Ігор Коломойський

Коломойський Ігор Валерійович (11 лютого 1963 р. н.) — український бізнесмен, голова Дніпропетровської ОДА у 2014-2015 роках, один з лідерів фінансово-промислової групи “Приват”.

• Біографія
• Бізнес
• Приватбанк
• Паливний бізнес
• Металургія
• Авіація
• Медіа
• Політика
• Санкції та кримінальні переслідування

Має громадянство Ізраїлю та Кіпру. Влітку 2022 року ЗМІ писали, що президент Володимир Зеленський підписав указ про позбавлення Коломойського українського громадянства. 

Станом на травень 2024 перебуває в слідчому ізоляторі. Правоохоронці підозрюють Коломойського в низці злочинів, серед яких шахрайство та замах на вбивство.

За оцінкою OCCRP (англ. Organised Crime and Corruption Reporting Project, Проєкт розслідування корупції та організованої злочинності — консорціум слідчих центрів, засобів масової інформації та журналістів, що спеціалізується на організованій злочинності та корупції) у 2020 році Коломойський входив до четвірки найбільших корупціонерів світу, через звинувачення у крадіжці $5 млрд Приватбанку. В цьому рейтингу українського олігарха випередили лише президент Бразилії Жаїр Болсонару, президент США Дональд Трамп та президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган.

Біографія

Народився в місті Дніпро в родині інженерів. Батько — Валерій Григорович, мати — Зоя Ізраїлівна (померла 4 серпня 2020 року у віці 80 років). Одружений, дружина — Ірина Михайлівна Коломойська. Діти — Анжеліка Коломойська та Григорій Коломойський.

У 1980 році закінчив Дніпропетровську гімназію №21, а у 1985 році Дніпропетровський металургійний інститут за спеціальністю “інженер”. Після вишу влаштувався за розподілом на підприємство “Укренергочермет” на посаду інженера цеху металургійної теплотехні­ки.

З 1980 роках почав займатися бізнесом. Був членом наглядових рад Приватбанку, нафтопереробного заводу “Нафтохімік Прикарпаття“ та нафтовидобувної компанії “Укрнафта”. Володіє футбольним клубом “Дніпро” та баскетбольним клубом “Дніпро” за який грає його син. Сумарна вартість активів станом на вересень 2023 року оцінюється в 835 млн доларів.

У 2008 році Коломойський був обраний президентом Об’єднаної єврейської громади України. Станом на червень 2024 він залишається президентом організації. Коломойський також спонсорував юдейський рух Хабад-Любавич та у 2012 році разом з партнером Генадієм Боголюбовим відкрив єврейський центр “Менора” у Дніпрі. 

Нагороджений державним орденом “За заслуги” III ступеня та медаллю УПЦ КП за “За жертовність та любов до України”. 

Тривалий час проживав у Швейцарії та в Ізраїлі. Є власником чотирьох готелів в найстарішому курортному альпійському курорті Європи австрійському місті Земмерінг, та багатьох закладів в найвідомішому українському курорті Буковель. 

Бізнес

У 1980-х роках Коломойський почав активно займатися бізнесом. Ділову кар’єру почав в кооперативі “Фіаніт”, де познайомився зі своїми партнерами Олексієм Мартиновим та Генадієм Боголюбовим. Пізніше партнери створили власний бізнес — компанію “Сентоза”. Спершу підприємство займалося продажем оргтехніки, а після розпаду СРСР сфера діяльності була розширена на торгівлю нафтою та металопродукцією. 

В 1990-х роках Коломойський разом з партнерами створили неформальну фінансово-промислову групу “Приват”, яка отримала назву на честь одного з головних активів групи Приватбанку та об’єднує всі бізнеси та власників групи.

Лідерами групи “Приват” ЗМІ вважають Ігоря Коломойського, Генадія Боголюбова. Серед фігур групи також варто виділити Вадима Шульмана, який займався металургійними активами групи, народного депутата та колишнього губернатора Одещини Ігоря Палицю, Арона Майберга, який займався авіаперевезеннями, а також Генадія Корбана. 

Характерною особливістю “приватівців” є те, що їх активи не мають чіткої структури, як, наприклад, активи Ріната Ахметова або Віктора Пінчука. Для контролю над активами використовуються сотні юридичних осіб. Частину з яких можуть доводити до банкрутства, переписуючи активи на нові. За даними сервісу перевірки контрагентів YouControl станом на червень 2024 року до складу групи входять 1185 компаній та 45 ключових осіб.

Приватбанк

Приватбанк — один з перших комерційних банків в Україні. Він був заснований у 1992 чотирма юрособами: ТОВ “Віст”, ТОВ “Сентоза”, ТОВ “Солм” і ЗАТ “Приват-інтертрейдинг”. Першим головою правління став ще один партнер Коломойського — Сергій Тігіпко. Крім нього власниками банку були Коломойський, Боголюбов та син підпільного радянського підприємця-цеховика Леонід Милославський.

Банк зосередився на кредитах бізнесу, а згодом почав надавати послуги з розміщення депозитів фізичним особам, пропонуючи відсоткову ставку за депозитами 600% річних (слід зауважити, що інфляція у 1992 році склала 2000%, а в 1993 перевищила 10 000%). В 1996 році Приватбанк одним з перших українських банків став партнером міжнародної платіжної системи Visa, та почав розбудовувати мережу банкоматів.

З 1995 банк активно включився у ваучерну приватизацію, акумулювавши 1,2 млн приватизаційно-майнових сертифікатів, що дозволило його власникам скупити частки найбільших в країні підприємств серед яких Нікопольський завод феросплавів, Орджонікідзевський ГЗК (після 2017 року Покровський ГЗК) та Марганецький ГЗК, “Дніпроазот”, Дніпровський завод металевих виробів та інші.

В 1996 до складу власників банку увійшов водій голови Дніпропетровської ОДА Павла Лазаренка Леонід Гадяцький, на якого переписали 16,7% акцій компанії “Сентоза”, 14% акцій “Солм” та 1% “Приват-інтертрейдинга”.

В 1997 році Тігіпко отримав посаду віце-прем’єра з економіки в уряді Павла Лазаренка і пішов з посади голови Приватбанка. Замість нього банк очолив Олександр Дубілет, який запровадив в банку електронний документообіг та у 2001 році запустив систему інтернет-банкінгу "Приват24".

Після анексії Криму та початку війни на Сході України, Приватбанк продав свої дочірні компанії в Росії та Грузії, а також втратив активи в Криму. Станом 1 грудня 2016 року(перед націоналізацією) Приватбанк був найбільшим банком України.

За даними ЗМІ станом на 2015 рік більша частина кредитів, які видав Приватбанк, пішла на фінансування бізнесу “приватівців” в Дніпропетровській області та на Кіпрі. Це посилювало ризики банкрутства банка, який на той час вважався системним. В грудні 2016 року уряд схвалив рішення НБУ та Ради фінансової стабільності про націоналізацію Приватбанку. Колишні власники Ігор Коломойський та Генадій Боголюбов неодноразово намагалися повернути контроль над банком. Чергову таку справу за позовом Коломойського суд закрив 7 травня 2024 року.

Паливний бізнес

З 1999 по 2002 роки Коломойський з партнерами викупили 40% акцій найбільшої нафтової компанії України "Укрнафта". Пізніше вдалось витіснити з “Укрнафти” росіян та отримати контроль над компанією, яка контролювала найбільший в Україні Кременчуцький нафтопереробний завод. Також під контролем Коломойського знаходилися НПЗ “Нафтохімік Прикарпаття” та Дрогобицький НПЗ, які припинили роботу у 2009 та 2012 роках.

До 2015 року цією Коломойський фактично управляв “Укрнафтою”, хоча 50%+1 акція Укрнафти належала державі в особі "Нафтогазу". Керуючи найбільшою видобувною компанією та найбільшим НПЗ вдалося налагодити схему за якою Укрнафта продавала нафту на аукціонах великими лотами, так що їх купували лише компанії з орбіти Коломойського, за цінами нижче ринкових. Також Коломойським та його партнерами була організована толінгова схема, коли “Укрнафта” продавала сировину компанії-агенту, яка потім передавала її назад "Укрнафті". Та передавала ресурс на перероблення Кременчуцькому НПЗ, а отримані нафтопродукти продавалися на заправках "Укрнафті". При цьому держкомпанія втрачала великі гроші на авансових виплатах невідомим фірмам. Так, лише у 2015 році ці компанії не повернули "Укрнафті" 3,5 млрд гривень.

За час управління Коломойським у державної компанії накопичилися борги більш ніж на 30 млрд гривень, і для реструктуризації цієї заборгованості Верховній Раді довелося приймати поправки до бюджету. Водночас оточення Коломойського, вважає, що на початку 2000-х вони врятували збиткове державне підприємство від банкрутства та керували ним більш ефективно ніж це могла робити держава. 

В березні 2015 року Верховна Рада прийняла закон, що дозволяв знизити кворум акціонерів необхідний для ухвалення рішення в компанії. Це дозволило усунути від управління Укрнафтою, менеджмент, що був підконтрольний Коломойському, та забов’язати компанію заплатити дивіденди до державного бюджету. 22 березня 2015 року озброєні люди захопили офіс компанії в Києві. За інформацією ЗМІ озброєні люди представляли інтереси Коломойського. 

Пізніше звільнили лояльного Коломойському очільника “Укрнафти” Олександра Лазорка та призначили на його місце британця Марка Ролінза. Проте невдовзі Коломойському вдалося відновити контроль над держпідприємством та повернутися до старих схем.

Дискусії щодо розділення активів “Укрнафти” між державою та міноритарними акціонерами точилися до початку повномасштабної війни. В листопаді 2022 року частка Укрнафти, яка належала приватівцям, була націоналізована і зараз знаходиться під контролем Міністерства оборони. Проте цей актив був націоналізований на час воєнного стану, після війни його можуть повернути попереднім власникам, або відшкодувати його вартість.

Навесні 2023 року у Коломойського відібрали ще одну видобувну компанію. “Укрнафтобуріння”, якою Коломойський володів спільно з Павлом Фуксом та Віталієм Хомутинніком арештували за незаконне відчудження ділянок на найбільшому в Україні Сахалінському родовищі газу, а згодом передали в управління Укрнафті. 

Коломойський та партнери також тривалий час домінували на ринку паливного ритейлу. Станом на 2021 рік вони володіли 169 операторами АЗС (Ukrnafta, ANP, "Авіас", "Авіас+", ЗНП, "Мавекс", ЮКОН сервіс, ЮКОН, Sentosa Oil, Rubix, "Мавекс плюс", "УкрТатНафта" та інші), які контролювали 1625 автозаправних станцій (близько 25% від усієї кількості АЗС в Україні). 

За даними Антимонопольного комітету усі ці АЗС входили у проект “Авіас” та продавали пальне Укрнафти через спільну систему безготівкового розрахунку паливними картами та скретч-картками. За антиконкурентні дії на роздрібному ринку пального в березні 2021 року АМКУ наклав на пов’язані з Коломойським компанії рекордний штраф у розмірі 4,7 млрд гривень.

Після націоналізації “Укрнафти” Коломойський втратив контроль над АЗС компанії. Проте станом на 2024 рік його компанії все ще контролюють близько 1000 АЗС на всій території України, що робить групу “Авіас” з найбільших гравців на ринку паливного ритейлу.

Металургія

За допомогою одної з компаній-засновників Приватбанка, “Приват інтертрейдінг”, Коломойському та партнерам вдалося встановити контроль над Орджонікідзевським та Марганецьким гірничо-збагачувальними комбінатами, які розробляли найбільше у світі родовище залізних руд — Нікопольский басейн з запасами 2,1 млрд тонн. Крім цього вони володіли активами з видобутку залізної руди Південним ГЗК, ГЗК “Суха Балка” та Криворізьким залізорудним комбінатом. 

Під контролем афільованих з олігархом компаній були сталеливарні заводи Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського (зараз Дніпровський Металургійний завод) та Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерну (зараз "ДМЗ Комінмет"), Нікопольський завод феросплавів (11% світового виробництва феросплавів), Запорізький феросплавний завод, Стаханівський феросплавний завод, "Дніпрококс", "Баглійкойс", Дніпродзержинський коксохімічний завод (Зараз Дніпровський коксохімічний завод). 

Між Коломойським та Віктором Пінчуком тривалий час були суперечки за володіння Нікопольским заводом феросплавів, яким вони спільно володіли. До приватизації підприємства у 2003 році Коломойський володів міноритарною часткою в статутному капіталі, але під час приватизації контрольний пакет підприємства продали зятю президента Леоніда Кучми Віктору Пінчуку. У 2005 році під час прем’єрства Юлії Тимошенко завод було повернуто в державну власність. Станом на 2024 рік НЗФ контролюється Коломойським та його партнерами. Також конфлікт між Коломойським та Пінчуком виник навколо іншої спільної власності — Криворізького залізорудного комбінату. Пінчук звинувачував Коломойського в тому, що у 2004 році останній отримав у нього гроші на купівлю підприємства, але не передав йому активи, а продав їх компаніям Ріната Ахметова. Коломойський заперечив звинувачення. Справу розглядали в Високому суді Лондона і в результаті вона закінчилась у 2016 році мировою угодою. Коломойський з Боголюбовим передали Пінчуку елітну нерухомість у Лондоні. 

У 2008 році Коломойський продав ДМЗ ім. Петровського, ГЗК “Суха Балка”, а також коксохіми Дніпрококс, Баглійкокс та Дніпродзержинський КХЗ металургійному холдингу Євраз російського олігарха Романа Абрамовича. Пізніше ці підприємства були продані росіянами Олександру Ярославському, холдинг якого DCH наразі ними управляє. 

Авіація

У 2009 році афільовані з Коломойським компанії викупили частку в одній з найбільших українських авіакомпаній “Аеросвіт”, яка працювала з 1994 року. У 2007 році на базі “приватівських” авіакомпаній “Аеросвіт” та “Донбасаеро” була створена “Українська авіаційна група”. Пізніше в неї інтегрували “Дніпроавіа” та “Розу Вітрів” (зараз Windrose), які теж контролював Коломойський. Консолідація авіаційних активів дозволила Коломойському монополізувати український ринок авіаперевезень. 

У 2012 році під час чемпіонату Європи з футболу “Українська авіаційна група” зіткнулась з численними скаргами, через скасування рейсів, а також поганий сервіс обслуговування. Так, в липні 2012 року 36 громадян України не змогли вилетіти зі Стокгольма оскільки в авіакомпанії “Аеросвіт” продали на рейс більше квитків ніж було місць в літаку. 

В грудні 2012 “Аеросвіт” почав процедуру банкрутства, а його майно, маршрути та персонал поглинула компанія Міжнародні авіалінії України, контроль над якою ще у 2010 році опосередковано встановив Коломойський через партнера по “Аеросвіту” Арона Майберга. У 2013 році припинила діяльність “Донбасаеро”, а у 2018 “Дніпроавіа”. За оцінкою ЗМІ МАУ тривалий час вдавалося зберігати монополію на міжнародні авіаперевезення в Україні. У 2015 році компанія навіть судилася з Міністерством інфраструктури, скасувавши порядок розподілу авіаліній, який міг би допустити до українського ринку західні авіакомпанії. Першими кроками до скасування монополії стали відкриття української бюджетної авіакомпанії SkyUp та вихід на український ринок ірландської бюджетної авіакомпанії Ryanair у 2018 році.

За даними ЗМІ Коломойський з 2009 контролював “Міжнародний аеропорт Дніпро”. Роками в аеропорт намагалися пробитися світові авіакомпанії, але без успіху. У лютому 2023 року суд передав аеропорт в комунальну власність. 

Станом на 2024 рік авіакомпанія МАУ знаходиться в стані банкрутства, а її флот та персонал за аналогією з “Аеросвітом” поступово переходять іншій авіакомпанії Коломойського Windrose.

Медіа

Медіа-активи Коломойського консолідовані в один з найбільших медіаконгломератів України 1+1 Media. Телеканал 1+1 був створений у 1995 році Олександром Роднянським, Вадимом Рабіновичем та Борисом Фуксманом. У 2005 році Коломойський почав переговори з Роднянським та Фуксманом про купівлю 70% акцій телеканалу 1+1 за 100 млн доларів. Пізніше Коломойський начебто уклав усний договір продажу з Роднянським, але суд визнав таку угоду недійсною, оскільки вона не була погоджена ще з одним власником — компанією Central European Media Enterprises (CME). У 2007 році Коломойський придбав 3% компанії CME, а згодом Роднянський та Фуксман були вимушені продати 30% своїх акцій. Протягом 2009-2010 років Коломойський викупив у CME акції телеканалу та довів свою долю до 100%.

Станом на 2024 рік до складу 1+1 media також входять телеканали "1+1 Україна", "2+2", "2+2 Марафон", ТЕТ, "ПлюсПлюс", "Бігуді", "Уніан ТБ" та 1+1 International. Крім цього медіагрупа Коломойського має права на дистрибуцію телеканалів Квартал TV та Квартал TV International, одним з засновників яких був президент Володимир Зеленський, його колишній помічник Сергій Шефір, а також колишній голова СБУ Іван Баканов. З 2008 року 1+1 Media очолював Олександр Ткаченко, який займав посаду міністра культури України у 2020-2023 роках.

Під контролем Коломойського також знаходяться ресурси ТСН.ua, інформаційне агентство УНІАН, та інтернет-видання "Главред". Станом на травень 2024 року Ігор Коломойський залишається кінцевим бенефіціаром 1+1 Media, проте у жовтні 2023 року олігарх передав управління медіахолдингом менеджменту на 5 років.

Політика

У 2004-2005 роках Коломойський активно підтримував Помаранчеву революцію. За його словами витратив на підтримку кандидата в президенти Віктора Ющенка $5 млн. Після Революції Гідності у 2014 році в.о. президента Олександр Турчинов призначив Коломойського головою Дніпропетровської ОДА. В той самий час його соратник Ігор Палиця очолив Одеську ОДА.

З квітня 2014 за ініціативи Коломойського для боротьби з проросійськими сепаратистами був сформований добровольчий батальйон “Дніпро-1” (зараз входить до складу ОШБр Нацполіції “Лють”), а згодом Коломойський допоміг сформувати батальйон “Донбас” (зараз входить до складу 15 окремого полку Нацгвардії). 

У березні 2015 року президент Петро Порошенко звільнив Коломойського з посади голови ОДА. Підставою для цього могло стати захоплення “Укрнафти” озброєними людьми напередодні. 

У 2017 році Коломойський покинув Україну та проживав в Ізраїлі. Він повернувся лише у 2019 після перемоги на президентських виборах Володимира Зеленського, якого також активно підтримував під час передвиборчої гонки.

За інформацією ЗМІ після парламентських виборів до складу парламентської фракції пропрезидентської політичної партії "Слуга Народу" входило близько 20 депутатів, яких пов’язували з Коломойським. Крім цього в парламенті налічувалось 23 депутати з об’єднання “За Майбутнє”, яке очолював Палиця.

Також першим очільником Офісу президента під час каденції Зеленського став колишній радник та адвокат Коломойського Андрій Богдан. У 2019 році західні ЗМІ зазначали, що Коломойський є однією з найвпливовіших фігур в українській політиці саме через вплив на президента.

Санкції та кримінальні переслідування

Навесні 2019 ФБР почало розслідування щодо Коломойського за підозрою в порушенні федерального закону RICO (Racketeer Influenced and Corrupt Organizations Act закон про організації, що діють під впливом рекету й корупції, спрямований на боротьбу з організованою злочинністю). 

У 2020 році Мін’юст США звинуватив олігарха в розкраданні мільярдів доларів Приватбанку частина з яких була виведена з України до США через підконтрольні Коломойському компанії та використана для купівлі елітної нерухомості, в тому числі чотирьох хмарочосів у центрі Клівленда. В березні 2021 року США ввели санкції проти Коломойського та його родини.

Паралельно з розслідуваннями в США українська влада робила кроки для обмеження політичного впливу олігарха. У 2020 році був ухвалений закон 590-IX, який унеможливлював перегляд націоналізації Приватбанка та отримав в ЗМІ назву “антиколомойського” закону. Проте до початку повномасштабної війни українська влада не поспішала з переслідуванням олігарха.

Після початку повномасштабної війни у Коломойського почалися серйозні проблеми з української владою. Восени 2022 року в олігарха відібрали “Укрнафту” та позбавили його контролю над аеропортом “Дніпро”, а вже в лютому 2023 року Коломойського арештували та рішенням суду відправили до слідчого ізолятора.

Станом на червень 2024 року, українські правоохоронці звинувачують Коломойського звинувачують в наступних злочинах:

• Шахрайство та відмивання 570 млн гриветь протягом 2013-2020 років шляхом виведення коштів за кордон.
• Незаконне заволодіння 5,8 млрд гривень “Приватбанка” у 2013-2014 роках. 
• Організація замовного вбивства директора однієї з юридичних компаній у 2003 році.

Наразі олігарх перебуває в СІЗО без права на внесення застави. Йому загрожує довічне ув’язнення.

Крім цього Коломойського переслідує і російська влада. В червні 2014 Слідчий комітет Росії оголосив його в міжнародний розшук за підозрою в організації вбивства, викраденні людини, перешкоджанні журналістській діяльності а також веденні війни незаконними методами. В березні 2024 року російський суд вніс Коломойського до списку екстремістів та конфіскував його активи на мільяди рублів.

Станом на вересень 2023 року ЗМІ оцінювали статки Коломойського в 835 млн доларів. Його партнери з групи “Приват” продовжують контролювати численні активи в галузях енергетики, металургії та медіа.