що мають унеможливити тиск окремих постачальників газу мають стати спільні закупівлі блакитного палива членами ЄС. Перші торги на закупівлю 24 млрд куб. м газу мають відбутися у середині квітня. Об’єм невеликий, однак якщо даний механізм вдасться відпрацювати, Європа сформує картель покупців, що забезпечуватиме країни блоку газом унеможливить тиск з боку окремих постачальників газу на європейську політику та на окремих членів ЄС. 

Разом з цим для “Газпрому” 2023 рік швидше за все стане провальним. Колишній газовий гегемон втратив свій основний ринок збуту, а повернути потоки на схід не вийшло. Попри гучні заяви Кремлівських пропагандистів, потужностей існуючого газопроводу “Сила Сибіру”(38 млрд куб. м газу на рік) недостатньо щоб компенсувати ринок ЄС. У 2021 році експорт російського газу до Європи склав 185 млрд куб. м газу, а у 2022 експорт скоротився на 45% до 100,9 млрд куб. м. Не маючи збуту одна з найбільших державних компаній Росії буде вимушена скорочувати видобуток та консервувати свої газові родовища.

Разом з цим впадуть надходження до російського бюджету. Дефіцит російського бюджету вже на початок березня склав 34 млрд доларів через санкції та зростання воєнних видатків. Найбільш болючими для Кремлівського режиму стали санкції що стосуються нафти та нафтопродуктів, котрі вступили в дію відповідно в грудні 2022 та в лютому 2023 років. Ефект від цих санкцій російський бюджет відчує уже у цьому році. 

Для України ж ефект від санкцій проти Росії буде максимально сприятливим якщо Кремлю стане надто дорого фінансувати воєнну кампанію, через що росіяни погодяться на виведення військ, деокупацію та репарації. В Кремлі це судячи з усього теж розуміють тому і шукають альтернативу, котра б могла дещо компенсувати втрати від санкцій на нафту і нафтопродукти в тому випадку якщо військовий конфлікт затягнеться та економічне протистояння з західними демократіями затягнеться на довгі роки. 

Однією з таких альтернатив є газ, на котрому росіяни минулого року непогано заробили, та на поставки якого ніяких санкцій нема. Відновивши поставки газопроводом “Північний потік-1” росіяни зможуть продавати до ЄС 55 млрд куб. м газу на рік, що дозволить їм дещо компенсувати удар по бюджету від санкцій. Звісно відновлення газопроводу “Північний потік-1” може потребувати багато часу, однак і в Кремлі можуть робити ставку на затяжне “холодне протистояння” з “колективним заходом”.

В рамках цього протистояння в європейських країнах активно працюють кремлівські лобісти, котрими є, як проплачені експерти, так і частина європейського бізнесу, що непогано заробила на енергетичній кризі. Це лоббі намагається активно просувати вигідні Кремлю наративи в тому числі та те, що санкції проти Росії шкодять ЄС, а передача зброї Україні лише затягує конфлікт.  Однак правда полягає в тому, що напередодні повномаштабного вторгнення в Україну Росія почала неоголошену економічну війну з Європою, знижуючи туди поставки газу та спровокувавши в ЄС енергетичну кризу. Кремль бачить що програв цю війну оскільки ціни на газ в Європі падають, а енергетична криза підходить до завершення.

Газ розглядається як перехідне паливо для теплової генерації в рамках відмови від вугілля та переходу на відновлювальні джерела енергії тож попит на блакитне паливо у наступні десятиліття швидше за все буде доволі високим. Таким чином у випадку відновлення поставок газу “Північним потоком-1” росіяни можуть отримати плацдарм для нової енергетичної експансії до країн західної Європи, що може посилити їх позиції при переговорах з урядами цих країн. “Північні потоки” були альтернативою газогонам котрі проходили через країни східної Європи до котрих у Росії були територіальні претензії та котрі росіяни бачити своєю “вотчиною”. Тому побудувавши газопроводи в обхід цих країн росіяни намагалися убезпечити свої поставки газу у випадку збройних конфліктів з країнами східної Європи.

Звісно зараз, у ЄС зараз намагаються відмовитися від російського газу зовсім та роблять ставку на LNG-термінали. Але росіяни розраховують на те, що поставки газу трубопроводами є дешевшими ніж поставки скрапленого газу і хочуть повернути собі позиції головного постачальника газу. В такому випадку росіяни знову отримають економічний і політичний ресурс для підтримання своїх імперських амбіцій і фінансування кривавих конфліктів у Європі.

Такі спроби реваншу росіян на газовому ринку Європи є викликом для української дипломатії. Україна та її західні союзники в жодному випадку не повинні допустити економічного посилення агресора, бо кожен долар чи євро, котрий росіяни отримують від продажу своїх вуглеводнів може стати кулею що вб’є наших захисників або ракетою, котра полетить на наші мирні міста. Саме тому хотілося б вірити, що наші дипломати та уряд пильно стежать за розвитком ситуації та готують протидію.