В Україні ліквідували селища міського типу: що ще передбачає новий закон про населені пункти

За відповідний законопроект №8263 "Про дерадянізацію порядку вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою" в другому читанні та в цілому проголосувало 262 депутати. Жоден не виступив проти, однак утрималися 22 нардепи, з яких 20 - з фракції "Європейська солідарність".

Так, новий закон передбачає ліквідацію статусу селищ міського типу: відтепер в Україні будуть лише міста, селища та села. Таким чином, міськими населеними пунктами при цьому залишаться лише міста, а сільских стане більше за рахунок переходу всіх смт до категорії "простих" селищ.

Зазначимо, що станом на липень 2023 року в Україні, включаючи всі окуповані Росією території, нараховується 459 міст, 881 смт, 1164 звичайних селища та 27204 села.

Підписуйтесь на Telegram-канал delo.ua

На початок 2022 року Державна служба статистики оцінювала чисельність населення 824 смт за межами Криму (стосовно якого оцінка населення не здійснюється Україною ще з 2014 року) в 3386,5 тисячі, або 8,23% сукупного населення відповідної території. У селищах натомість жило перед війною, за офіційною оцінкою, лише 334 тисячі людей (0,81% населення).

В документі також прописується, що містом вважається населений пункт з переважно компактною забудовою, чисельність жителів якого становить не менш як 10 тисяч, селищем - населений пункт з переважно садибною забудовою та чисельністю жителів не менш як 5 тисяч. Село ж є населеним пунктом із садибною забудовою та чисельністю жителів менше 5 тисяч.

Закон набере чинності через три місяці з дня офіційного опублікування. При цьому передбачено, що всі міста, які на цей момент вже мали цей статус, збережуть його автоматично. Всі ж смт стануть селищами. З іншого боку, в законі не прописано буквально, що буде з нинішніми "простими" селищами. Втім, його остаточну версію наразі ще не опубліковано: поки йдеться саме про редакцію, підготовлену перед голосуванням.

Утворення, перейменування та ліквідація населених пунктів

Закон вводить нове поняття поселення як компактного місця проживання людей за межами населеного пункту, яке не має сталого складу населення та не віднесене до категорії населеного пункту. Передбачено, що нові населені пункти можуть утворюватися на основі таких поселень.

Процедуру ж утворення нових населених пунктів встановлено дещо складну. Це відбуватиметься за рішенням Кабінету міністрів на підставі подання місцевої ради. Але це рішення набуватиме чинності лише одночасно з набранням чинності рішення Верховної Ради про присвоєння найменування новому населеному пункту за поданням Кабміну. Останнє ж, у свою чергу, вноситиметься в парламент вже після рішення про утворення населеного пункту.

Закріплено, що найменування та перейменування населених пунктів здійснює Рада. Однак примітним нововведенням є встановлення заборони на однойменні найменування населених пунктів з тим самим статусом у межах одного району.

При цьому закон не пояснює, чи треба щось робити з численними випадками вже наявних однойменних назв у межах нинішніх районів (внаслідок значного збільшення розміру самих районів в рамках реформи 2020 року). Тобто наразі з нього випливає, що такі співпадіння назв зможуть бути залишені без змін.

Якщо ж населеному пункту захочуть змінити статус, а в тому ж районі вже є однойменний населений пункт (де-факто це стосується лише сіл), то спочатку доведеться перейменувати перший з них.

Натомість рішення про ліквідацію населених пунктів Кабмін прийматиме без участі парламенту - за поданням місцевої ради або ж обласної адміністрації (чи уряду АР Крим, якщо/коли той буде відновлено).

Встановлено, що населений пункт може бути ліквідований у разі відсутності у ньому зареєстрованих (задекларованих) місць проживання (перебування) людей протягом трьох років з моменту зняття з реєстрації останнього мешканця. Також прописано, що населені пункти ліквідовуються, якщо вони повністю включаються до складу іншого населеного пункту.

Зазначимо, що на початок 2022 року в Україні (без Криму) значилося 108 сіл та селищ без офіційно зафіксованого населення. Втім, фактично ця кількість є радикально вищою, оскільки велика кількість малих сіл повністю позбулися населення, що не дозволяє зафіксувати низка якість статистичного спостереження в Україні.

Зміна категорії населених пунктів

Передабачено, що віднесення селищ та сіл до категорії міст здійснюється Радою за поданням Кабміну на підставі звернення місцевої ради (якщо населений пункт відповідає умові щодо забудови та чисельності жителів). Віднесення ж сіл до категорії селищ здійснюється лише Кабміном на підставі звернення місцевої ради (якщо село відповідає умові щодо чисельності жителів).

Пониження міст до статусу селищ чи сіл здійснюється Радою за поданням Кабміну на підставі звернення місцевої ради (якщо місто більше не відповідає умовам для свого статусу). Зазначимо, що на початок 2022 року офіційно в Україні (без Криму) було 112 міст з населенням менше 10 тисяч осіб, зокрема 20 з населенням менше 5 тисяч.

Пониження ж селищ до статусу сіл здійснюється лише Кабміном на підставі звернення місцевої ради (якщо селище більше не відповідає умовам для свого статусу). На початок 2022 року більшість смт (549) на материковій частині України не відповідало критерію наявності 5 тисяч мешканців.

При цьому закон не встановлює залежності між статусом громади, тобто її центру (міська, селищна чи сільська) із статусом інших населених пунктів, які до неї входять. Тобто, теоретично допускається, наприклад, наявність міста у громаді з центром у селі, хоча за наведених умов це дуже малоймовірно.

Зміна меж населених пунктів

Передбачено, що встановлення чи зміна меж міста здійснюється Радою за поданням Кабміну на підставі звернення місцевої ради, але дозволено це лише в межах території відповідної громади. Для селищ та сіл таке рішення ухвалюватиметься самою місцевою радою без необхідності погодження влади центральної.

Втім, якщо зміна меж селища чи села призведе до зміни меж громад, це все ж має бути затверджене Кабміном після звернення тієї громади, де розташований населений пункт.

Чи має при цьому враховуватися позиція громади-"донора" при такій зміні територій, в законі не врегульовано. Про можливість зміни території міста із "захопленням" земель сусідньої громади в документі теж не йдеться.

Поселення ж можуть включатися як до складу міст (за рішенням Ради за поданням Кабміну), так і до складу селищ і сіл (за рішенням місцевої ради, якщо це не змінює межі громади, або за рішенням Кабміну, якщо змінює).

Вказано, що при утворенні чи ліквідації населених пунктів, встановленні чи зміні їх меж, а також віднесенні населених пунктів до іншої категорії мають враховуватися:

1. історичні, географічні, соціальноекономічні, природні, екологічні, етнічні, культурні умови місцевості;
2. якість та доступність надання адміністративних та інших послуг;
   
3. ефективність та якість управління територією;
   
4. демографічна ситуація;
   
5. транспортна доступність та комунікація;
   
6. наслідки стихійних лих, техногенних аварій та воєнних дій.
   

Утворення, перейменування та ліквідація районів та районів у містах

Окрім цього, закон регулює порядок адміністративно-територіальних рішень стосовно районів. Їхня кількість, нагадаємо, після адмінреформи 2020 року, зменшилася майже втричі до 136 (без урахування Криму, на який реформа не розповсюджувалася).

Так, закріплено, що назва району має походити від назви населеного пункту, який є його адміністративним центром. Якщо перейменовується чи змінюється адмінцентр, треба буде перейменовувати відповідним чином і район. Втім, як виняток, назва району може бути похідною від географічного чи історичного найменування території. Змінювати її при зміні чи перейменуванні адмінцентру в такому випадку не доведеться.

Утворення та ліквідація районів, встановлення та зміна їх меж, а також зміна адмінцентрів здійснюється Радою, але за поданням Кабміну, натомість їхнє найменування та перейменування - лише Радою без участі уряду.

При цьому встановлюється заборона на існування однойменних районів. Наразі таких в Україні немає, але були до проведення адмінреформи (по три Миколаївські та Первомайські та по два Білогірські, Васильківські, Городоцькі, Долинські, Золочівські, Іванівські, Олександрівські, Семенівські, Тростянецькі та Чернігівські).

В свою чергу, утворення та ліквідацію районів у містах, їх найменування та перейменування, встановлення та зміну їхніх меж покладається на відповідні міські ради. При цьому вказано, що назва району в місті має походити від географічних, історичних, національнокультурних чи інших умов відповідної місцевості.

Зараз в Україні нараховується 108 районів у 24 містах, з яких сім є окупованими Росією. Це Горлівка, Дніпро, Донецьк, Житомир, Запоріжжя, Кам’янське, Київ, Кременчук, Кривий Ріг, Кропивницький, Луганськ, Львів, Макіївка, Маріуполь, Миколаїв, Одеса, Полтава, Севастополь, Сімферополь, Суми, Харків, Херсон, Черкаси та Чернігів.

Також у незалежній Україні міські райони існували у Вінниці (ліквідовані у 2012 році) та у Чернівцях (ліквідовані в 2016-му). Існування районів у містах номінально не було зачеплене адмінреформою-2020, однак вибори до районних рад після її проведення проводилися лише у чотирьох містах - Кривому Розі, Кропивницькому, Полтаві та Херсоні.