Початок кінця країни-бензоколонки. Як світ починає ізолювати нафтогазову галузь Росії

Що стосується Європейського Союзу, то там надали план поступової відмови від російських енергоносіїв.

"ЄС може покласти край залежності від російського газу і надати нову енергію для Європи. Заходи щодо досягнення цілей 2050 року, коли будуть імплементовані, знизять споживання газу на 30 відсотків до 2030 року. Це дорівнює 100 мільярдам кубометрів газу, який нам більше не потрібний. Вже до кінця цього року ми можемо замістити 100 млрд кубічних метрів імпорту газу з Росії, що становить 2/3 того, що ми від них імпортуємо. Це завершить нашу надмірну залежність і надасть нам простір для маневру", — заявив на прес-конференції в Страсбурзі виконавчий віцепрезидент Єврокомісії Франс Тіммерманс.

Таким чином, кільце навколо залежної від експорту енергоресурсів російської економіки звужується. Для Росії експорт енергоресурсів традиційно забезпечує левову частку валютних надходжень: у 2021 році на експорт енергоресурсів у загальній товарній структурі експорту припало 54,3%, а нафтогазові доходи російського бюджету у доковідному 2019-му складали майже 40%. Таким чином ,експорт енергоресурсів для путінського режиму є питанням життя та смерті.

Самі росіяни дуже бояться наслідків таких санкцій, оскільки це означатиме серйозний колапс державного бюджету та нездатність не лише фінансувати війну, а й платити зарплати у бюджетному секторі, а також фінансувати свою соціальну сферу.

Однак не слід забувати, що за роки роботи в ЄС російський бізнес сильно інтегрувався в європейські бізнес-процеси. Багато менеджерів енергетичного сектору країн ЄС, а також експерти звикли співпрацювати з росіянами і стали дуже залежними від такого партнерства.

Напередодні запровадження обмежень Росія намагалася залякати Європу високими цінами на газ, щоб уникнути санкцій щодо експорту енергоносіїв. 

Щоб вивести із гри Євросоюз, підконтрольний Кремлю "Газпром" ще з літа спустошував газосховища Європи. А восени, напередодні опалювального сезону, росіяни використовували інформаційні атаки для підвищення цін на блакитне паливо в Європі. Також "Газпром" піднімав ціну на газ, спекулюючи деривативами через афілійовані компанії російського газового монополіста. Крім того, надувати біржову бульбашку Росії допомагали партнери з Німеччини та Австрії. Тому не виключено, що напередодні санкцій Кремль знову надув спекулятивну бульбашку.

Проте сама Європа визнає, що Росія є досить незручним партнером, що діє абсолютно неринковими методами. Ще у 2014 році Брюссель звинувачував підконтрольний Кремлю "Газпром" у несправедливому ціноутворенні для країн Східної Європи. У країнах колишнього соцтабору росіяни стягували плату за газ на 40% більше, ніж в інших країнах ЄС, що дозволяло Кремлю чинити тиск на владу тих країн. В офіційному Брюсселі вже тоді всі чудово розуміли, і, незважаючи на пропозиції Росії посилити співпрацю та збільшити частку поставок за довгостроковими контрактами, Європа взяла курс на диверсифікацію поставок.

Напад Росії на Україну лише посилив тенденції відходу Європи від російських енергоносіїв. Лідери ЄС спочатку не хотіли обривати канали постачання енергоресурсів і вивели постачання російського газу, нафти та вугілля з-під санкцій, оскільки могли бути стурбовані реакцією своїх громадян на збільшення комунальних платежів та подальше зростання цін на все через підвищення енергетичної складової у ціноутворенні.

Але, незважаючи на це, і в Брюсселі, і у Вашингтоні розуміють, що торгівля з диктаторським режимом ні до чого хорошого не приведе. Держсекретар США Ентоні Блінкен в інтерв'ю телеканалу NBC заявив, що США ведуть активні переговори з європейськими партнерами щодо заборони імпорту російської нафти до США та ЄС, а також щодо її заміщення іншими постачальниками. Такими постачальниками можуть стати для країн Заходу Іран та Венесуела, санкції щодо яких можуть бути пом'якшені. Окрім того, видобуток енергоносіїв можуть збільшити і країни ОПЕК.

Станом на 9 березня повноцінні санкції проти нафтогазової галузі запровадили лише США та Великобританія. Проте через те, що громадська думка західних країн на стороні України, а компанії дуже залежні від інституту репутації, багато нафтогазових гігантів світу почали уникати токсичних партнерів з Росії відразу ж після початку вторгнення в Україну. Виняток ним склала лише Shell, яка, спокусившись великою знижкою, купила партію сирої нафти в Росії.

Проте пізніше під тиском громадськості компанія вибачилася за цю угоду та пообіцяла спрямувати прибуток від неї на підтримку України. А вже 8 березня в Shell заявили про повний вихід з Росії, хоча й зазначили, що цей відхід може зайняти тижні. Тож навіть без повноцінного ембарго європейські гіганти нафтогазової галузі купуватимуть російські нафту та газ лише у найкритичніших випадках.

Також треба розуміти, що, незважаючи на погрози з боку Росії перекрити європейцям "Північний потік-1", ринок, де ціни на газ вищі за 2 тисячі доларів за тисячу кубометрів, дуже привабливий для газовиків із США та Катару. І привабливий не лише з погляду цін, а й з погляду логістики.

У своєму виступі 8 березня Байден заявив, що США видано близько 9 тисяч ліцензій для видобутку енергоресурсів. Таким чином ізоляція такого великого гравця, як Росія, буде для американських видобувних компаній подарунком долі. Крім того, високими цінами на енергоресурси скористаються країни ОПЕК (Алжир, Ангола, Венесуела, Габон, Ірак, Іран, Конго, Кувейт, Лівія, Об'єднані Арабські Емірати, Нігерія, Саудівська Аравія, Екваторіальна Гвінея). Також США зараз ведуть активні переговори щодо послаблення санкцій щодо Венесуели та Ірану.

Після відходу Росії зі світового нафтового ринку інші експортери енергоресурсів виявляться приблизно в тій же ситуації, в якій опинився СРСР під час нафтової кризи 1973 року. Тоді Організація арабських країн експортерів нафти заявила, що не постачатиме нафту країнам, що підтримали Ізраїль під час Війни судного дня (ними були великі імпортери нафти — Великобританія, Канада, Нідерланди, США, Японія). В результаті був майже чотириразовий стрибок цін на нафту, і СРСР почав експортувати чорне золото західним країнам через країни СЕВ, насамперед через Польщу. Саме ті нафтодолари, які СРСР отримав від цих поставок, і дозволили створити ті найщасливіші брежнєвські часи, на які досі моляться фанати СРСР у тій же Росії.

У самій Росії нафтогазова галузь постраждала і до введення заборон на імпорт. Насамперед від фінансових санкцій. 7 березня найбільша російська нафтова компанія "Роснефть" через заборону Центробанку РФ переказувати валюту за кордон не змогла погасити свої облігації на 2 млрд доларів. Вже 8 березня у такій ситуації опинився російський газовий монополіст "Газпром", який має погасити облігації на 1,3 млрд доларів. Якщо рада кредиторів цих компаній не схвалить погашення бондів у російських рублях (що малоймовірно), це може спричинити оголошення технічних дефолтів, судових позовів і арештів майна підприємств там.

Неквапливість Заходу щодо санкцій проти російського нафтогазу не лише давала час США та ЄС знайти джерела диверсифікації. Це давало час на роздуми і росіянам. Після того, як санкції та обмежування почали вводити, Росія пройшла точку неповернення. Згодом ця держава перестане існувати як впливовий гравець на світовому ринку енергоресурсів та перетворитися на якийсь аналог невизнаних республік на сході України, залежних від високомілітаризованої держави-вигнанця, з низьким рівнем життя. Економіка Росії, як і раніше, буде триматися на експорті ресурсів, але і він скорочуватиметься через виснаження родовищ і нестачу технологій для розробки та буріння нових свердловин. Для України ефект від таких санкцій у довгостроковій перспективі стане таким же, як і ефект від "закритого неба": позбавлені доходів від експорту, росіяни ще довго не зможуть фінансувати будь-яку військову кампанію. А сам російський мілітаризм на довгі роки виявиться замкненим усередині Росії.