Як ділитимуть "Укрнафту" і чому Коломойський забере левову частку нафтовидобутку компанії

Зеленський, озвучуючи пропозицію, прямо сказав: грошей для цього у бюджеті немає. Газу теж немає, враховуючи його запаси у підземних газосховищах, а також його високу вартість.

Виходом із цієї ситуації міг би стати розділ активів "Укрнафти", про який говорять уже не перший рік. В "Укрнафті" контрольним пакетом 50%+1 акція володіє НАК "Нафтогаз", 42% акцій належать структурам, пов'язаним із фінансово-промисловою групою "Приват". "Приватівці" керують "Укрнафтою" із 2003 року. При цьому вони стверджують, що в той час врятували збиткове підприємство від банкрутства. До того ж об'єднання "Укрнафти" із Кременчуцьким НПЗ та "приватівськими" заправками дає населенню досить непоганий бензин за дешевою ціною. Проте в історії цього партнерства є приклади , які кажуть , що воно досить дороге коштує державі.

Так чи інакше, розмови про розлучення партнерів ведуться вже давно. Була навіть оригінальна пропозиція з боку голови НАКу не розділяти, а навпаки, об'єднати активи нафтової галузі . Проте далі за розмови справа не пішла.

Підписуйтеся на YouTube-канал delo.ua

Заявам президента передували чутки та повідомлення у ЗМІ про те, що сторонам вдалося досягти попередніх домовленостей у питанні , а саме питання остаточно буде вирішено вже до Нового року. Однак у "Нафтогазі" це спростували , та й слова Зеленського говорять про те, що повного порозуміння у цьому питанні немає. Також версію відсутності консенсусу між партнерами підтверджують збори акціонерів “Укрнафти”, що не відбулися 30 листопада, на які не з'явилися представники ні “Нафтогазу”, ні “Привату”.

Чи потрібна нам така "Укрнафта"?

Сторони не домовилися про поділ "Укрнафти", хоча "розлучитися" хочуть як у “Нафтогазі”, так і у “Приваті”, бо для обох сторін співпраця невигідна.

За словами головного редактора галузевого видання “Нафторинок” Олександра Сиренка, держава взагалі є дуже неефективним менеджером та власником. "Яскравий приклад - "Нафтогаз". Вони можуть на папері малювати прибуток, робити гарні презентації, але видобуток при цьому падає”, - каже Сіренко.

За його словами, на програму "20/20" було витрачено близько 100 млрд. гривень. Вона передбачала збільшення видобутку газу до 15,2 млрд. куб. м у 2017 році, 16,5 млрд. куб. м - у 2018 році, 18,3 млрд куб. м - у 2019 році і 20,1 млрд куб. м — у 2020 році, однак у 2020 році видобуток склав 13,45 млрд куб. м товарного газу, який був відпущений ТКЕ та населенню.

Сіренко вважає, що віддавати майже половину акцій у такому активі як “Укрнафта” було помилкою з боку держави, оскільки ефективно управляти компанією тепер не можуть ні менеджери НАКу, ні “приватівці”. На його думку, найкраще, що можна зробити із цим підприємством, це віддати його у приватні руки.

Чим швидше там з'явиться господар, тим більше шансів Україні отримати вигоду від цього проекту. Країна отримає нафту і газ, можливо, інакше розвиватимуться заправки, виробництво зрідженого газу, можливо, вдасться збільшити. Зараз завзято туди ніхто не інвестує. Всі процеси потопають у відповідності. У 100% приватній компанії це відбувається в рази швидше і ефективніше”, — каже Сіренко.

Примус до розлучення

За словами журналіста Ігоря Маскалевича, у схемі розділу "Укрнафти" велику роль відіграє згаданий президентом судовий процес "Укрнафти" та "Нафтогазу". Суперечка виникла ще в нульових через юридичну колізію.

Справа в тому, що окрім нафти "Укрнафта" видобуває ще й певний обсяг газу, а газ потрібен державі для проходження опалювального сезону. Колізія виникла довкола питання, за якою ціною продавати цей газ.

Логіка українських чиновників була такою: контрольний пакет акцій “Укрнафти” належить державній компанії “Нафтогаз”, а отже, “Укрнафта” – це також державне підприємство. Тому “Укрнафта” має весь цей газ продати за пільговою ціною “Нафтогазу”, який у свою чергу постачатиме його населенню та теплокомуненерго.

Менеджмент самої ж "Укрнафти" вважав інакше. За їхньою логікою, саме підприємство — комерційна структура, та його головний акціонер “Нафтогаз” також є комерційною структурою. А це означає, що вся продукція компанії має продаватися за ринковими цінами.

Зрештою газ у “Укрнафти” все ж таки забирали на потреби населення і ТКЕ, але менеджмент компанії відмовлявся приймати платіжки, і саме питання виявилося підвішеним у повітрі.

Проте у 2009 році міноритарні акціонери ”Укрнафти” в особі групи “Приват” вирішили розібратися із цим питанням та пішли до суду. Справа триває і до цього дня, а газ у "Укрнафти" так і продовжували відбирати, і на сьогоднішній день цього неврахованого газу накопичилося 9 млрд куб. м.

“Це величезні гроші, і їхньому Коломойському ніхто не дасть. Він і сам розуміє, що ці гроші не отримає. Відповідно, приватівці хочуть використати цей борг при розділі активів Укрнафти, — каже Маскалевич.

За його словами, активи компанії передбачалося розділити за профілем: "Нафтогазу" віддати ті родовища, де більше газу, а "приватівцям" ті, де більше нафти. У результаті НАК отримує виснажені нафтові родовища в Західній Україні, а "приватівці" досить перспективні напрямки "Охтирканафтогаз" та "Полтаванафтогаз".

Таким чином Ігор Коломойський отримає 62% видобутку нафти “Укрнафти” та 25% її видобутку газу та позбавить себе головного болю, пов'язаного із виснаженими свердловинами Західної України. "Нафтогаз" же отримає 75% видобутку газу і близько 600 тисяч тонн нафти, яку НАКу буде переробляти ніде, крім як у "приватівців" на Кременчуцькому нафтопереробному заводі.

“Взагалі, один із популярних чуток, що ніхто нічого ділити не збирався, а передбачалося вибити якісь умови (по розділу) у судах. Зараз "Нафтогазом" керує Вітренко, з яким у Коломойського є досить непогані взаємини. Тобто з Вітренком можна домовитися про якісь умови, які потім можна буде озвучувати його наступникам”, — каже Маскалевич.

При цьому частково “приватівці” мають рацію: згідно із законом “Укрнафта” була і залишається комерційним підприємством, у якому компанія “Нафтогаз” була одним із акціонерів. Справа триває з 2009 року, і за цей час встигло змінитись багато урядів, а юристи “Привату” продовжували системно працювати.

Як ілюстрацію непростих взаємин НАК “Нафтогаз” та “Привату” можна згадати історію з податковим боргом “Укрнафти”. До 2015 року компанією фактично управляли "приватівці". За час їхнього правління в компанії накопичилися борги більш ніж на 30 млрд гривень, і для реструктуризації цієї заборгованості Верховній Раді довелося приймати поправки до бюджету . У результаті Нафтогаз отримав зі спецфонду бюджету 32,2 млрд гривень за спецзобов'язання, потім Нафтогаз перерахував Укрнафті платіж за газ, отриманий у 2006 році, а також аванс за газ, що компанія здобуде в майбутньому, — всього 36, 7 млрд. гривень. "Укрнафта", отримавши від "Нафтогазу" 36,7 млрд, повернула державі 30,5 млрд грн боргу та заплатила 6,2 млрд нових податків. Таким чином ще за Коболєва було вирішено питання щодо частини боргу за газ, але йдеться лише про газ 2006 року.

У свою чергу директор консалтингової групи "А-95" Сергій Куюн також вважає, що "Нафтогаз" винен "Укрнафті". Проте у цій справі є деякі нюанси. По-перше, простір для маневру у Нафтогазу є в оцінці обсягу газу (деякий обсяг цього газу юридично завис у трубах Укртрансгазу). Другий момент – ціна газу.

Якщо піти до суду, як пішли “приватівці”, то суд може ухвалити лише два рішення: або віддати цей обсяг газу, або заплатити за нього гроші за ринковою ціною. Сьогодні це величезна сума, і всі сторони суперечки розуміють, що ніхто не платитиме. Тому, щоб вийти з цієї історії, сторони хочуть укласти мирову угоду, в якій можна було б знайти розумний компроміс щодо вартості цього газу.

“І що найголовніше, НАК винен не Коломойському, а “Укрнафті”, яка і є позивачем у цій справі. Чому це важливо? Про яку б суму вони не домовилися, половина цієї суми піде “Нафтогазу”, — каже Куюн.  

Також дуже важливо, що цей газовий борг не єдиний борг на балансі підприємства. Чимало "Укрнафти" винен і сам Коломойський.

“Розмова йде про те, щоби все це оцінити. Активи вже оцінили. Тепер залишилося оцінити цей газ і тому виробити конфігурацію розділу. Це питання подальшого обговорення. Сторони виходять із того, що грошей немає, і платити їх ніхто не буде. Тому треба виробити рішення, щоб усі ці активи розподілити так, щоб ніхто нікому не залишився винен. Без якихось транзакцій”, — каже Куюн.

При цьому він вважає схему, за якою Коломойському відійде левова частка нафтових активів, логічною, оскільки нафту “Укрнафти” переробити ніде, крім Кременчуцького НПЗ. Якщо ж більшість нафтових активів візьме НАК, йому все одно доведеться домовлятися з Коломойським про продаж нафти.

А чи є варіанти?

У силу фактора вищезгаданої газової справи, варіантів зовсім не залишилося. Можна, звичайно, було б об'єднати активи та створити нафтовий держхолдинг, як і пропонував на початку своєї каденції Вітренко, з “приватівцями” як міноритарії. Проте, спираючись на історичні приклади, можна спрогнозувати, що у результаті цей держхолдинг згодом перетвориться на актив групи “Приват”.

Можна було б викупити їх частки акцій у Коломойського та його друзів, проте зовсім не факт, що вони захочуть йти з огляду на сильну зацікавленість у нафті для Кременчуцького НПЗ. А попросити їх звідти так просто не можна. Чиновники з нульових, які не хотіли вникати у поняття корпоративного права та розпоряджалися ресурсом акціонерного товариства як своїм власним, підклали під підприємство бомбу.

Можна ще було б продати держпакет акцій за непогані гроші на прозорій приватизації, але чи багато великих світових компаній захочуть зв'язуватися із проблемними активами та судовими процесами? До того ж, сам “Нафтогаз” так чи інакше є бенефіціаром “газової справи” і у разі перемоги “Укрнафти” в суді як акціонер претендує на половину стягненого газу. У цьому випадку мирова угода здається цілком логічним та правильним кроком. Жаль тільки, що ми знову віддаємо державні гроші та активи в приватні руки фактично за безцінь.