Маріуполь, Сєверодонецьк, Харків: історії українців, яким пощастило вирватися з охоплених війною міст

Понад місяць на території України російські війська нещадно обстрілюють мирні міста, через що українцям доводиться тікати туди, де безпечно. Але зробити це вдається не всім. Ті, що залишилися, живуть під обстрілами і без найнеобхіднішого.

Харків: "Постійно літаки, "Гради", щось вибухає, тривога за тривогою"

Уродженка Сумської області Інна прожила у Харкові 15 років. З цим містом пов'язане все її життя – робота, сім'я, народження дитини. Як і багатьох українців, вранці 24 лютого 2022 року її розбудили зі словами: Почалася війна".

"Я з донькою подивилася у вікно та побачила, як обстрілюють Чугуєв. Ми почули сильний вибух. Я не знаю, що це було, але щось прилетіло до нашого двору та у квартирі вилетіли вікна", — розповіла Інна.

Вона зізнається: першого дня була сильна паніка, тому рішення залишати місто чи ні прийняти було складно. Родина розуміла, що зараз багато українців у паніці намагаються дістатися більш-менш безпечних міст, тому вирішили залишитися у Харкові, щоб не застрягти по дорозі.

Після початку війни сім'я прожила у Харкові ще 8 днів. Прожила в коридорі, адже до інших кімнат заходити через постійні обстріли було небезпечно — робили це лише за гострої необхідності. Дитині Інни півтора роки, і пояснити дівчинці, чому їм увесь час потрібно перебувати у коридорі, складно.

Харків'янка зізнається: те, що стріляють не по військових об'єктах, а по житлових масивах, було зрозуміло з перших хвилин. Прилітало в житлові будинки, поліклініки, магазини, дитячі садки та школи – туди, де військових об'єктів немає і ніколи не було. Прилітали і вдень, і вночі.

За словами нашої героїні, у перший тиждень війни більшість магазинів було закрито, а біля працюючих були черги на 200-300 метрів. І люди стояли в них, незважаючи на обстріл. Але коли сім'я харків'янки зрозуміла, що продуктів дедалі менше, а обстрілів дедалі більше, з міста вирішили поїхати.

"Я не могла залишатися в місті, бо переживала за життя своєї дочки. Я розуміла: якщо мене вб'ють, вона залишиться сама, а я не можу цього допустити. Тому коли ми вирішили виїхати, ми відразу ж стали шукати можливі варіанти. На той момент далеко не всі види евакуації ще були доступні", — розповідає Інна.

Згодом спосіб знайшовся: на свій страх і ризик вирішили виїхати за допомогою волонтерів, які без супроводу українських військових вивозили харків'ян до Дніпра.

"Я знайшла волонтерські автобуси, які виїжджали з іншого кінця міста. А у Харкові з першого дня перестали працювати метро та громадський транспорт. Таксі також важко було викликати, тому що ніхто практично не працював. Тому до останнього моменту ми не знали, хто нас вивезе", — згадує наша героїня.

За її словами, волонтери, які виїжджали з однієї точки міста до іншої, з нею зв'язалися за кілька годин. Але в той момент, коли сім'я вже чекала на автобус, почався танковий бій і обстріл району, де вони знаходилися. Пощастило, що швидко зорієнтувалися волонтери, і за три години сім'я дісталася Дніпра, де, за словами Інни, вони відчули зовсім інший світ.

Харків'янка згадує: її місто сильно постраждало від обстрілів артилерії, авіації та різних бомб, якими ворог закидав Харків із неба. І обстріли, за її словами, тривають донині – рідні Інни досі перебувають у місті, та наша героїня з ними на зв'язку.

Харків, Україна. Фото: Instagram h_kharkov

Станом на 11 квітня 2022 року з початку повномасштабної війни у Харкові зруйновано 1617 багатоповерхових житлових будинків.

Сєвєродонецьк: "Почали бити по дев'ятиповерхівках, і після цього ми вирішили поїхати"

Уродженець Луганська Сергій після окупації міста у 2014 році переїхав зі своєю родиною до Сєвєродонецька на Луганщині. Він не міг жити в окупованому Луганську, тому продав все майно та переїхав на підконтрольну Україні територію.

Зі своїм знайомим він запустив бізнес у Сєвєродонецьку. Зняли в оренду приміщення, купили обладнання та відкрили ветеринарну клініку. Вистачило грошей та на покупку квартири у новому районі міста. Тому сім'ї вдалося збудувати життя наново.

Сергій згадує: вранці 24 лютого 2022 року було кілька гучних вибухів, і пізніше з'ясувалося, що ворог обстріляв місцевий аеропорт. А згодом у цей день шум від вибухів був уже всюди у місті. Але місцеві жителі цього дня пішли на роботу.

"Я бачив, як люди йшли працювати. Пішов навіть я та моя дружина. Але наступного дня нічого не відбувалося, тобто обстрілу не було", — розповів він.

За його словами, 25-го числа була чутна канонада в передмісті, але вранці 26-го ситуація змінилася — почалися обстріли міста. Сергію довелося розбудити дітей та дружину, щоб піти у бомбосховище.

"У мене двоє дітей, і я одразу схопив їх, і ми з дружиною побігли до бомбосховища, яке знаходилося у школі. Сумка у нас уже була приготовлена заздалегідь. Туди ж прийшли інші місцеві", — каже Сергій.

З того моменту понад тиждень сім'я прожила у бомбосховищі. Сергій періодично виходив до магазину та заходив додому, щоб приготувати гарячу їжу. Дружина з дітьми зі сховища не виходила взагалі.

"Діти, які перебували у бомбосховищі, не плакали, і у них не було сильного страху. Але проблема була в іншому – у бомбосховищі погана вентиляція, а людей жило дуже багато. У результаті у деяких дітей розпочалася ротавірусна інфекція, діарея, нудота та блювання", — згадує Сергій.

За його словами, хворіли діти близько тижня. Військові змогли знайти лікаря, яка оглянула їх та виписала лікування.

Далі було ще гірше: по школі, де від обстрілів ховалися люди з дітьми, зокрема й Сергій зі своєю родиною, випустили ракету. Жінка, яка на той момент перебувала на вулиці біля школи, отримала осколкове поранення.

Школа у Сєвєродонецьку, Луганська область. Фото: Delo.ua

Приміщення, де знаходилась ветеринарна клініка Сергія, також зруйноване. За словами нашого героя, клініка була у підвальному приміщенні, тому там від обстрілу ховалися кілька працівників клініки.

Ветеринарна клініка у Сєвєродонецьку після обстрілу. Фото: Delo.ua

Після цього сім'я зрозуміла, що із міста треба їхати. За словами Сергія, на той момент із міста можна було виїхати автобусом або машиною. Приватні перевізники робили по 1-2 перевезення на день у напрямку Дніпропетровської області. Також людей вивозили через гуманітарні коридори, але на той момент у пріоритеті вивозили жінок із дітьми та старих людей. Сімейна пара не хотіла розлучатися, тож разом із знайомими виїхали на машинах.

"Виїхали ми практично без пригод через якісь поля. Ми їхали цілою колоною, тому утворився цілий караван із машин з біженцями. Загалом дуже багато людей хотіли виїхати та могли це зробити", — розповів він про евакуацію.

Зараз Сергій із сім'єю перебувають у Дніпропетровській області, де поки що тільки чутно звуки сирени та періодичні обстріли.

Станом на 11 квітня 2022 року на Луганщині ворог обстріляв кожне місто, в регіоні не залишилося вцілілих об'єктів критичної та будь-якої іншої інфраструктури.

Маріуполь: "Місто стирають з лиця землі"

Наша третя героїня – Марія. З рідними, що залишилися у Маріуполі, була на зв'язку до 2 березня. За її словами, це саме той день, коли вона розмовляла з батьком востаннє. А після зв'язку не стало.

У Маріуполі залишилися її батько з мамою та бабуся з дідусем. Вони їй розповідали, що в перші дні повномасштабної війни в їхньому районі було відносно тихо. Сильні бої точилися на лівому березі міста. Коли бої запекли недалеко від будинку, то через деякий час зникли електрика і вода.

За її словами, на лівому березі постійно йшли запеклі бої, де було багато росіян і кадировців.

А в центрі міста було відносно тихо, доки не розбомбили драмтеатр. З того моменту центр теж почали стирати з лиця землі. У результаті в Маріуполі вже не залишилося безпечного місця, яке спочатку люди могли знайти.

Маріуполь, березень 2022-го. Фото: Євген Малолєтка

"Ми не очікували, що місто опиниться в котлі і що росіяни блокуватимуть усі, не пропускатимуть гумконвої тощо. Вони обстрілюють всі підряд, по всіх об'єктах, лікарнях, будинках тощо. Безпечного місця у місті просто немає, його не існує. Обстріли йдуть скрізь", – розповідає Марія.

Транспорту у місті практично не залишилося. Гуманітарні коридори даються важко і не вдається вивезти всіх бажаючих через постійні обстріли. За її словами, спочатку багато хто виїжджав на поїздах, тобто людей вивозили різними способами, а також автобуси та машини спокійно пропускали на блокпостах. Але це було на той момент, коли в місті ще не було стільки росіян.

"Зараз із міста можна вийти лише пішки, а щоб потрапити на українську сторону, то треба пройти десятки кілометрів. Дехто витрачає на це до 10 годин", — каже вона.

Марія додалася до всіх місцевих чатів, де люди шукають своїх родичів з Маріуполя. За її словами, якусь інформацію в основному можна знайти в будинкових чатах, а різні паблики для пошуку родичів не настільки ефективні. Таким шляхом вона намагається хоч щось дізнатися про своїх рідних, які опинились у блокаді.

11 квітня 2022 року президент Володимир Зеленський заявив, що у місті Маріуполь внаслідок нападу Росії загинули десятки тисяч людей.