Мауро Лонгобардо, “Арселор Міттал Кривий Ріг”: Дехто боїться йти до нас працювати, бо ми передаємо працівникам повістки з ТЦК

• Про плани виробництва та проблеми з кадрами
• Про ринки збуту
• Про інвестиції та зелену трансформацію 
• Про взаємовідносини держави та бізнесу

Про плани виробництва та проблеми з кадрами

В грудні ви заявляли що плануєте наростити завантаження потужностей підприємства до 50% від довоєнного рівня. Чи не коригували ви свої плани?

- У 2024 році ми плануємо збільшити виробництво, бо є хороші новини по відкриттю морської логістики. Я не буду вдаватися в деталі, але чорноморські порти доступні для нашого типу продукції залізорудного концентрату, чушкового чавуну та готової продукції. Наразі ми плануємо по-максимуму завантажити наше гірниче виробництво, а з другого кварталу, у квітні, ми хочемо запустити роботу металургійного виробництва двома доменними печами. Це десь 50% наших довоєнних потужностей. Ми не хотіли запускати другу піч раніше, бо був ризик атак на енергетичну інфраструктуру. Такі атаки дійсно були. На початку лютого росіяни атакували інфраструктуру Криворізького району, й у нас був повний блекаут. Лише через десять днів ми змогли повністю відновити нашу роботу. Тож рішення почекати з запуском другої доменної печі було мудрим.

Низький рівень завантаження підприємства означає, що значна частина працівників також простоює. Чи є проблеми зі збереженням трудового колективу? Скільки працівників звільнилося та скільки ваших працівників зараз мобілізовано?

- Я думаю, що питання персоналу стане найбільшим ризиком як зараз, так і в майбутньому. Ми тримали увесь наш персонал на зарплатні навіть якщо половина з них були в простої, та платили таким працівникам дві третини від їх окладу. В той же період від початку війни у нас понад 3300 працівників мобілізовані. І, на превеликий жаль, 137 з них до нас не повернуться, бо вони загинули в боротьбі за нашу свободу. Також є певна кількість співробітників, які просто звільнилися. У 2023 це було більше 2000 працівників.

Якась кількість людей бояться працювати у нас через мобілізацію. Бо коли ми отримуємо повістки, то передаємо їх людям. Разом з тим, зараз у нас в простої понад 600 працівників. Ми намагаємося залучити їх заповнити вакансії. Викликаємо їх та пропонуємо їм повернутися, щоб перекрити інші вакансії. Усі ті, хто перевівся на нову роботу, пройшли перенавчання. 

Якщо цей тренд залишиться на такому ж рівні, то  в нас буде проблема заповнити ті вакансії, які нам необхідні для виконання планів на 2024 рік. За моїм прогнозом, якщо в цьому році додатково у нас 1500 людей залишать підприємство або будуть мобілізовані, то мені потрібно буде найняти понад 3000 працівників.

 Що важливо, вони мають бути професіоналами, щоб стати до роботи вже зараз, а не через 2-3 роки після закінчення навчання. Дуже складно знайти в Кривому Розі 3 тисячі людей, які вже професіонали й будуть згодні у нас працювати. Тому ми дуже тісно співпрацюємо з навчальними закладами та залучаємо до нас студентів і випускників вишів та технікумів і адаптуємо їх знання до наших потреб.

Чи є проблеми з бронюванням ключових працівників компанії?

- У нас є бронювання співробітників. Але проблема в тому, що збройним силам необхідні такі військові спеціальності, якими володіють машиністи локомотивів, водії великих автомобілів та електрики. Це такі професії, які більше необхідні армії, ніж інші. Проблема в тому, що коли я нарощу виробництво до певного рівня, мені потрібні будуть водії автомобілів, великих машин, машиністи локомотивів. Понад половину з них мобілізували. Але якщо в мене є економічна необхідність збільшити виробництво, мені потрібні всі ці фахівці. 

Тому вплив мобілізації величезний, навіть якщо здається що відсоток мобілізованих у 15%  невеликий. Деяким професіям можна навчити швидко, а для машиністів локомотивів потрібні роки, щоб вони досягли певного рівня. Тому ми сподіваємось, що зможемо тримати певний баланс між потребами в обороні країни та вимогами бізнесу. Країні потрібні військові, щоб воювати за свободу, але треба і працівники, щоб економіка не зупинялася.

Про ринки збуту

Ви говорили, що відновлення транспортування продукції морським шляхом є хорошою новиною. Чи вистачає портових потужностей для відвантаження продукції ГМК? Наскільки суттєвою тут є конкуренція з зерновиками? 

- Коли у нас працював “зерновий коридор”, він був погоджений усіма сторонами. А цей новий коридор не є частиною якогось договору, і це створює ризики. Власники кораблів, які заходять в наші порти, беруть гроші за ризик, команда суден теж отримує премію за ризик. Тож зараз ми платимо за фрахт подвійну вартість. Ми також бачимо ціновий тренд: на самому початку коли відкрився цей коридор, ціни були в три-чотири рази вищими, а зараз вони вдвічі вищі. Ми рухаємося до зниження, і ми сподіваємося, що без інцидентів ціни будуть іти донизу і трафік збільшиться. 

Щодо зерна, то ми не бачимо великої конкуренції з зерновиками за місце в порту. Але ближче до сезону збору зернових це можливо. 

Яку частку вашого експорту займають країни ЄС та які ваші основні ринки збуту?

- Війна змінила не лише наш доступ до ринків, але й самі ринки. До війни ми не розглядали ЄС як хороший ринок, бо там були квоти на металопродукцію. Ми заповнювали наші квоти досить швидко, і порівняно з загальним обсягом це було небагато. Але коли почалась війна, то ЄС скасували квоти, і це відкрило для нас можливості на цьому ринку. А блокада чорноморських портів змусила нас переорієнтуватися на такі країни, як Польща, Словаччина, Чехія та Румунія, де логістичне плече невелике, що дозволяє нам залишатися конкурентними. Щодо країн Західної Європи, то після розблокування портів ми можемо продавати нашу продукцію і там. 

Як взагалі в Eurofer (членом якої є ArcelorMittal) поставилися до скасування квот та мит на український метал? Зараз є не дуже хороша реакція польских фермерів на українську аграрну продукцію.

- Я вважаю, що якщо українські компанії будуть відповідально входити в цей ринок, тобто не скидувати ціни на 30%, щоб перехопити клієнта, проблем не буде. Ми повинні прийти на ринок та працювати чесно, виграти нашою якістю, продуктом, надійністю, а не лише скиданням цін. Бо скидання цін створить таку саму реакцію, яка у нас є по агропродукції. Тому дуже важливо відповідально ставитися до ринку.

Ми бачимо тренд скорочення експорту та паралельно з цим зростання ємності внутрішнього ринку. Це пояснюють попитом з боку сектору оборони та відбудови. Чи бачите ви потенціал в нарощуванні продажів на внутрішньому ринку? 

- Ми беремо участь у всіх проектах, які є в Україні, де використовується наша основна продукція, така як катанка та арматура. У нас достатньо потужностей, щоб покрити будь-яку потенційну необхідність всередині країни. До війни ми продавали 20% саме на внутрішній ринок. Звісно тут є конкуренція. “Метінвест” раніше був більше орієнтований на плаский прокат, але з втратою маріупольских заводів вони фокусуються на довгому прокаті, й ми конкуренти з ними у цьому секторі. Це нормальна конкуренція, ринок спокійно може поглинути виробництво двох компаній. Але у нас набагато більше потужностей по довгому прокату.

У серпні минулого року ринок України був на 70% від довоєнного. Тоді активно будували захист енергетичної інфраструктури, й тоді ми активно постачали нашу продукцію. А зима - це глухий сезон для будівництва у будь-який час, тож ми скоро побачимо яким буде ринок у цьому будівельному сезоні. Як тільки обсяги збільшаться, ми там будемо.

Про інвестиції та зелену трансформацію 

На 2024 рік ви анонсували обсяг капітальних інвестицій в 150 млн євро. Які проекти ви плануєте реалізувати в рамках цього бюджету? Наскільки складно взагалі погоджувати такі проекти у головному офісі ArcelorMittal, враховуючи що актив знаходиться на території воюючої країни?

- Останні два роки були дуже важкими, і я вдячний раді директорів, що ми їх пережили. У 2023 році я планував вийти “в нуль”, але проблеми минулого року не дозволили цього зробити. Тож я планую вийти на беззбитковість в цьому році. І коли я кажу вийти “в нуль”, я враховую витрати на інвестиції. Ми не припиняли інвестиції, щоб зберегти наші активи у хороших умовах, щоб відновити виробництво, коли війна скінчиться. Крім цього, ми хочемо продовжувати деякі з наших стратегічних проектів.

У цьому році ми завершимо інвестицію у нове велике хвостосховище, якого має бути достатньо щоб покрити виробництво концентрату на наступні 20 років. Завершується процес капітального ремонту доменної печі №6, що включало в себе перефутеровку печі, ремонт нагрівачів повітря та інфраструктури. Тож піч буде готова до відновлення виробництва. Крім цього, я надіслав запит на додаткову суму для інвестицій в охорону праці. Зараз хороший момент, щоб виконати ці інвестиції, бо це легше буде зробити коли обладнання не в роботі. 

Звісно ми зараз не виконуємо великі стратегічні проекти, які б передбачали участь закордонних компаній-підрядників. Але ми переглядаємо нашу стратегію, щоб повністю відповідати підходу ЄС. Ми й раніше старалися брати до уваги вимоги Європи, але ми думали що маємо вдосталь часу. А переговори щодо членства України в ЄС пришвидшують ці зміни.

Як за вашою оцінкою повноцінне впровадження СВАМ вплине на експорт українського металу в ЄС? Чи готові українські металурги працювати в рамках цих змін та яким буде додаткове фінансове навантаження на експортерів в ЄС?

Як я вже зазначив, ми готуємо наші проекти відповідно до європейського законодавства. Якщо викиди СО₂ відповідатимуть встановленим у ЄС значенням, то цей додатковий податок не нараховуватиметься. Проблемою є період з моменту, коли фінансові зобов’язання в рамках СВАМ почнуть діяти, й до моменту, коли ми повністю відповідатимемо цим встановленим значенням.

На мою думку, українським виробникам варто бути готовими до запровадження CBAM, однак враховуючи воєнні реалії, ми все ж розраховуємо на певний перехідний період для вітчизняної промисловості. 

Тож нам потрібно працювати, щоб, наскільки це можливо, оптимізувати собівартість, з урахуванням того, що певний період до нас застосовуватимуться фінансові зобов’язання. Але, звісно, для всіх українських експортерів, з огляду на неможливість реалізації масштабних проектів з декарбонізації, продовження перехідного періоду СВАМ та зміщення фінансових зобов’язань, стало б важливим кроком підтримки, адже навіть коли в ЄС було впроваджено регулювання викидів парникових газів, європейські компанії не були готові до цього одразу. У всіх був період для адаптації.

Про взаємовідносини держави та бізнесу

Нещодавно були доволі резонансні справи щодо затримання підприємців, а також заяви щодо тиску з боку правоохоронців на бізнес. Стосовно компанії була відкрита кримінальна справа за фактом забруднення довкілля, скажіть чим все скінчилося?

- Починаючи з 2020 року у нас з урядом були невеликі проблеми, але вони були вирішені. Це був тривалий процес. Коли є такий вид придуманих справ, де є дуже мало реальних фактів, ми розуміємо, що звичайно це закриється успішно. Але це займе час, коштуватиме стресу та ресурсів. 

Якби ви взагалі охарактеризували зараз взаємодію бізнесу та держави? Ви спілкуєтеся з європейським бізнесом, скажіть як там оцінюють ситуацію, як ці доволі непрості взаємовідносини влади та бізнесу впливають на інвестклімат в Україні?

Моя особиста думка, я б пропонував, щоб уряд не використовував силові структури для покращення ситуації з наповненням державного бюджету. Ми, звичайно, розуміємо, що бюджет в дефіциті й уряд покладається на зовнішнє бюджетування. Але я бачу, що за останні шість місяців деякі справи відкриваються лише, щоб був привід натиснути на бізнес.

Це непокоїть також європейських партнерів України та уряд США. Бо вся допомога, котра надається Україні Заходом, йде з надією, що країна розвиватиметься. А коли ми йдемо назад, це дуже погано. Бо Україна під час війни хоче залучити інвесторів і треба розуміти, що той, хто дає гроші, має вже є якесь уявлення про Україну. Ви приходите до нього і кажете: ми змінюємося, проводимо реформи. І це правда. Але окремі невірні кроки можуть дуже легко зруйнувати всю ту роботу, яка йшла роками.  Я був в Брюсселі та зустрічався з віцепрезидентом європарламенту. Я казав їм, що все ок, ми тут працюємо. Але вони дивляться на нас і намагаються перевірити все те, що ми сказали. Тому наголошую, що коли бюджету потрібні гроші, не варто йти легшим шляхом, бо це псує загальну картину. Давайте хоча б не перевіряти великі компанії, які й так сплачують багато до бюджету, а займатися тими хто сидить на горах готівки. Там роботи набагато більше.