“Нам потрібно захищати свою ідентичність - свій книжковий ринок”, - Віктор Круглов, СЕО видавництва “Ранок"

Чи часто зараз відвідуєте виставки? На них зараз є інтерес до української літератури?

Україна нарешті з’явилася в ментальності європейців: ще 5-10 років тому її взагалі не бачили, хоча Україні, як державі, вже 30 років. Це відбувалося зокрема тому, що було мало культурних подій. Наприклад, росія дуже чітко розуміє важливість театральних вистав, перфомансів, участі у книжкових та культурних подіях. По всьому світу вони вкладали шалені кошти, щоб вважатися якимсь центром культури. На жаль, Україна не могла собі цього дозволити, і зараз, зрозуміло, велика цікавість до нашої країни. Нам головне — не втратити цю цікавість. Зараз у нас просять книги з біографією президента Володимира Зеленського, про побут українців тощо. Інтерес збільшується, тож важливо це перетворити на тенденцію, бо є багато речей, створених українцями, які росія привласнила собі — від музики та візуального мистецтва до творів українських письменників.

Яку мету для себе, як видавця, ви ставили, відвідуючи виставку у Франкфурті?

Підписуйтеся на YouTube-канал delo.ua

Основна мета поїздки на виставку для видавництва «Ранок» - продаж ліцензій закордонним партнерам на переклад наших книжок. Зазвичай  перед виставкою триває ретельна підготовка. Ми контактуємо з літературними агенціями та агентами, надсилаємо їм каталоги. Уже на виставці домовляємося поспілкуватися, налагоджуємо персональні відносини, але однієї появи на виставці замало. 

Ми підписали контракти з 6  країнами, зокрема з Болгарією та Польщею. США придбали права на книгу "Привид Києва". Це наразі найкращий результат за кілька минулих років. Сьогодні удвічі більше продається ліцензій, ніж до війни. Але я не задоволений, бо хочеться, щоб права на переклад українських книжок купували 30-60 країн. 

Видавництво "Ранок" є членом Європейської асоціації видавців навчального контенту (European Educational Publishers Group), тож на виставці було багато видавців, яких я особисто знаю. На початку повномасштабної війни в Україні ці видавці запитували, як вони можуть допомогти нашому видавництву, нашим людям. Ми надали їм єдиний  банківських рахунок Нацбанку України, на який вони перераховували кошти на підтримку нашої держави. Тоді тільки за кілька тижнів  вдалося зібрати понад 50 тисяч євро. 

Що зумовило збільшення продажу ліцензій? Це була ваша стратегія чи це сталося органічно? Як ви взагалі переформатували бізнес під час війни?

З одного боку, це був фокус, бо коли почалася війна, книжковий ринок обвалився. В останній тиждень лютого та у березні продажів майже не було, бо людям було не до книжок. Ми розуміли, що можемо якось протриматися якраз на продажі ліцензій. 

З іншого боку, Україна не сходила з перших шпальт преси, інтерес до українських  продуктів підвищився. Деякі купували ліцензії ще для того, щоб підтримати наших видавців. Наприклад, американські колеги, які придбали ліцензію на "Привид Києва". 

Прибутку, окрім продажів ліцензії, у березні ми не мали зовсім, свої книжки просто роздавали. Основний склад видавництва був у Харкові, і я розумів, що краще роздати книги дітям, які сидять у бомбосховищах, щоб хоч якось їх розважити. А продаж ліцензій був можливістю підтримати наших людей матеріально. Бо коштів на рахунки видавництва у кінці лютого та березні зовсім не надходило.  На другий день війни ми перерахували всі податки на рік уперед, щоб  підтримати ЗСУ, тому продаж ліцензій фактично врятував видавництво, коли ми сиділи без грошей. 

Тобто вже у березні ви почали діяти?

Видавництво "Ранок" — це складова видавничої корпорації "Ранок". Уже 10 березня ми відновили навчання у школі онлайн. Учителі школи "Ранок", яким я дуже вдячний, з бомбосховища почали вести онлайн-уроки. Ми змогли врятувати наші сервери, перевели навчання у дистанційний формат, підключили дітей, і не лише учнів школи "Ранок", а й дітей наших знайомих та друзів. Запрошували усіх, кого знали. 

У березні домовилися із зарубіжними колегами про друк наших підручників та книжок за кордоном для українських дітей. Передали їм безкоштовно файли, які вдалося врятувати. Це, зокрема, колеги з Польщі, Чехії, Болгарії, Румунії, які друкували та роздавали книги українським дітям, які вимушені були стати біженцями. Загалом домовилися з колегами з усього Європейського Союзу — 18 країн. Ми хотіли, щоб вони на своїх сайтах розмістили всі наші підручники, бо в ЄС прискіпливо ставляться до авторського права. Так, маленькі українці, які ходили у школи Німеччини чи Фінляндії, не мали права просто користуватися якимись навчальними матеріалами. А ми легально підписали угоди, безкоштовно надали матеріали. Були сотні тисяч завантажень наших підручників. Це все зробили саме у березні, коли мало хто думав тоді про такі речі, а це було надважливо для дітей і батьків. Адже спочатку було незрозуміло, як будуть навчатися українські діти, особливо у перші місяці. 

Про деякі речі з інформаційного спротиву  ворогу можу розказати вже після війни. Хочу сказати, що жоден співробітник видавництва  не залишався осторонь. 

Як ви побудували свою роботу? 

Це унікальна ситуація, коли ми майже рік працювали повністю онлайн. Ще раніше у нас були налаштовані процеси для такої роботи. Уся інформація зберігалася у хмарі, ми мали резервний канал та доступ до інтернету. Крім того, розуміли, що ніхто не скасовуватиме перше вересня, тож у березні продовжували робити нові підручники на наступний навчальний рік. Деякі співробітники сиділи у бомбосховищах та редагували майбутні підручники за новою програмою Нової української школи (НУШ) . Я дуже вдячний нашій команді, яка розуміла, що однаково дітям потрібно навчатися.

Уже 10 березня ми відновили навчання у школі онлайн. Учителі школи "Ранок", яким я дуже вдячний, з бомбосховища почали вести онлайн-уроки. Ми змогли врятувати наші сервери, перевели навчання у дистанційний формат, підключили дітей, і не лише учнів школи "Ранок", а й дітей наших знайомих та друзів. Запрошували усіх, кого знали

Випускали підручники власним коштом. Держава не заплатила за підручники для п’ятих класів, але ми виклали їх у вільний доступ та створили платформу “Навчання без меж” з цифровими підручниками та відео та тестами. Нам було дуже приємно, що навіть з окупованих територій — Мелітополя, Енергодару — вчителі дякували за можливість під’єднатися онлайн, щоб навчати дітей за українськими підручниками. Я вважаю, що ці вчителі - герої, бо ми ж розуміємо, до чого це могло призвести. 

Що сталося з вашим виробництвом?

Ми евакуювали та розподілили частину матеріалів та книжки між кількома складами задля безпеки.  Наш логістичний центр у Харкові був сильно пошкоджений  через обстріли. Команді «Ранок» вдалося вибудувати безперервну логістику так, що іноді замовники дивувалися,  як ми так швидко доставлялємо книжки навіть під час блекаутів. 

Частину матеріалів нам вдалося вивезти на Західну Україну, де ми запустили виробництво у Калуші. Однак деяка кількість верстатів та матеріалів залишилася у Харкові, тож коли ситуація налагодилася, ми почали друкувати книжки й там. По-перше, поліграфічне обладнання так просто не перевезеш, бо воно важить десятки тонн. По-друге, це великий проміжок часу, тож для себе ми вирішили: розбомблять підприємство — отже розбомблять, а поки є можливість працювати — працюватимемо. По-третє, для нас було принципово друкуватися саме у Харкові.

У березні домовилися із зарубіжними колегами про друк наших підручників та книжок за кордоном для українських дітей. Передали їм безкоштовно файли, які вдалося врятувати. Це, зокрема, колеги із Польщі, Чехії, Болгарії, Румунії, які друкували та роздавали книги українським дітям, які вимушені були стати біженцями

На склад двічі були прильоти, були потужні обстріли нашого логістичного центру, де зберігалися кілька мільйонів книжок. Задля безпеки наших співробітників ми залізницею вивозили книжки та розподілили їх по Україні. Зараз книги зберігаються на п’ятьох складах — у Києві, Луцьку, Львові, Калуші, Коломиї і Харкові. Їх ми завели в єдину комп’ютерну систему і постійно переміщуємо між складами. Якщо один склад пошкодять, ми все одно зможемо працювати та виконувати замовлення. 

Я вражений, що книги, хоч і сильно зросли в ціні, але мають попит в Україні.

Додам, що від квітня 2022 року команда “Ранок” сфокусувалася на експорті книжок, адже багато співвітчизників виїхали. Поставили за мету експортувати щонайменше 100 тисяч книжок за кордон і навіть перевиконали цей план. 

Ви самостійно вийшли на роздрібні мережі за кордоном чи вони вас знайшли?

Багато наших співробітників виїхали за кордон і зараз перебувають майже в усіх європейських країнах. Вони і зайнялися цим пошуком: спілкувалися з бібліотеками, дистриб’юторами книжок, книжковими мережами, пропонуючи наші книжки. 

У тому числі завдяки нам у бібліотеках почали з’являтися полички саме з українськими книжками. Зараз є проблема, зокрема у німецьких бібліотеках, де українські книжки стоять поруч із книгами російських видавництв. Нам доводиться пояснювати, що Україна — це окрема країна. Хоча, здається, за рік війни до європейців це дійшло. Раніше вони дійсно вважали, що Україна та росія — це одне й те саме. 

Що вам, зважаючи на 25-річний досвід ведення бізнесу, допомогло під час війни? Які нові навички та новий досвід ви здобули за цей рік? 

Після того як ми пережили перший рік повномасштабного вторгнення, нам уже нічого не страшно. Якщо раніше здавався небезпечним ковід, то зараз ми розуміємо, що після війни можемо нічого не боятися. Під час війни у мене зміцнилася віра в команду "Ранок" та у те, що ми все можемо зробити. У те, що саме з українців та українок складається країна. У перші дні війни багато залежало саме від громадян, а не від влади. Не знаю такої людини, яка б не пішла у територіальну оборону чи ЗСУ, яка б не почала волонтерити чи донатити. У мене немає знайомих, які б стояли осторонь. Це віра не тільки в команду, а в усю українську націю. Мабуть, росіяни таке ніколи не зрозуміють. 

Другий урок: у будь-яких складних ситуаціях потрібно шукати можливості. Ми, наприклад, уклали нові експортні контракти. Завдяки дистанційній роботі напрацювали нові моделі й розуміємо, що після війни можна буде відмовитися від частини офісних приміщень. Будь-які труднощі додають сили та можливостей. 

Третє: завжди треба залишатися людиною та бути на позитиві, бо від внутрішнього стану багато чого залежить. Це, мабуть, унікальні речі, які стосуються не лише книжкового бізнесу. 

Я розумію, що нам потрібно захищати свою ідентичність, свій книжковий ринок. Десять років тому 80% книжок, які продавалися в Україні, були від російських видавництв. Десь 70-80% ринку належало або російським видавництвам, або афілійованим структурам, які відкривалися в Україні. Якщо не захищати свій ринок, то не буде руху вперед. 

Торік ухвалили закон (№6287) про те, що мають надаватися сертифікати для купівлі українських книжок, а держава має підтримувати книгарні, які не витримують шалених орендних виплат. Це поширена європейська практика, коли частину оренди покриває держава, щоб існували книгарні, бо, з одного боку, це бізнес, а з іншого — основа держави та національної ідентичності.  Держава без  книжок - держава без майбутнього. Від книжок залежить і освіта, і наука, і розвиток технологій, і представленість країни у світі. 

Яскравий приклад: у країнах з найбільшими економіками світу — Британії, Німеччині, Китаї — видають понад 100 тисяч назв на рік. Що більше книжок видаватимуть в Україні, то сильнішою буде економіка. Деякі можуть сказати, що навпаки, але думаю, тут все пов’язано. Видання книжок зумовлює не тільки розвиток економіки, а й культури, розвиток кіно тощо. 

Насправді США керує світом не лише завдяки військовій силі, а й американській літературі та кіно. Усі свої наративи можна легко поширити через фільми, але ж половина голлівудських стрічок знімали за книжками. Не буде книжкової інфраструктури — не буде людей, які зможуть написати сценарій.

Ви продали права The Guardian, і у Британіі буде згадуватися Україна. Знову Україна з’являється в ментальній мапі європейців. Раніше я казав, що Україну раніше просто не бачили. Як можна бути об’єктивним, якщо про нас навіть не знають? Тому книжкова справа  та інші креативні індустрії надважливі в сучасному світі.. 

Чи помітили ви протягом цього року, що до вас почали більше чи менше звертатися з пропозиціями видати книжки?

Нам дуже багато надсилають рукописів, але статистику не проводили. Мабуть, якийсь час люди були шоковані, була пауза, а потім почали надсилати рукописи з описом реальних  подій. Наші колеги з видавництва "Фабула", які входять до видавничої групи "Ранок", видали вже і шпигунський роман "Таймер війни. Довга комендантська година" Андрія Кокотюхи, де автора консультували спеціалісти з ГУР. Книжка Володимира В'ятровича “Наша столітня. Короткі нариси про довгу війну” вже витримала три додруки. У суспільстві сьогодні запит на українських авторів точно підвищився. Запит на книжки про українську історію, персоналії тощо. Як і попит на все українське різко збільшився. Це класно, адже це й підняття нашої економіки, бо українська економіка живе та працює здебільшого як сервісна економіка. 

У коментарі "Суспільному" ви сказали, що видали дві книжки про війну, але зараз призупинили це. Наскільки це зараз відповідає дійсності та чи є попит на книги про війну, коли їх потрібно видавати? Чи потрібно видавати на Заході книги про війну в Україні?

Для Заходу у нас є кілька книг про війну, на які продаємо права. На весь світ стала знаменита книжка Катерини Тихозорої “Дім”. Історія про  хлопчика, який був змушений покинути свій дім через війну, вже видана в Італії та Словаччині.

Книги, які описують жахи війни, мають бути, це документалістика, нонфікшн. Але зараз, як мені здається, треба видавати більш оптимістичні книги. Наприклад, у книзі "Таймер війни. Довга комендантська година" фінал оптимістичний, усе добре закінчується. Такі книги треба видавати. Якщо знову ж таки порівняти з Голлівудом, то там герой завжди перемагає зло, а у нас чомусь (це ще з класики йде) плач стоїть, знедолений народ, бідна українська жінка тощо. Так, складно, але треба не плакати, а показувати позитивні наративи, показувати, чим ми можемо пишатися, бо постійно плакати — це неправильно. 

Мабуть, тому росія і напала на Україну, бо не чекала такого спротиву. Ніхто не наважився б напасти на маленьку Швейцарію чи на Ізраїль, бо знає, що там кожна жінка та чоловік візьмуть зброю у руки й підуть на війну. Хоча Швейцарія порівняно з Україною дуже маленька. Тож і нам потрібно такі позитивні наративи просувати. Це для нас така свідома позиція, що якщо про війну, то позитивно, де ми перемагаємо. 

Ми допомагаємо 5-й окремій Слобожанській бригаді, яка захищає Харків, і мені дуже приємно, що воїни читають книги навіть зараз, але вони мене попросили дарувати книги не про війну. Мені здається, якщо писати про війну, то трохи пізніше, після перемоги, коли можна буде подивитися на це зі сторони. 

Для Заходу ми більше маємо розказувати та показувати привабливість України, інвестиційну привабливість. Війна закінчиться, і нам дуже важливо, щоб сюди приходили закордонні інвестори не як у розбомблену країну, а як у країну великих можливостей. 

Мені сподобалася ваша історія з книгою "Мавка. Лісова пісня", де ви поєднали  цифрові інструменти та зробили з книги проєкт. Ви думали про те, що книга має залишити цифровий слід. Оця тенденція, яку ви простежили з цією цифровою книгою, зараз трансформувалася? Ви продовжуєте думати у цьому напрямі чи тільки з цією книгою так вийшло?

Ми постійно експериментуємо. Ми вже звикли, що книги у супермаркетах продаються, а 20 років тому я вмовляв менеджерів продуктових крамниць, щоб вони взяли книжки. Вони тоді дивувалися, як можна книги розмістити поруч зі, скажімо, солоними огірками. Я говорив, що можна, бо покупці ті самі. Відома статистика, що жінки купують книги, тож все має бути в одному місці. Це перше, що ми зробили, потім домоглися, щоб книги продавали на заправках. Я б посперечався, чи це вигідно, але ми експериментуємо. Чи от підручники, наприклад, завжди друкувалися у твердій обкладинці, а ми перші зробили підручники великого європейського формату у м’якій обкладинці задля меншої ваги. Ми перші в Україні зробили підручники з QR-кодом. Це вже стандарт і торік Верховна Рада України ухвалила зміни до Закону про освіту, що всі підручники мають бути з електронним додатком, а ми це запровадили ще вісім років тому.

Світ змінюється швидше, ніж ми думаємо, зрозуміло, що водночас змінюється і книга. Ми думаємо про стратегію на найближчі роки. Один зі шляхів стратегії, що ми маємо вже всі книги видавати з електронними додатками. Це може бути аудіо, інші електронні речі. Думаємо, як зробити дитячі книги ще й з диджитал-компонентом. 

Вперше в Україні ми видали книгу “Хочу на Марс”, створену  за допомогою штучного інтелекту. І текст, і ілюстрації повністю створені нейромережею. Частина людей була за видавництво книжок таким чином, частина проти. Ми запустили цей експеримент, бо хотіли подивитися, як воно буде. У нейромереж неймовірне майбутнє, особливо для навчальної літератури. Уявіть, що для навчання дітей читанню це найкращий інструмент, бо він ніколи не втомлюється, може постійно відповідати на запитання дитини. Штучний інтелект має ідеальну орфографію, тож ми зараз думаємо, як під’єднати нейромережу до майбутніх підручників. 

До речі, це може бути одним з напрямів розвитку художньої літератури, коли сюжет змінюється за твоїм бажанням, тобто як у житті, де не буває чогось однозначного. Так і в літературі можна зробити, щоб за бажанням читача сюжет розвивався за цією гілкою або за іншою. У підручниках точно можна зробити так, щоб навчальний контент міг підлаштовуватися під рівень знань учня, тобто створити персоналізований підручник. Це все можна зараз робити, неймовірні можливості відкриваються з розвитком нейромереж, ми з цим експериментуємо.

Це не майбутнє, а сьогодення. Наприклад, ми зараз робимо медіатеку навчальних фільмів: домовилися з британськими партнерами, щоб вони надали свої фільми для наших дітей. Понад тисячу фільмів переклали і пишемо анотації, це займає багато часу, тож задіяли штучний інтелект, який продивляється відеофрагменти та готує анотацію, а потім редактор редагує — і анотація готова. Це економить купу часу. Зрозуміло, що людина однаково має подивитися, але базу можна створювати за допомогою нейромережі. 

Хоч нам і 25 років, але ми інноваційне видавництво, бо без цього не можна рухатися вперед. Як говорив автор книг «Аліса у Країні Див» та «Аліса у Задзеркаллі» Льюїс Керролл: «Потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти хоча б удвічі швидше!».

Хочу додати, команда  “Ранок” дуже вдячна ЗСУ, які дають можливість нам працювати задля майбутнього наших дітей. З видавничої корпорації “Ранок” двадцять три  воїни боронять нашу землю. Ми всі молимося за них та віримо у Перемогу! Все буде Україна!