Як побудувати бізнес, який вистоїть в кризу: історія мережі пекарень “Такі пироги”

• Від будівельного бізнесу до випікання пирогів
• Старт з бюджетом $10 тисяч
• Стрибок у розвитку 
• Нові локації і власний автопарк
• Сарафанне радіо та ставка на якість
• Автоматизація процесів за $150 тисяч
• Поточні виклики та вихід на новий ринок

Від будівельного бізнесу до випікання пирогів

До запуску власної пекарні Андрій Вакуленко не мав жодного досвіду у кулінарії та харчовій індустрії. Він економіст за освітою, водночас з 18 років займався будівельним бізнесом. Починав з дрібного обслуговування котлів, потім набрав команду й перейшов до проєктних і будівельних робіт. Справи йшли добре. Компанія отримувала дедалі масштабніші замовлення, зокрема підряди на спорудження великих житлових комплексів. Проте 2013 року Андрій вирішив закрити цей бізнес.

Відтак він почав шукати новий напрям діяльності. У той час в Україні розпочалася Революція Гідності – за словами Андрія, навколишні обставини надихали запустити бізнес “про добро”. Так прийшла ідея відкрити пекарню. Це була відверта авантюра та стрибок у невідомість.

З огляду на болісний досвід економічної кризи 2008 року, підприємець вирішив, що харчова промисловість має бути стійкішою до потрясінь. Адже люди купуватимуть їжу за будь-яких умов, це продукт першої потреби. Також Андрій оцінював можливості для подальшого розширення бізнесу й тому зупинився на бізнес-моделі доставки: її легше масштабувати, ніж класичний ресторан. Наступним питанням було: “Що саме доставляти?”.

Старт з бюджетом $10 тисяч

Оскільки вихід із будівельного бізнесу спричинив значні витрати, Андрій не мав можливості вкласти у нову справу багато коштів. Перші інвестиції становили близько $10 тис. Гроші пішли на оренду приміщення, базовий ремонт, закупівлю обладнання, сировини й пакування, а також рекламу для залучення перших клієнтів.

Щоб оптимізувати витрати на старт бізнесу, засновник “Такі пироги” одразу вирішив шукати для пекарні промислове приміщення. Там мало бути лише виробництво й точка видачі для клієнтів – без столиків і ресторанної зони. Водночас ставив у пріоритет розташування у центрі Києва, щоб охопити доставкою різні райони. Зрештою знайшлася локація поблизу Центрального автовокзалу. 

Також до відкриття пекарні Андрій розробив сайт, на якому покупці оформлятимуть замовлення, а також підготував стандарти виробництва й обслуговування. Через обмежений бюджет майже усе робив самотужки. Розпочинав з вивчення технологічних процесів: як працює хімія підіймання тіста, як різні інгредієнти впливають на виріб тощо. 

За його словами, найважче було створити рецептуру, яка дає можливість налаштувати конвеєр для масового виробництва. Для цього потрібно, щоб тісто швидко готувалося без надскладних попередніх процедур. На цьому етапі підприємець пробував залучити фахових технологів, але співпраця не склалася. Технологи запевняли, що завдання за наявних умов – нездійсненне. 

Проте Андрій не здавався та продовжував експериментувати. Зрештою він досяг бажаної мети. Відтак протестував усі етапи випікання на обладнанні, яке придбав для виробництва, й оформив технологічні картки для кухарів.

Стрибок у розвитку 

Пекарня запрацювала у середині січня 2014 року. Перша команда складалася з п’яти людей: двох кухарів, двох кур'єрів і самого Андрія, який керував бізнесом. 

На початку головним питанням було, як швидко заявити про себе на ринку та знайти клієнтів. Андрій відмовився від “класичних” рішень, як-от листівки біля виходу з метро чи оголошення у поштових скринях. Замість цього розпочав з email-маркетингу. Тоді заклади харчування майже не користувалися цим рекламним каналом, тож email-розсилки дозволили виділитися на тлі конкурентів. Навіть за конверсії 0,1% вдавалося охопити велику кількість людей завдяки великим адресним базам. 

За два місяці бізнес став рентабельним, попит перевищував виробничі потужності. Тоді Андрій задумався про розширення. 

Для цього довелося шукати більше приміщення, адже у попередньому не було можливості встановити додаткове обладнання. Нова локація знайшлася поряд зі старою. Дочекалися, поки вона звільниться, і наприкінці 2014 року переїхали.

Нові локації і власний автопарк

На початку 2016 року пекарня "Такі пироги" стала мережею: запрацювала ще одна локація на Почайні. Нове виробництво дозволило наростити обороти й оптимізувати доставку містом, скорочуючи час на дорогу до частини клієнтів.

Після цього Андрій поставив за мету прибрати залежність від найманого транспорту. До цього він шукав кур’єрів зі своїми машинами, але вони не затримувалися у команді надовго. Тому компанія придбала 6 автомобілів і сформувала власний автопарк. За словами підприємця, з корпоративними автівками залучати водіїв стало простіше, і проблема з плином кадрів зникла.

2018 року відкрилася третя пекарня мережі – цього разу на лівому березі. Як пояснює Андрій, мости через Дніпро зазвичай настільки перевантажені, що відправити туди кур’єра – забути на нього на пів дня. Попри те, що попит там був значно меншим, лівобережна локація допомогла суттєво покращити логістику. Проте вона пропрацювала лише два роки. 

Цього вдалося досягти завдяки оптимізації процесів. Андрій запустив заготівельний цех, де готуються інгредієнти для начинок. Це дозволило скоротити час, який кухарі витрачають виготовлення одного пирога, до 40 - 50 секунд. У такий спосіб, попри зменшення кількості локацій, загальна потужність мережі зросла. Після виходу з локдауну бізнес швидко перевищив доковідні показники. 

Ще одне потрясіння пекарня пережила за рік до повномасштабної війни. Будівлю з виробництвом поблизу Центрального автовокзалу мали зносити й орендаторам дали місяць на те, щоб звільнити приміщення. Андрій у стислі строки знайшов локацію на Антоновича. За його словами, екстрений переїзд обійшовся недешево, проте нове місце виявилося ще зручнішим з погляду логістики.

Сарафанне радіо та ставка на якість

Зараз мережа нараховує два виробництва й один заготівельний цех. У штаті “Такі пироги” близько 50 працівників, а в автопарку – 14 автівок. Команда випікає 12 тисяч пирогів щомісяця, не враховуючи інших товарів. А за час існування компанії випекли значно більше мільйона, наголошує Андрій.

Щоб утримувати клієнтів, компанія робить ставку на якість сервісу та продукції. У цьому допомагають стандарти, який Андрій розробив ще на старті бізнесу. За його словами, спочатку було непросто привчити співробітників, аби вони дотримувалися прописаних правил і чек-листів. Але згодом команда звикла. Корпоративна культура почала передаватися від старих працівників до нових.

Крім сарафанного радіо, просувати бренд допомагає контекстна реклама та кампанії у соцмережах. Компанія позиціонує пироги як альтернативу звичній піці, яку замовляють додому чи в офіс. Час від часу навіть налаштовує таргет на людей, які шукають піцу, закликаючи їх спробувати дещо нове. За словами Андрія, такий підхід працює.

Автоматизація процесів за $150 тисяч

Андрій зауважує, що одне із його найвдаліших рішень у розвитку бізнесу – автоматизація процесів. Ще з перших місяців роботи у пекарні почали впроваджувати CRM-систему. Після цього продуктивність роботи зросла. Проте невдовзі виявилося, що стандартних функцій для компанії недостатньо. 

Власний програмний продукт вивів бізнес на новий рівень. Наприклад, система автоматичного опитування клієнтів визначає, наскільки покупці задоволені продукцією і сервісом, а також допомагає швидко виявити будь-які відхилення у роботі. Зараз рівень задоволеності продуктом сягає 98 - 99%, і 98% клієнтів готові радити бренд знайомим. Андрій наголошує, що сам би не повірив у такі показники, якби не знав, звідки цифри.

Для покращення якості доставки у компанії розробили логістичний модуль. Він не тільки збільшив точність і зменшив кількість помилок, а й скоротив термін навчання логістів з десяти днів до двох.

Поточні виклики та вихід на новий ринок

Зараз команда “Такі пироги” готується до чергового шторму на ринку праці через активізацію мобілізаційних заходів. Зокрема, встановлює партнерство з сервісами доставки, щоб мати альтернативу на випадок нестачі кур’єрів на ринку праці.

Крім цього, компанія запускає b2b-напрям – постачання продукції у кав'ярні, магазини та інші заклади харчування. Як оцінює Андрій, цей ринок не менший за обсягом, ніж ринок кінцевих споживачів. 

Водночас у пекарні експериментують із замороженою продукцією. За словами Андрія, за правильних технологічних процесів розморожений пиріг не відрізнити від свіжого. Цей варіант також може бути зручним для закладів: вони матимуть змогу розморожувати продукцію невеликими партіями й у такий спосіб мінімізувати збитки.