Елла Лібанова: 7–8 млн українців віком 55+ можуть стати відповіддю на дефіцит кадрів

Україна вже відчуває дефіцит робочої сили. Наскільки він масштабний?

— Український бізнес справді працює в умовах кадрового дефіциту, але з точними оцінками ситуації все не так просто. Верифікованих даних поки небагато, тому цифри різняться.

За оцінками окремих експертів, нестачу персоналу відчувають до 74% підприємств, а середній дефіцит кадрів може сягати близько 15% штату. Однак, на нашу думку, така оцінка завищена. З одного боку, частка реальних вакансій, за оцінками Інституту демографії, становить на ринку праці близько 4–5%. З іншого, згідно з даними Держстату лише у будівництві близько 60% підприємств вважають, що брак робочої сили заважає їм розвиватися, а, наприклад, у сільському господарстві, торгівлі та сфері послуг цей показник нижчий — близько 20%. Отже, проблема є, і її не може не бути, враховуючи карколомні та швидкі зрушення в демографічній сфері. Але обсяги дефіциту, і власне зміст – в чому цей дефіцит полягає – різні дослідники розуміють по різному. До речі, можливо, що неузгодженість розуміння дефіциту робочої сили, відсутність інструментів його надійної оцінки є не меншою проблемою для політики, ніж самий дефіцит, адже ми не завжди точно знаємо, що з цим роботи.

Що можна сказати точно, що як би ми не трактували дефіцит робочої сили, він не минеться повністю. Навіть обережні оцінки показують: проблема системна, і вона надовго. Адже за нашими розрахунками, Україна вже втратила близько 2–2,3 млн зайнятих, зазнала скорочення робочої сили на 15–17% порівняно з 2021 роком, і ці процеси продовжуються.

Скільки людей залишилось в Україні і яку роль тут відіграють 55+?

— Точних даних про чисельність населення, на жаль, сьогодні також не існує, але за оцінками на 2024 рік на підконтрольній території проживало не більше 31,5 млн людей. До речі, зараз наш Інститут разом із Держстатом, міжнародними експертами та іншими долученими спеціалістами разом розробляють нову методологію оцінки населення України, гадаємо це допоможе хоча б оцінити стан демографічних проблем вже в цьому році.

Щодо структури населення. Приблизно 7–8 млн — це люди віком 55-74 років. Це вже не периферійна група, а значна частина населення.

Водночас рівень їхньої зайнятості в Україні суттєво нижчий, ніж у ЄС. Якщо в Україні серед людей 55–64 років працює близько 40–45%, а старше – нижче 10%, то в Євросоюзі цей показник перевищує 65%.

Це означає, що для України люди 55+ — один із найбільших недовикористаних ресурсів ринку праці. Однак, я б не хотіла говорити про людей як про речі. Демографія лише задає межі – реальна трудова активність старших людей це їх вибір. Для того, щоб вони його зробили, ще треба чимало попрацювати.

Чи можуть люди 55+ реально закрити кадрові дірки бізнесу?

— Скоріше так — але за певних умов. До повномасштабної війни люди віком 50+ вже становили близько 27% зайнятого населення, а той факт, що багато людей продовжують працювати і після оформлення пенсії, свідчить, що навіть зараз потенціал пропозиції цих категорій населення не повністю використовується.

Але проблема не лише в загальній кількості людей та їх готовності вийти на ринок праці. Інший бік проблеми, без вирішення якої говорити про ефективне використання потенціалу старших працівників не має сенсу – це характер робочих місць. Якщо робота побудована на важкій фізичній праці або застарілих процесах, якщо не будуть проведені технічні зміни на підприємствах і культурні реформи в головах роботодавців і керівництва – буде складно залучати до роботи не лише людей 55+, а й багатьох молодших працівників.

Саме тому дедалі важливішими стають модернізація, автоматизація і нова організація праці. Вони роблять робочі місця доступнішими, безпечнішими й ефективнішими для всіх. Йдеться не про "особливі умови" для старших працівників, а про більш сучасний ринок праці. Часто необхідні зміни є достатньо простими і не коштують надмірно, просто про це ніхто не замислюється.

Взагалі головним бар’єром для активізації трудового довголіття залишаються стереотипи бізнесу щодо віку. Навіть у ситуації дефіциту кадрів компанії часто самі звужують собі вибір, відсікаючи людей 50+. Найслабше місце цих упереджень у тому, що роботодавці часто наперед припускають більшу повільність, негнучкість чи нездатність людей старшого віку опановувати технології, але лише мізерна їх частка це перевіряла на практиці стосовно конкретної особи. Масштаби цього стримуючого фактору надзвичайні. Ми саме зараз це досліджуємо в межах проєкту "Срібна економіка України: потенціал покоління 55+", ініційоване JTI Україна, та згодом представимо широкій громадськості детальні результати в найближчі місяці.

На фоні гострого дефіциту кадрів така інерція свідомості багатьох підприємців виглядає стратегічною помилкою. Можна чітко наголосити, що у конкуренції за кадри у підсумку виграє не той, хто робить ставку лише на молодість, а той, хто вміє використати знання і досвід, одночасно модернізуючи процеси й даючи працівникам можливість швидко входити в нове технологічне середовище.

Що може змусити бізнес реально наймати людей 55+?

— Коли ми говоримо про зайнятість людей старшого віку, важливо чесно визнати: самі лише розмови про соціальну відповідальність не працюють. Бізнес реагує не на правильні слова, а на економічний сенс. У країнах, які змогли підвищити зайнятість старших працівників, використовували три ключові інструменти.

Перший — фінансові стимули. Наприклад, у Фінляндії держава може компенсувати до 70% витрат на зарплату таких працівників у перші місяці роботи. У Німеччині діяли програми субсидій на найм і адаптацію.

Другий — навчання і перекваліфікація. У Словенії, наприклад, працювали мобільні навчальні групи, які навчали старших людей цифрових навичок безпосередньо в громадах.

Третій — партнерство держави і бізнесу, коли компанії самі включаються в адаптацію та розвиток працівників.

Саме така комбінація дає результат. Якщо у 2009 році рівень зайнятості людей 55–64 років у ЄС становив близько 43%, то сьогодні він перевищує 65%, а в окремих країнах — 70–75%.

Чи може держава компенсувати частину зарплати для працівників 55+?

— Подібний механізм у нас уже існує: служба зайнятості компенсує роботодавцям частину витрат на оплату праці при наймі окремих категорій безробітних. Тобто питання не в тому, чи можлива така підтримка, а в тому, чи готова держава поширити наявну механіку на працівників 55+.

Це могла б бути часткова компенсація зарплати на перші місяці роботи або інше зниження витрат для роботодавця. Навіть помірна компенсація на рівні 25–30% уже могла б зменшити бар’єр для найму і зробити старших працівників привабливішими для бізнесу.

Водночас в умовах воєнної економіки бюджетні ресурси обмежені, тому реалістичніше розглядати такі програми як інструмент післявоєнного відновлення.

Що для України швидше — повернути мігрантів чи активізувати людей 55+?

— У короткій перспективі — люди, які вже перебувають в Україні. Повернення мігрантів — важливий, але довгий і складний процес. Він залежить від безпеки, рівня доходів, житла і можливостей для дітей. Натомість люди старших вікових груп уже є в країні. Вони мають досвід, знання і часто готовність залишатися економічно активними.

Міжнародний досвід показує, що швидше повертаються не найбільш мобільні, а ті, хто зберіг сильні зв’язки з країною: житло, родину, професійні контакти. Тому ставка лише на повернення мігрантів не дасть швидкого результату. А люди 55+ — це ресурс, з яким можна працювати вже зараз.

Чи правда, що старші працівники менш продуктивні і "забирають" роботу у молоді?

— Це один із найстійкіших стереотипів, який сформувався ще в індустріальну епоху, коли продуктивність пов’язували з фізичною витривалістю.

Сьогодні в багатьох галузях цінність має не лише здатність серпом збирати хліб чи вручну копати яму, а досвід, знання, професійні навички, розуміння галузі, вміння ухвалювати рішення, відповідальність і стійкість. І тут старші працівники дуже часто не програють, а навпаки — мають сильні позиції.

Ще один міф — що зайнятість старших людей обмежує можливості молоді. Насправді економіка не працює як гра з нульовою сумою. Коли більше людей залучені до праці, зростає попит, виробництво і кількість робочих місць. Це добре видно в країнах Європи, де одночасно високою є зайнятість і молоді, і старших працівників.

Чи (коли) доведеться Україні підвищувати пенсійний вік?

— Це дуже чутлива тема, яка швидко стає політично токсичною, якщо зводити її лише до цифри — 60 чи 65 років. У більшості країн ЄС пенсійний вік уже становить 65–67 років, а в Данії до 2040 року планують підвищити його до 70.

Але ключове не в цьому. У Європі підвищення пенсійного віку супроводжувалося політикою активного старіння: навчанням, підтримкою зайнятості, гнучкими форматами роботи.

 Для України це принципово важливо. Країна вже переживає демографічні зміни: якщо у 1991 році населення становило близько 52 млн, то сьогодні — близько 32 млн. Середній вік перевищує 41 рік.

Пенсійна система працює за солідарним принципом, і зі зменшенням кількості платників вона неминуче опиняється під тиском.Тому питання не в тому, чи підвищувати пенсійний вік, а в тому, чи зможе країна створити умови, за яких люди реально зможуть працювати довше.

Україні доведеться працювати довше чи працювати інакше?

— Насправді ринок праці вже стоїть не перед вибором "або-або". Штучний інтелект і цифрові технології дозволяють автоматизувати рутинні процеси, підвищувати продуктивність і змінювати сам характер праці — вона стає менш фізичною і більш гнучкою. 

Це означає, що люди можуть довше залишатися економічно активними, а бізнес — ефективніше використовувати наявний ресурс. У найближчі 5–10 років для України найреалістичнішим є комбінований сценарій. Країні доведеться не лише працювати довше, а й працювати розумніше.