Сумнівні кроки. Що не так із націоналізацією енергетичних обʼєктів про які заговорили у владі

“Україна думає про одне, пройти зиму всім людям, не зважаючи на те хто ти яке у тебе фінансове положення. Це не може бути внутрішнім вибухом який послабить нас на фронті. Бо люди на фронті, а їх діти, жінки вони не знають що робити світла немає, води немає життя немає по суті. Він повинен думати і не ділити свій мозок на все. Сім’я дуже важливо, але потрібно сконцентруватися, сконцетнруватися на перемозі на полі бою. І цей розфокус якщо він є завдяки тим чи іншим бізнесменам, я повинен його знищити. Не бізнесмена, а можливість цього розфокусу і розколу держави. І тому деякі енергетичні об’єкти повинні повернутись під контроль держави щоб не було інших ризиків”, - заявив Зеленський.

Після заяви Президента ЗМІ вже озвучили основні приватні активи, котрі можуть потрапити під контроль держави. Так, голова енергетичного комітету Верховної Ради Андрій Геруc в коментарі виданню Forbes зазначив, що президент міг говорити про передачу облгазів "Регіональної Газової Компанії", яку пов’язують із Дмитром Фірташем, під контроль державному "Нафтогазу". 

Крім цього Зеленський міг мати на увазі можливу націоналізацію обленерго компанії VS Energy. За даними ЗМІ цією компанією володіють російські олігархи Євген Гінер, Михайло Воєводін та віце-спікер російської Держдуми Олександр Бабаков, котрий ще у 2014 році голосував за анексію Криму, а після повномасштабного вторгнення активно підтримує агресивну війну та просуває кремлівські пропагандистські наративи. Україна вже два роки намагається відібрати компанію у росіян, проте справа є дуже складною з юридичної точки зору, оскільки власники сховалися за номіналами через складну структуру власності, тож причетність росіян до українських обленерго ще потрібно довести.

Підписуйтеся на YouTube-канал delo.ua

А от власник найбільшої в Україні енергокомпанії ДТЕК Ринат Ахметов, схоже, поза зоною ризику. Хоча його прізвище теж може лунати в пов’язаних з заявою президента Новинах, ДТЕК продемонстрував стійкість в критичних умовах та управляється значно краще ніж деякі державні компанії.

Загалом в словах Президента є раціо: в той час коли в країні йде повномасштабна війна в якій ворог не гребує нищити критичну інфраструктуру та вбивати мирне населення, приорітетом має бути безпека держави. В цих умовах держава може встановлювати контроль над майном приватних осіб, особливо якщо це майно є критичною інфраструктурою. Однак разом з цим важливо розуміти як те, за якими критеріями відбирають активи, які будуть націоналізовані, так і подальшу долю таких активів.

З одного боку контроль російськими чиновниками чи особами, котрі з ними пов’язані або ж колаборантами є дійсно посяганням на безпеку держави. З іншого - бажання окремих чиновників збагатитися на війні ніхто не скасовував. А українська енергетика завжди була зручним полем для створення корупційних схем на мільярди гривень. 

Тож вкрай важливо, щоб державний контроль над енергетичними активами не залишився назавжли, а такі активи з часом не перетворилися на державні підприємства, котрі є традиційним джерелом корупційних скандалів та незаконного збагачення менеджменту та наближених до влади бізнесменів. Швидше за все конфісковані активи доведеться продати, в рамках великої приватизації, котра чекатиме на Україну після війни.

Разом з тим ті компанії, котрі залишаться в руках у держави, повинні бути реформовані. Ринок природного газу, який почав діяти в Україні з 1 серпня 2020 року був фактично нівельований надзвичайними заходами, на які Кабмін пішов восени 2021 року, щоб пройти опалювальний сезон в умовах енергетичної кризи. А в умовах повномасштабної війни “Нафтогаз” взагалі став беззаперечним монополістом на ринку природного газу. Хоча попри це проблем у найбільшої в країні компанії також вистачає.

До того ж концентрація усього ланцюжка поставок газу для населення від видобутку до конфорки державою, хоча й може бути зручним з точки зору політики, навряд чи наблизить Україну до вступу в ЄС. Вимоги європейського законодавства, які передбачають анбандлінг, та рівні правила для усіх гравців, після війни очевидно доведеться виконувати.

Чи має держава право встановлювати контроль над енергокомпаніями та чи доцільно це робити?

За словами директора з аналітичних досліджень DiXi Group Романа Ніцовича, якщо говорити про націоналізацію об’єктів енергетичної інфраструктури, то насамперед мова йтиме про активи, які пов’язані з російським капіталом. Відповідно до законодавства і в рамках накладання санкцій це є цілком можливо. Щодо активів, котрі належать українським бізнесменам, то в цьому випадку, є кримінальні провадження і таке майно вважається арештованим, а для арештованого майна знаходиться управитель. 

“Ми бачимо дещо схоже і в європейських країнах. Там теж відбувається націоналізація або введення тимчасових адміністрацій. Як приклад можна навести колишні заводи російської “Роснєфті” або колишні активи “Газпрому” у Німеччині. Або ж коли перебирається контроль над акціями сховищ газу, котрими раніше володіли росіяни. Очевидно що там також керуються нормами національної безпеки і теж знаходять правову формулу для того щоб набути контролю над активами. Тому я б не сказав, що ми тут унікальні чи у нас є якесь відмінне від країн ЄС правове поле”, - каже Ніцович.

Експерт зазначає, що українське законодавство дозволяє конфісковувати активи на підставі введених санкцій, а бо ж за рішенням Вищого антикорупційного суду. Для націоналізації активів є відповідна правова процедура і Міністерство юстицію готує відповідні матеріали, котрі будуть розглянуті судом.

“Можливо це будуть процеси які тягнутимуться роки. Вони напевно перетікатимуть в міжнародні арбітражі. Разом з цим ми маємо приклад Приватбанку, націоналізація якого була проведена ще у 2016 році. Це було оскаржено колишніми акціонерами банку Ігорем Коломойським і його партнерами. Але оскарження не було ефективним, рішення судів, котрі є на даний момент підтверджують, що процедура націоналізації відбувалась у правовий визначений спосіб і підстав щоб її скасовувати немає”, - говорить Ніцович.

Експерт каже, що у випадку з об’єктами газорозподільчої інфраструктури поки є лише позов Міністерства юстиції, котрий ще розглядається. Поки що ці активи знаходяться в лише в управлінні державою, а не перебувають у державній власності. Хоча операційний контроль над облгазами поступово перебирає “Нафтогаз”. 

Щодо того наскільки доцільною є націоналізація таких активів експерт зазначає, що оскільки ці об’єкти є критичними то, їх робота є життєво важливою для держави під час війни. Водночас зараз цілком нормально функціонують багато підприємств критичної інфраструктури, котрі знаходяться в приватних руках. Мова йде про теплові електростанції, теплові електроцентралі, об’єкти відновлюваної енергетики та операторів систем розподілу електроенергії(обленерго), якими володіють приватні компанії. Такі об’єкти зараз працюють в рамках законодавства, до них немає жодних зауважень і процедура націоналізації для них теж не застосовується.

“Важливим є питання за якими критеріями обирають об’єкти при прийнятті рішення про націоналізацію. Якщо це власність громадян держави-агресора чи порушення законодавства, яке створює загрозу для життя людей, то це прийнятні критерії. А якщо метою є поставити туди свій менеджмент щоб мати корупційну ренту, то таке є неприйнятним”, - зауважує експерт.

Тут все буде залежати від того що саме мав на увазі Президент. Безумовно що існують певні об’єкти, функціонування яких є критично важливим. Об’єкти критичної енергетичної інфраструктури в особливий період мають працювати в особливих умовах. І забезпечити насамперед реалізацію інтересів держави. Зрозуміло, що реалізація інтересів держави можуть забезпечити лише об’єкти які перебувають безпосередьно у державній власності. Якщо йдеться про особливий період про воєнний час і так далі.

Я не певний, що зараз потрібно змінювати форму власності у низки енергетичних об’єктів. На мій погляд значно краще було б прописати у відповідних нормах законодавства ті умови які мають виконувати власники цих підприємств у цей особливий період. Під час воєнного стану чи щось там. В цьому є відповідні перспективи в реалізації цього кроку.

Я не бачу жодного об’єкта який було повернено в державну власність. Тимчасово змінено управління, такі є. Але це особливий період, це воєнний стан і ніхто не забороняв власникам після завершення війни, не позбавляв права після завершення війни в судових інстанціях оскаржувати. Звісно за винятком тих хто підпадає під статті закону. Йдеться про низку російських платників податків. 

Директор спеціальних програм НТЦ "Психея" Геннадій Рябцев каже, що об’єкти критичної інфраструктури в особливий період мають працювати в особливих умовах та насамперед забезпечувати реалізацію інтересів держави. І цілком логічним є те, що реалізацію державних інтересів можуть забезпечити лише ті об’єкти які перебувають у державній власності. Проте експерт сумнівається в доцільності зміни форми власності енергетичних компаній.

“На мій погляд значно краще було б прописати у відповідних нормах законодавства ті умови які мають виконувати власники цих підприємств у цей особливий період”, - говорить Рябцев.

Експерт зауважив, що має певні побоювання стосовно намірів окремих політиків отримати контроль над корпорацією ДТЕК Рината Ахметова. 

“Багато хто з коментаторів ототожнює слова президента з намірами окремих політиків отримати контроль над корпорацією ДТЕК. Тобто створити з ДТЕК такий собі другий Нафтогаз. Але тут є певні проблеми, вони пов’язані з тим що не просто так одні компанії працюють ефективно, а інші не працюють ефективно. Справа тут не лише в зарплатах топ-менеджерів відповідних компаній. В “Нафтогазі” топ-менеджери отримували зарплати й премії які набагато перевищували зарплати їх колег, наприклад з польської відповідної нафтогазової компанії PGNIG. Проте показники діяльності групи “Нафтогаз” завжди були набагато гіршими ніж у PGNIG. Тому не всі можуть однаково ефективно управляти великими підприємствами.  Про це свідчить досвід управління “Укроборонпромом” тим же самим “Нафтогазом”, ОПЗ, Укртатнафтою, яка немов би теж мала бути наполовину державною, але ніколи не управлялося так, як потрібно”, - говорить Рябцев.

Що буде після націоналізації

Ведучи мову про ефективність державного управління комерційними компаніями, Рябцев наводить приклад державних вугільних шахт, а також компанії Цетренерго, котрі демонструють, що не здатні ефективно функціонувати, через об’єктивні причини. Також, на думку експерта група “Нафтогаз”, котра на 100% перебуває під управлінням державою теж не демонструє високої ефективності своєї роботи

“Більше того компанії які входять в групу “Нафтогаз” роблять вигляд що вони жодного стосунку до держави не мають, згадуючи що вони державні лише тоді коли їм це вигідно. А коли ні, наприклад коли приходить перевірка з Держаудитслужби, то вони нібито не перебувають в державній власності. Тому я б дуже обережно ставився до зміни власника компанії які ефективно працюють навіть під час війни. З огляду на те, що це може зробити гірше, як це ми маємо з вугільними шахтами, Центренерго та групою “Нафтогаз” які є не дуже добрими прикладами ефективної роботи держави, чи державного управління”, - каже Рябцев.

Він зауважує, що навіть у 2023 році очільником Фонду державного майна було оголошено про продаж низки державних підприємств. Звісно маючи великі воєнні ризики буде дуже важко знайти інвесторя, що згодиться заплатити високу ціну за великі об’єкти.

Проте, якщо Україна прагне стати членом Європейського союзу, то тут потрібно буде створити передумови для реалізації норм корпоративного управління які запроваджені в ЄС. Це стосується і звітності та безпосередьно управління компаніями,котрі визначені міжнародними стандартами ISO. 

“Є низка норм корпоративного управління які передбачають створення незалежних наглядових рад та анбандлінг тобто відокремлення різних форм бізнесу. А також контроль з боку громадськості якщо це компанія публічна. Якщо дотримуватися цих принципів то може після війни можна буде буде реалізувати об’єкти, які були конфісковані на користь держави.  Якщо нормально вести бізнес то можна отримувати прибутки від підприємст житлово-комунального господарства, головне щоб були створені нормальні передумови для цього. Проте, якщо основою бізнесу цих компаній було не дотримання встановлених процедур, а їх обхід і використання різноманітних схем,  то зрозуміло що цей бізнес буде токсичним”, - каже Рябцев.

Він зауважує, що при приватизації конфіскованих активів держава може створити такі правила гри, які не дозволять колинім власникам на ці активи претендувати.

“В основному вилучається бізнес пов’язаний з російськими активами, я переконаний в тому, що російській стороні буде дуже важко довести свою свою правоту в міжнародних судах чи арбітражах. А рішення російських судів не матимуть юридичної сили”, - говорить експерт.

Ніцович також скептично ставиться до того, щоб конфісковані активи у майбутньому перетворилися на державні компанії. За словами експерта, наразі державні компанії є нереформовані. Навіть там де відбулася реформа корпоративного управління є певні свідчення про порушення.

“Державні компанії не працюють настільки ефективно наскільки це можуть робити приватні компанії. Очевидно, що в майбутньому якщо ми хочемо створювати ефективні енергетичні ринки то тут маєть працювати багато різних гравців: і державні компанії і приватні компанії”, - говорить Ніцович.

Він зауважує, що висока концентрація держави, яку ми бачимо зараз не має залишатися назавжди. Такі об’єкти підпадають під закон про велику приватизацію і у майбутньому держава ці активи приватизує, якщо вони залишаться у неї в управлінні. Тут головним є питання коли найбільш доцільним буде це зробити. Якщо Україна хоче залучити до такої приватизації серйозних міжнародних гравців, то потрібно знизити ризики пов’язані з війною.

Ніцович каже, що у майбутньому державі потрібно буде прийняти стратегічне рішення і щодо “Нафтогазу”, оскільки об’єднання функцій управління мережами та постачання газу не допускається правилами ЄС. Повинен відбутися функціональний анбандлінг, щоб не створювати через контроль над мережами преференцій для бізнесу з постачання. Щоб у майбутньому інші постачальники змогли так само користуватися послугами операторів мереж як і підприємства “Нафтогазу”.

Якщо говорити про європейських підхід до якого ми всі прагнемо, то це абсолютно вільний ринок де кожен споживач обирає собі постачальника за ринковою ціною. Так там можливі певні способи захисту вразливих споживачів. Не абсолютно всього населення, а тільки вразливих споживачів, які рельно не спроможні оплатити ринкову ціну. Мають певні життєві обставини або рівень доходу який не дозволяє це зробити. І для них є або пільгова ціна, або різного роду програми підтримки які фінансуються з бюджету. Або цільовим чином вони отримують цю підтримку, абр компанії-постачальники отримують компенсацію за таких споживачів. 

“Зараз “Нафтогаз” уже домінує, і після війни буде ставитись питання як нам цей ринок повертати до конкурентного. Не до стану квазімонополії, де поміняли з Фірташа на “Нафтогаз”, а до конкуретного стану, де є багато постачальників. Починати треба з доступу до ресурсу. У Польщі була була запроваджена програма за якою PGNiG, їх аналог “Нафтогазу” має продавати на біржі 55% обсягу видобутку газу. Власне кажучи за рахунок цього демонополізувати ринок, бо постачальники отримують доступ до цього ресурсу і пропонують його вже споживачам”, - говорить Ніцович.

Він зауважує, що перед повномасштабною війною “Нафтогаз” готувався до первинного розміщення акцій, що означало б викуп певної частини акцій інвесторами. Ніцович вважає, що найбільш правильним кроком було б допустити участь у компанії міноритарних акціонерів з Західних країн. Це дало б можливість покращити процес корпоративного управління та вийти на стратегію компанія, яка б спиралася на об’єктивні фактори, а не на побажання окремих представників влади.