Не в курсі справа: як через війну страждає експорт і чому його так важко врятувати

Через війну українські експортери опинилися в ще більш незавидному становищі, ніж у перший локдаун: вивозити продукцію на світові ринки через порти в Чорному та Азовському морях, які заблокували російські військові кораблі, виявилося неможливо.

Для України наслідки окупації морських вод виявилися плачевними, адже через порти ми реалізуємо 90% експорту. Це у свою чергу призвело до зниження валютної виручки, обсяги якої прямо впливають на курс національної валюти. Про те, як так сталося, про масштаби можливого падіння гривні та способи врятувати ситуацію, відновивши експорт, у матеріалі Delo.ua.

Наскільки знизилися експорт та надходження валюти

Минулого року Україна показала вражаючи експортні результати. За підрахунками Держстату, 2021 року лише чорних металів вдалося продати на $13,95 млрд, що на 81,4% більше, ніж 2020 року. Зернових ми експортували на $12,34 млрд, що на 31,2% більше, ніж у 2020 році, жирів та олій тваринного або рослинного походження на $7,04 млрд (+22,5% до показників 2020 року).

У січні та першій половині лютого цього року Україна продовжувала експортувати. Проте через війну та російські кораблі в акваторії Чорного та Азовського морів український експорт, наприклад, плоского прокату лише за березень впав майже в 10 разів — з 437 тисяч тонн у лютому до 47 тисяч тонн березня. Через руйнування металургійних об'єктів та зупинення виробництва за низкою позицій металургії експорту не було взагалі.

Щодо аграрної продукції, ситуація не така критична, але від показників мирного часу все-таки дуже далека. Наприклад, за березень Україна експортувала 1,1 млн тонн кукурудзи, 309 тисяч тонн пшениці, 118 тисяч тонн соняшникової олії та 40 тисяч тонн соєвих бобів. І все це приблизно в 4 рази менше, ніж у лютому.

Загалом обсяг експорту в березні, за оцінками Мінекономіки, склав 5,97 млн тонн продукції на $2,7 млрд, у той час як у лютому – 13,1 млн тонн вартістю $5,3 млрд. Тобто експорт скоротився майже вдвічі.

Причини та наслідки падіння експорту

За словами директора GMK Center Станіслава Зінченка, крім найочевиднішої причини – війни, до падіння експорту були не готові українські бізнесмени та логісти. Справа в тому, що наші експортери не займалися диверсифікацією логістичних ланцюжків — віддавали перевагу морськім перевезенням, оскільки їх собівартість найнижча. Крім того, неповоротка держмонополія за попереднього керівництва залізниці не давала розвивати залізничне перевезення.

Щодо наслідків блокади портів для експорту, директор GMK Center налаштований песимістично. За його словами, через те, що 30% українського ВВП становить експорт, тобто Україна — експортно орієнтована країна, втрата портів вкрай негативно позначиться на всій українській економіці.

“Через неможливість експорту лише з металургії Україна втратила від 6,5% до 7,5% ВВП. Це дуже значна частка, адже лише на цю категорію припадає 25-30% нашого експорту. 75% нашого експорту сталі йшло через порти. Через них же йшла половина експорту руди”, — пояснює Зінченко.

Наслідки того, що Україна “недоторгувала”, гостро відчуваємо не лише ми, а й країни, що імпортують нашу продукцію. Наприклад, на українську залізну руду припадає 16% його європейського імпорту, а на чавун з України — 30% світового. Загалом же металургійну продукцію ми відправляли і до Європи, і до країн Перської затоки, і до США, і до Африки. Тобто практично всюди.

За словами голови аналітичного центру CMD-Ukraine Ігоря Гужви, щодо аграрного експорту ситуація трохи менш критична. Якщо металургійні підприємства через військові дії просто стоять, а значить, і не виробляють того, що ми продаємо на зовнішні ринки, то аграрна продукція хоча б уже є в наявності. А отже, при налагодженні логістики нам буде що експортувати.

Інакше вважає економіст інвестиційного департаменту Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) Андрій Ярмак. За його словами, через порти йде від 85% до 90% українського аграрного експорту, тому ситуація не менш критична.

“У річному еквіваленті ми говоримо про втрати на рівні $22-25 млрд, але це з урахуванням довоєнних цін. За сьогоднішніми втратами становлять понад $30 млрд. Тобто протягом двох місяців війни від агроекспорту Україна недоотримала приблизно $4 млрд”, — пояснює Ярмак.

Наскільки через блокаду портів впаде курс гривні  

Оскільки експорт ми реалізуємо за валюту, його падіння означає падіння надходжень валютної виручки. І чим її менше, тим нижчий курс національної валюти. Проте, на думку опитаних Delo.ua експертів, цього разу з курсом не так однозначно.

На думку Андрія Ярмака, падіння валютної виручки послаблює нацвалюту не завжди, оскільки експортний виторг дає лише частину валютних надходжень у країну, і часто вона не є головною. Зараз Україна отримує величезні обсяги допомоги з усього світу, пояснює Ярмак, тому гривня не впаде, поки ці обсяги не знижуватимуться.

Оптимістично щодо курсу гривні налаштований і Ігор Гужва. Він пояснює: зараз спостерігається певний баланс між валютними надходженнями у вигляді фінансової допомоги, зниженням надходжень валютної виручки від експорту та скороченням витрат у валюті щодо імпорту. Це дозволяє уряду гарантувати збереження валютного курсу період війни.

Втім, на думку Станіслава Зінченка, радіти рано, оскільки на курс гривні впливають одразу три фактори: політика Нацбанку щодо золотовалютних резервів, обсяг ОВДП, які за валюту закуповують іноземні банки, і, звичайно ж, експорт, який генерує валютний виторг.

“Але золотовалютні резерви закінчуються, ОВДП у країни, що воює, купувати особливо ніхто не буде. Отже залишається тільки експорт сировинних товарів, якого в нас зараз немає”, — наголошує Зінченко.

Він пояснює: минулого року світові ціни на сировинні товари були високими, тому аграрії та металурги змогли забезпечити Україні рекордно високі надходження валютної виручки. Але цього року від світових цін нам не холодно, не спекотно.

"Ми не знаємо, коли припиниться війна. Отже, за підсумками року можна прогнозувати падіння експорту на рівні 50-70 %. А отже зміниться у бік падіння та вартість гривні, якщо її не перекриє міжнародна допомога – валютні надходження від наших партнерів. Але навіть уряд уже розуміє, що на одній допомозі не вирулити, тому закликає бізнес працювати та сплачувати податки”, — пояснює Зінченко.

І додає, що головний негативний наслідок падіння експорту – не зниження курсу гривні, а те, що святе місце порожнім не буває. Іншими словами, якщо Україна фізично не зможе відвантажувати свої експортні товари, її місце на світовому ринку радісно займуть інші країни.

Хто, якщо не Україна

За словами Ігоря Гужви, цей процес уже розпочався. Наприклад, у країни, куди експортувала Україна, на 40% збільшила постачання металургійної продукції та пальмової олії Індонезія. Зерно замість України постачає Латинська Америка та Індія. А олію — наш ворог в особі РФ.

Також не сплять конкуренти з металургійної продукції. Насамперед Туреччина та країни ЄС, які постачають цю групу товарів до США. Крім того, ряди металургійних конкурентів України і тут можуть спробувати поповнити РФ, пояснює Станіслав Зінченко. Попри санкції вона, за його словами, може торгувати через ту саму Туреччину чи Китай.

За словами Ігоря Гужви, боротьба за ринки збуту велася й у довоєнний час. Але тоді у структурі експорту домінували сировинні товари. Наприклад, лише минулого року Україна експортувала у 25 разів більше металобрухту, ніж у 2020 році, що у свою чергу позбавило сировини українські підприємства та негативно вплинуло на доходну частину бюджету. За рахунок сплати експортного мита експорт 1 тонни металобрухту забезпечував минулого року 1900 грн, а переробка 1 тонни металобрухту на сталь — 10700 грн. І так з усіх інших ключових статей експорту.

На думку Андрія Ярмака, щодо агроекспорту ситуація трохи краща. З урахуванням того, що земельні ресурси світу обмежені і продовжують зменшуватися по мірі того, як людство забудовує нові території, щось у когось “віджати” тут майже неможливо.

“Замінити Україну, одного з найбільших світових експортерів продовольства, нереально. До речі, рашисти зараз отримують певну вигоду від ситуації, бо вони є нашими прямими конкурентами на ринку зерна та олії. Ціни зросли, а отже, вони більше заробляють. Щоправда, багато хто відмовляється з ними працювати, а у тих, хто продовжує, виникають проблеми з оплатою”, — пояснює Андрій Ярмак.

І додає, що Україна, крім іншого, є найбільшим експортером кормів із великим відривом від інших. І замінити її як мінімум у цьому сегменті неможливо. А це означає, що вже зараз виробництво тваринницької продукції у країнах Близького Сходу, Північної Африки та багатьох країн Азії стає невигідним.

Як Україна відновлює експорт

Єдиний для України варіант залагодити експортне питання одним махом — перемогти у війні з РФ. Але з огляду на те, що навряд чи це відбудеться завтра, нашій країні потрібно потурбуватися про альтернативні способи відвантаження продукції. Один з варіантів — мультимодальні перевезення, коли частину шляху українські вантажі долатимуть залізницею або автотранспортом, а другу частину – через морські порти інших країн вже до місця призначення.

За словами Станіслава Зінченка, у нас є 13 прикордонних залізничних переходів до Європи: 4 — до Польщі, 3 — до Румунії, 2 — до Словаччини, стільки ж до Угорщини та Молдови. Єдине, що заважає цьому, — вузька залізнична колія, яка просто не пристосована під вантажоперевезення. Проте “Укрзалізниця” вже на повну її розбудовує, і досить успішно.

Але для повноцінного відвантаження у тих обсягах, які заплановані, український бізнес має налагодити мобільну перевалку вантажів. А через те, що в ЄС ніхто не чекав на наші товари залізницею, із вільними вагонами, терміналами та складами виникають проблеми. Тож у деяких місцях на кордоні накопичується багато порожніх вагонів "Укрзалізниці", пояснює Зінченко.

Що стосується морських портів, які готові надати українським експортерам свою акваторію, найбільш вдалий варіант — порт Констанци в Румунії, до якого з України найкоротша залізнична колія. Цей порт розрахований на різні типи вантажів, але програє потужностями: наші мільйони тонн, пояснює Станіслав Зінченко, він або не потягне, або потягне, але дуже нескоро. Тим не менш,  контейнерні та суднові партії на руду та зерно там уже формуються.

Наступний варіант — польські порти. Їхній потенціал — до 10 млн тонн. Тому, якщо український бізнес буде готовий інвестувати в них так само, як свого часу в українські, цей напрямок теж має майбутнє.

"Але найбільший потенціал у портів балтійських країн, через які раніше доставлялися вантажі з РФ — руда, метали та енергоресурси. Наразі порти цих вантажів позбавлені, але головне — у них є необхідні потужності, і вони готові приймати Україну”, — пояснює Зінченко.

За його словами, мінус цього варіанта — дуже складна логістика через Польщу та Латвію. Тому вартість морської доставки може зрости щонайменше вдвічі. А якщо враховувати, що до США та Китаю з України спочатку не близький шлях, то балтійський варіант буде не лише дорожчим, а й довшим.

Андрій Ярмак до ідеї замінити морські порти залізничним та автотранспортом ставиться скептично. За його словами, агропродукцію без портів ми експортувати не зможемо: лише зерна, олії та масляні шроти Україна залізничним транспортом без портів зможе перевезти максимум 3-4% свого експортного обсягу.

Заважає нестача вагонів і колій, різна ширина колії у нас і в країнах ЄС, те, що наш експорт за цими категоріями йшов переважно не в ЄС, і те, що в ЄС уся портова інфраструктура не розрахована на приймання такої кількості продукції. Україна не змогла б експортувати за такою схемою за всього бажання, вважає Андрій Ярмак.

Україна портову інфраструктуру для експорту зерна будувала близько 25 років. Щоб побудувати альтернативну залізничну через порти ЄС, потрібно буде у 100 разів більше грошей та вдвічі більше часу. Тому резонніше направити ці гроші на допомогу українській армії, яка вижене рашистську нечисть з України, і ми зможемо розблокувати порти”, — підсумував економіст інвестиційного департаменту ФАТ.

На яку допомогу чекають експортери

На думку Ігоря Гужви, мультимодальні перевезення — схема хороша. Але перевезти у такий спосіб ми зможемо у кращому разі половину наших експортних обсягів, а логістика при цьому подорожчає щонайменше на 30%. Другий важливий аспект — умови, на яких ЄС дозволить нам транзит через свою територію.

За його словами, якщо українські виробники погодяться торгувати за колишньою вартістю, у них знизиться маржинальність, зате вони не втратять ринок. Інший варіант — міжнародний фонд, який або компенсуватиме наші витрати на логістику, або доплачуватиме країнам Азії та Африки, щоб вони могли купувати нашу продукцію за новими цінами.

“Звичайно, тут важлива дипломатія — економічна, торговельна, політична. Адже всі контракти передбачають форс-мажори, а у нас він самий серйозний. Тож мовчати не можна. Нам дуже потрібні переговори — достукатися, щоб не припиняли у нас купувати, інакше нам не вижити”, — упевнений Ігор Гужва.

За словами Станіслава Зінченка, крім дипломатії від держави потрібна й інша підтримка — активно захищати свій експорт, вимагати скасування мит та квот, а не лише накладення санкцій на РФ. Від того, що російська економіка постраждає українським експортерам, краще не стане, вважає Зінченко. І якщо у мирний час влада не захищала і не підтримувала власний експорт, то зараз саме час змінити політику та показати справжній економічний патріотизм.

При цьому директор GMK Center підкреслює, що найважливіше для збереження українського експорту — скасування європейських квот для України . За його словами, частка ЄС у нашому експорті становить понад 40%, але найсильніший протекціонізм з боку Європи зводить нанівець ефект будь-яких проукраїнських санкцій.

"Поки наші металургійні підприємства запускаються під обстрілами, ЄС може показати, наскільки він насправді стурбований долею України — відмовитися від російської продукції, замінити її українською та зняти для нас квоти. Адже справжня інтеграція — не підпис папірців та видача анкет, а економіки, які пов'язані настільки, що не можуть одна без одної жити”, — підсумував Зінченко.