Голова ОП про війну, економіку та повернення українців: ключові заяви Буданова

Про це заявив в інтерв’ю керівник Офісу президента України Кирило Буданов головному редактору журналу "ТОП-100. Рейтинги найбільших" Юрію Гусєву під час Business Wisdom Summit від Delo.ua.

Ви очолили Офіс Президента 105 дні тому. Чи можете вже оцінити цей період і сказати, де було легше — у попередній роботі чи зараз?

- Дякую за запитання і за те, що підрахували мій робочий час. Приємно починати з того, що хтось так уважно стежить.

Щодо того, де було легше — скажу інакше. Я у своєму житті дуже рідко брався за легкі речі. Це нецікаво. Мені подобається працювати зі складними завданнями, долати труднощі й досягати результату. Це дає розвиток.

Якщо говорити по суті, нинішня робота — це інша сфера, хоча вона частково пов’язана з попередньою діяльністю. Я пройшов шлях від офіцера підрозділу спецпризначення до керівника спецслужби. І значна частина цього періоду припала на повномасштабну війну.

Тоді я був максимально зосереджений на питаннях війни. Водночас важливе місце займала так звана таємна дипломатія, а також турбота про особовий склад — передусім у сенсі їхнього захисту.

Адже поганий керівник — це той, хто не захищає своїх людей. Йдеться не лише про бойові дії, а й про життя поза ними.

Зараз до цього додалися класична політика, економіка, гуманітарна та соціальна сфери. Значну частину часу займає відкрита дипломатія, ветеранська політика.

Тож якщо підсумувати: легше не стало. І, чесно кажучи, я цього і не шукаю.

Про вплив війни на Близькому Сході на ситуацію в Україні 

Чи змогла Україна використати війну США та Ізраїлю проти Ірану для посилення своїх позицій на Близькому Сході?

— Щоб відповісти на це питання, потрібно розуміти, що відносини України з країнами Перської затоки будувалися значно довше, ніж тривала ця війна.

Я навіть нагадаю, скільки обмінів і перемовин відбувалися за сприяння, наприклад, Об’єднаних Арабських Еміратів. Тобто говорити, що ми почали все "з чистого аркуша", — неправильно.

Чи скористалися ми ситуацією? Так. За ініціативи Президента Україна направила експертів, які допомагають цим державам. Це було позитивно сприйнято.

Я б сказав, що це вже не просто фундамент, а навіть певні "стіни" довіри, які ми будуємо у відносинах із цими країнами.

Цей крок був правильним і дасть результат. Але не варто очікувати швидкого ефекту — з огляду на менталітет регіону. Водночас результат точно буде і буде вагомим.

Є розуміння в експертному середовищі, що багато в чому від стабілізації ситуації на Близькому Сході залежатиме інший процес — тристоронні перемовини щодо війни Росії проти України. Яка, на вашу думку, ймовірність активізації цього процесу і які перспективи він має щодо припинення бойових дій або досягнення миру?

— Дозволю собі трохи вас поправити: цей процес нікуди не зник і не зупинявся.

Те, що немає публічних зустрічей, не означає, що робота не ведеться.

Щодо впливу подій на Близькому Сході — це очевидно, адже всі ми бачимо ціни на заправках. Тому не можна сказати, що цього впливу не існує.

Він відчутний у всьому світі, а Україна — лише його частина, на яку це також впливає. Водночас Російська Федерація отримала від цього певні бенефіти через різке зростання цін, однак це був короткостроковий ефект. Безумовно, вони отримали з цього вигоду.

Слід також згадати, що 14 квітня США не продовжили преференції для російської нафтової галузі, і санкції знову набули чинності. Тож усе це має і матиме вплив.

Зрозуміло, що російські олігархи, які заробляють на нафтових доходах, відчувши тимчасове покращення, прагнутимуть повернення до таких умов.

Тому, думаю, це матиме серйозний вплив.

Я так розумію, свою роль зіграли ще й українські дронові санкції.

— Українські санкції працюють, на жаль, як я вже багато разів казав, набагато ефективніше, ніж інші санкції. Це жорстка правда.

Про український бізнес під час війни

 Бізнес потребує стабільності. Як ви ставитеся до податкових змін під час війни?

— Будь-яка повномасштабна війна — це не лише боротьба армій, а й боротьба економік.

Якщо економіка слабка, шансів на перемогу практично немає.

Тому, подобається це чи ні, зміни під час війни є необхідними. Якщо бачимо, що система не справляється, її потрібно коригувати.

Це може бути неприємно, інколи болісно, але іншого шляху немає.

Щодо бізнесу — я прихильник дерегуляції. Держава має або допомагати, або хоча б не заважати.

Також важливий принцип недоторканності приватної власності. Не може бути так, що всі втручаються в бізнес, а потім дивуються низьким надходженням до бюджету.

Щодо митниці — сподіваюся, нове керівництво зможе навести лад. Гірше вже точно не буде.

Щодо ще одного болючого питання для бізнесу, яке останнім часом активно обговорюється у бізнес-середовищі, — це дефіцит кадрів, який об’єктивно спричинений війною та від’їздом мільйонів українців за кордон. Йдеться і про жінок, і про чоловіків, і про дітей, які підростають там і, можливо, вже не шукатимуть роботи в Україні.

Про повернення українців з-за кордону

Які механізми та стратегії, на вашу думку, мала б застосувати держава для повернення громадян України на батьківщину, а також для утримання й відновлення кадрового потенціалу країни та економіки?

— Стратегія №1 — перестати мріяти про повітряні замки: їх не існує. Ніхто сюди не повернеться, доки не буде створено відповідний клімат. Потрібно повертатися в безпечну країну з економічним підґрунтям.

Це необхідно створити. Без цього люди, які ухвалили рішення виїхати, не повернуться — скільки б ми цього не хотіли або не демонстрували протилежне.

Це питання напряму пов’язане з гарантіями безпеки. Без них не повірять ні інвестори, ні громадяни — не буде ні капіталів, ні довіри до змін.

Тож це взаємопов’язані речі, які зводяться до завершення війни та надання жорстких гарантій безпеки.

Щодо бізнесу — він фактично тримається в цих умовах і, по суті, є героєм. Жінки взяли на себе значну частину роботи, коли чоловіків стало менше: частина воює, частина виїхала.

І це велика подяка та шана їм за це.

В даному контексті ще одне уточнювальне питання: чи ведуться наразі перемовини або заходи з європейськими країнами та США щодо можливого повернення частини українців додому? Наскільки мені відомо, ця робота вже триває і поступово виходить у публічну площину.

— Робота триває, і вона не почалася лише зараз. Але, це моя особиста думка: без умов, про які я говорив раніше, розраховувати на серйозний результат марно. Потрібно створити умови, щоб було куди повертатися.

Є й інший, умовно "жорсткий" варіант — створення складних умов перебування в країнах, де зараз живуть українці. Але це потребувало б синхронних рішень усіх держав, що практично неможливо. І тоді люди були б змушені їхати — але питання, куди саме.

Ми ж демократична держава, і це не наш підхід. Тому єдиний шлях — завершення війни, гарантії безпеки та створення економічного підґрунтя для повернення людей. Тільки так.

В Україні через війну та зміну обставин суттєво трансформується структура економіки й експорту. Якщо раніше домінував гірничо-металургійний комплекс, то нині лідерство перейшло до агросектору, швидко зростає ІТ, а також формується напрям military-tech.

Як, на вашу думку, зміниться структура економіки та експорту України в найближчі роки і які галузі стануть пріоритетними?

— Ми маємо орієнтуватися на галузі з високою доданою вартістю.

Сировинна модель не дозволить нам вирішити накопичені проблеми.

Потрібно переходити від експорту сировини до експорту готової продукції.

Це стосується аграрного сектору, металургії, машинобудування.

Щодо ІТ і оборонної галузі — вони тісно пов’язані і мають великий потенціал.

Я впевнений, що Україна займе важливе місце на світовому ринку озброєнь.

Про експорт української зброї 

Чи варто відкривати експорт військової продукції?

— Моя позиція неодноразово озвучувалася: якщо ми не присутні на якомусь ринку, це місце обов’язково займе хтось інший. А повернутися туди згодом буде значно складніше, ніж утримати позиції зараз.

Водночас слід враховувати, що триває війна, тому є як морально-етична, так і суто практична складова. Потрібно визначати, які види озброєнь ми виробляємо з надлишками і що реально цікавить іноземних покупців, і працювати з цим.

Ми не можемо відривати ресурси лише заради продажу. Це було б неправильно і, м’яко кажучи, не сприйнято значною частиною суспільства, зокрема військовими та їхніми родинами.

 Якою має бути підтримка ветеранського бізнесу?

— Уже працюють кілька серйозних програм.

Але потрібно розуміти, що більшість ветеранів — це люди з пораненнями або серйозними втратами здоров’я.

Це люди, які віддали державі дуже багато.

Їх потрібно підтримувати — і державі, і суспільству.

Лише спільними зусиллями можна створити умови для їхнього розвитку і інтеграції.